Розділ 3. Заходи вдосконалення антиінфляційної політики в україні

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку нашої економіки являє собою тільки теоретичне обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів. Їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію. Останнє передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Тож проблемою є розрахунок показника інфляції. Уряд, НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет статистики України протягом року приходять у своїх розрахунках до різних показників.

Багато аналітиків схиляються до того, що Державний комітет статистики України розраховує інфляцію за застарілими методиками, оскільки за останнє десятиріччя не було інформації про істотну модернізацію методології розрахунків та її приведення до вимог сучасності.

Держкомстат збирає дані від зареєстрованих компаній, які мусять надавати відомості про ціни. Однак безліч підприємців цього не робить, отже, Держкомстат отримує неповну інформацію.

Нарешті, методика розрахунку інфляції не відповідає методикам країнам з розвиненою економікою. Наприклад, на теперішній час у розрахунках припускається, що кожна українська жінка купує собі взуття раз на рік. А це лише свідчить про те, що дані про ціни та індекс інфляції фіксується у розрізі незаможних жителів. Але завдяки цьому можна мати офіційно низьку інфляцію.

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні — необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури.

Інституційна структура включає також інститути регулювання ринку. Основні вади системи державного регулювання ринку в Україні, полягають у відсутності прозорого механізму розмежування повноважень органів державної влади та Національного банку України, а також недосконалість механізму реалізації державних гарантій при реалізації бюджетної політики.

Враховуючи низький рівень довіри до більшості інституцій, що реалізують державну економічну політику доцільно створити комітет антиінфляційного регулювання із представників різних органів державної влади

На рис. 3.1 зображена структура учасників комітету антиінфляційного регулювання

Рис. 3.1 Структура учасників комітету антиінфляційного регулювання

Кабінет Міністрів України та Національний банк України як основні органи реалізації державної економічної політики. Державний комітет статистики як установа, що займається збором та нагромадженням інформації для розрахунку індексу споживчих цін та аналізу його компонентів. Входження Антимонопольного комітету України обумовлено необхідністю контролю за дотриманням економічної конкуренції на споживчому ринку. Основним завданням зазначеного комітету формування позитивних інфляційних очікувань через публікацію звіту основних причин інфляції та антиінфляційних заходів кожного органу, що входитиме до зазначеного комітету. Засідання та публікація результатів роботи комітету повинна проводитись щоквартально.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід має бути контроль за рухом іноземної валюти. Перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації, а це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв’язок.

З огляду на це слід ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану динаміки інфляційних процесів.

Заходи антиінфляційного регулювання інфляції в Україні такі:

- розробка та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;

- проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств;

- посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

- зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва товарів народного споживання, тобто створення умов для переливу капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва;

- стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;

- вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків;

- створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечити перетворення закордонних доларових запасів у товари виробничого призначення, які, потрапивши у нашу країну, були б в змозі пожвавити інвестиційний процес;

- підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин [36].

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Нижче представлена систематизована таблиці 3.1, щодо заходів удосконалення та застосування антиінфляційної політики в Україні.

Таблиця 3.1