III етап (літо 1988 — травень 1989 рр.) — зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень-липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було поставлено пи­тання про необхідність глибокого реформування політичної сис­теми. І хоча склад конференції був досить консервативним, вона офіційно проголосила курс на створення правової держави, пар­ламентаризму, розподілу влади. Незважаючи на те, що ці еле­менти політичної дортрини лібералізму сцриймрися тільки крізь призму “соціалістичних цінностей” і реалізовувалися на практи­ці надзвичайно непослідовно і суперечливо, перебудова все ж таки отримала новий імпульс.

Скдадна і неоднозначна ситуація склалася в економічній сфе­рі. Розвиток реформ з"початку перебудови тут визначали дві основ­ні тенденції: посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора. Започаткова­на ще у червні 1987 р. на Пленумі ДК КЩРС, екоцомічуа рефор­ма мала на меті перейти від домінування адміністративних до застосування переважно економічних методів управління госпо­дарством. Свобода державного підприємства мала базуватися на дврх фсновних засадах: госпрозрахунку та самофінансуванні. Але вже у задумі реформа була половинчастою — вона не зачіпала основ командно-адміністративної системи; не допускала плюра­лізму власності; не планувала реформування ціноутворення, ма­теріального посхачаннр тощо. Такий, характер реформи зумовлю­вав розбалансування в економіці, наростання деформацій та дис-

^% \ . ;

-— Україна і процес перебудови в СРСР All

пропорцій. Темпи зростання продуктивності праці значно від­ставали від темпів збільшення заробітної плати. Якщо 1987 р! на одну процент зростання продуктивності праці в промисловості України припадало майже 0,5% приросту заробітної плати, то

1988 Р. — 1,5%, а 1989 р. — 2,2%. Поступово у господарстві фор­мується комплекс цегатщзнщс тенденцій, в перспективі здатний зірвати економіку країни "з середини.

Серйозно дестабілізує становище в суспільстві й те, що КПРС дедалі більше “не вписується” в процес перебудови, не встигає за перебігом подій. Її бюрократичний апарат не може виявити ні гнуч­кості, ні адаптаційних можливостей. Вже на травневому Пленумі КПУ (1989 р.) звучать голоси про “слабкість партійної теоретич­ної думки”, ПР9 дію “методом спроб і помилок” і врешті-рещт ' робиться висновок про те, що¹¹партійні працівники, не одержуючи ні належних орієнтирів, ні практичних порад, виявилися неспроможними вести наступальну організаторську і політичну ро­боту. Водночас значною мірою саме ршіення партійної конферен­ції дали поштовх масовому вільнодумству,' сприяли формуванню нових політичних структур, насамперед реформованих Рад.

Започатковується процес становлення багатопартійності в Україні. Активізує свою діяльність Українська Гельсінська спід­ка (УГС), яка на' початку літа 1988 р. оприлюднює "свою “Декла­рацію принципів”. Незважаючи на назву, УГС вже не була чисто правозахисною, а здебільшого політичною організацією.

Після утворення на початку 1988 р. у Москві Демократич­ного Союзу, якцй проголосив себе першою опозиційної^ парті­єю, виникає Українська демократична спілка (до її складу увій­шло чимало членів Українського культурологічного клубу), проте як єдине ціле вона проіснувала недовго. Це були перші угрупо­вання відвертд антикомуністичного напряму, а УГС стала пер­шою організацією у республіці, яка закрила про необхідність побудови самостійної української держави. На цьому етапі ба­гато що робилося вперше. При активному сприянні УГС у бе­резні 1989 р. уЛьвові відбулися перша політична демонстрація і перший за радянський час політичний страйк, fia перхддтрав- неву демонстрацію львів’яни вперше' в Україні вийшли з синьо- жовтими прапорами.

У цей період у республіці виникають нові організації, які ма­ють загальнодемократичний характер, — Народна спілка спри­яння перебудові (НССП), “Меморіал” та інші — і завойовують все більший авторитет у народі.