28. Философская система Гегеля.

Гегель пытался показать, что происхождение многого из единого может быть предметом рационального познания, инструментом которого явл-ся логическое мышление, а основной формой - понятие. Но это - рациональное познание особого рода. в основе его лежит диалектическая, а не формальная логика, и движущим мотором её явл-ся противоре­чие. Гегель отождествляет «чистое понятие» с самой сущностью вещей, отличая его от субъективно данных понятий, которые существуют в человеческой голове. Логика совпадает у Гегеля с диалектикой, а последнее мыслится как тео­рия развития, в основе которой лежит единство и борьба противоположностей. В отличие от Канта, разделившего сферы природы и духа, Гегель рассматривает их как разные стадии развития одного начала - субстанции - субъекта Всякое развитие протекает, согл. Гегелю, по определенной схеме: утверждение, или полагание (тезис), отрицание это­го утверждения (антитезис) и отрицание отрицания, снятие противоположностей (синтез). В основе диалектики Ге­геля лежит идеалистическое представление о том, что источник всякого развития - как природы, так и общ-ва и чело­веческого мышления - заключен в саморазвитии понятия, а значит, имеет логическую, духовную природу.

24. Развитие общественно-политической и философской мысли в Украине.

В цілому філософія українських революційних демократів та інших прогресивних діячів українського народу відіграла значну роль у формуванні самосвідомості українського народу, боротьбі з соціально-економічним та політичним гнобленням. Українські революційні демократи зробили вагомий внесок у творчий розвиток багатьох філософських та соціологічних проблем.

Назавжди залишиться в історії світової культури філософська спадщина Григорія Савича Сковороди (1722—1794), Своїм корінням філософія Сковороди сягає у давньогрецьку філософію (Фалес, Піфагор, Геракліт, Зенон, Демокріт, Сократ, Платон та ін.). йому належить ряд глибоких філософських творів, зокрема збірка поезій.

У своїх творах Сковорода активно досліджує філософію життя, моральні проблеми, ставить проблему людського щастя. На відміну від релігійно-схоластичної філософії, яка всю увагу приділяє міфічному потойбічному світу, своїм предметом філософія має людину. Саме людина є ключем до всіх таємниць природи і суспільства. Філософія покликана стати знаряддям у розв'язанні суспільно-практичних завдань, окреслити шляхи досягнення щастя. Г. Сковорода як один з перших провісників гуманізму започаткував в історії української філософії так звану філософію серця.

Сковорода виходив у своїх поглядах з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої. Видима натура — це світ матеріальний, світ речей, земля тощо; невидимий — це дух, істина,вічність.

Сковорода висунув концепцію трьох світів, поділивши світ на три реально існуючі частини: «макрокосм» (природа, безмовний світ, що складається з множини малих світів), «мікрокосм» (людина), світ символів (духовне життя, основу якого становить Біблія). «Макрокосм» і «мікрокосм» не створені якоюсь надприродною силою, це закономірне продовження загальної природи. Третій світ — сукупність символів, які забезпечують пізнання невидимої натури (Бога). Це всесвіт, «світ світів». В людині істинною є невидима натура, а тілесна людина є лише тінь. Людина стає справді людиною лише осягнувши свою сутність — духовне. Пізнання тілесної людини обмежується емпіричним сприйманням, а духовна людина бачить невидимість. Оскільки макро- і мікрокосм єдині, то пізнання в Сковороди є аналогом самопізнання. Отже, здійснюючи самопізнання, людина тим самим осягає закономірність світу в цілому.

Проблеми суспільно-політичної філософської думки українського народу знайшли глибоке відображення у творчості великого сина України Тараса Шевченка (1814—1861). У духовнійспадщині ного найзначніше місце зайняла проблема людини, її буття, внутрішнього світу — переживань, прагнень, інтересів. Ідея людської свободи, боротьби за неї знаходиться в центрі багатьох його творів Твори Кобзаря відіграли важливу роль у формуванні демократичної думки в Україні, закликали до ліквідації кріпосництва, до боротьби проти соціального і національного гноблення. Ідея національного визволення, утвердження незалежної Української держави була однією з провідних у творчості Шевченка. Про це красномовно свідчать його твори.

Тарас Шевченко надавав великого значення боротьбі проти так званого чистого мистецтва, теорії мистецтва для мистецтва. Література і мистецтво повинні змальовувати життя. Шевченко як поет, філософ, художник вніс неоціненний вклад у розвиток соціальної і національної самосвідомості українського народу, інших слов'янських народів. Непересічне місце у розвитку української філософсько-соціологічної думки належить І. Я. Франку (1856—1916). В основі світогляду І. Франка — філософський матеріалізм та ідея розвитку природи і суспільства.. У природі, підкреслював мислитель, все підлягає змінам, рухові та обміну матерії. Основою усього існуючого він визнавав природу в її багатоманітності і вічності.

І. Франко привертав увагу до різних складних питань сучасного йому природознавства, історії, естетики. Пізнання він розглядав як відображення зовнішнього світу в людській свідомості.

І. Я. Франко виходив з того, що в основі суспільного розвитку є праця. У вільній праці, крім щастя і всього життя людини, вищим ідеалом є також свобода людини.

І. Франко докладав значних зусиль для формування національної самосвідомості українського народу. Вирішенням цього завдання могло стати утвердження освітньої традиції, відкриття навчальних закладів, створення власної преси, розвою мови, письменства тощо.

На багатогранній філософській палітрі духовної спадщини українського народу завжди буде сяяти ім'я великої україн- ської поетеси, філософа, публіциста, літературного критика Лесі Українки — Косач-Квітки Лариси Петрівни (1871— 1913). Як в поетичних, так і в публіцистичних творах вона боролася за знищення експлуататорського ладу і встановлення справжнього народовладдя, піддавала критиці різновиди ідеалістичної філософії (спіритуалізм, містицизм, неокантіанство та ін.).

У своїх філософських поглядах вона виходила з того, що природа перебуває в постійних змінах і розвиткові. Вона не визнавала надприродних сил, рішуче критикувала пасивне ставлення до дійсності. На думку Лесі Українки, філософія повинна активно служити справі перетворення світу.

У творах письменниця показувала справжню роль релігії у суспільстві, заперечувала спроби представити раннє християнство як комуністичну течію. Леся Українка вбачала в народі могутню силу суспільного розвитку, вважала його творцем усіх матеріальних та духовних благ, була полум'яним борцем за дружбу народів.