22. Поняття та види валютної позиції банку. Розрахунок сукупного розміру відкритої валютної позиції

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті.

Валютна позиція буває:

— закрита;

— відкрита.

При рівності вимог і зобов'язань банку позиція вважається закритою, при нерівності вимог і зобов'язань банків — відкритою.

Відкрита валютна позиція є:

— коротка;

— довга.

Коротка відкрита валютна позиція виникає у випадку, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог. Довга відкрита валютна позиція має місце, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус. З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13):

1) ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13—1);

2) ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13—2).

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 %.

При цьому встановлюють обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

— загальна довга відкрита валютна позиція (Н13—1) має бути не більше ніж 20 %;

— загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13—2) має бути не більше ніж 10 %.

Величину загальної відкритої валютної позиції банку визначають як суму абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

23. Фактори, що впливають на курс валюти. Види конвертованості валют

Валютний курс, як ціна однієї валюти, що, виражається в грошових одиницях інших країн, відхиляється від вартісної основи паритету купівельної спроможності валют під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти. Співвідношення попиту та пропозиції валюти залежить від чинників, що відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями. Серед чинників, що впливають на валютний курс, слід розрізняти кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники.

Кон'юнктурні чинники визначаються коливаннями ділової активності, змінами політичної та військово-політичної обстановки, чутками та прогнозами. Вплив кон'юнктурних чинників на попит та пропозицію валюти важко передбачити.

Відносно довгострокових тенденцій, що визначають динаміку валютного курсу, виступають структурні чинники, які теж впливають на валютний курс. Ці чинники більш ґрунтовно, довгостроково визначають місце національної грошової одиниці у валютній ієрархії.

Найістотніші з таких чинників:

- темпи зростання продуктивності праці, темпи зростання ВНП країни, місце і роль країни у світовій торгівлі;

- на валютний курс, на паритет купівельної спроможності впливає співвідношення темпів інфляції в різних країнах. Чим вищі темпи інфляції, тим нижчим буде валютний курс валюти даної країни;

- різниця відсоткових ставок у різних країнах. Зміна відсоткових ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів. Підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, що за інших рівних обставин підвищує валютний курс. Зниження відсоткових ставок заохочує відплив капіталу, зокрема й національного, за кордон і спричинює відповідне зниження валютного курсу;

- безпосередньо на курс валюти впливає також міра використання її в зовнішньоекономічних відносинах, ступінь використання її в міжнародних розрахунках;

- міра довіри до валюти на національному та світовому ринках. Довіра до валюти залежить від стану економіки країни, визначається також стабільністю політичної обстановки, чинниками, що вже були розглянуті (темпи зростання ВНП, продуктивності праці, інфляції, рівень відсоткових ставок тощо). Йдеться не тільки про сьогоднішній стан цих показників, а й перспективи їхньої динаміки в майбутньому;

- на курс національної валюти впливає також стан платіжного балансу, що займає центральне місце в системі балансів міжнародних розрахунків. Платіжний баланс являє собою співвідношення суми платежів, які країна здійснила за кордоном, та надходжень, що вона отримала з-за кордону за певний період.

Конвертованість валюти - це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом. Види конвертованості валюти:

- конвертованість зовнішня - можливість використання національної валюти у міжнародних розрахунках;

- конвертованість внутрішня - можливість купівлі-продажу іноземної валюти в обмін на національну (і навпаки) всередині країни;

- конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

- конвертованість за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними операціями.

За класифікацією форм конвертованості (оборотності) за видами та суб'єктами зовнішньоекономічних операцій розрізняють валюти вільно конвертовані (ВКВ), частково конвертовані (ЧKB) і неконвертовані (НКВ). Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де не існує ніяких обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов’язані з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчизняних (резидентів) і іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників даної валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, євро, канадський долар тощо).

Частково конвертовані валюти (ЧKB) — це валюти тих країн, де існують валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти європейських країн. Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, які здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій.