5 Березня’ 1953 р. Помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання у Радянському Союзі складних? су­перечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.

Суть кардинальних змін, що почадися пірля смерті диктатора, полягає у лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та пог­либлення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.). Проте процеси оровлещія почалися ,ще навесні ]953 р. Саме в 1953—1955 рр. була зроблена спроба перейти від тоталі­тарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленко- ва було поставлено питання про необхідність “припинення полі­тики культу особи”. Оцінюючи перші і подальші десталінізаційні кроки радянського керірництва, політолог N4. Джрлас^лучно заз­начав; “Творець замкнутої соціальної системи, Сталін, був одно­часно її зброєю і, коли змінилися обставини... став її жертвою,.. Його “помилки” помітніші, ніж у інших, і тому Сталін — найде­шевша ціна, як^ю вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвішим та більшим злом”.

Вакуум влади, що утворився після смерті диктатора, було за­повнено так званим колективним керівництвом — компроміс­ним союзом на основі нетривкого балансу сил. Спроба Берії по­рушити цей балацс на свою користь призвела до його падінря.

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали при­пинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення про­цесу русифікації, зростаюча роль українського фактора у різних сферах суспільного життя. Саме за помилки у проведенні націо­нальної політики, у роботі з кадрами в червні 1953 р: було

РОЗДІЛ

16

увільнено, і]. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників міс­цевої.рлади, Тому на І червня 1954 р у ЦК КПУ україцдів було 72%, у Верховній Раді УРСР — 75%, а серед відповідальних за великі підприємства — 51%. У 1958 р. українці становили 60% членів КПУ.

У1954 р. помпезно відзначалося 300-річчд розз.’єдна^ня Украї­ни з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандист­ська кампанія, але центральною подією ювілейних торжеств ста­ла, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Прези­дія Верховної Ради СРСР, мотивуючи сврє рішедря спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарсь­кими та культурними зв’язками між Кримом і Україною, прий­няла указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”. Хоч% мотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликає сумнівів, однак серйозною проблемою у процесі входження Криму до складу УРСР був і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українці становили 22,3%, а рос|яни— 71,4% мешканців Крим- ської області), що зумовлює необхідність зваженої, розсудливої, гнучкої національної політики з боку керівництва республіки.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. бу­ло повернуто фльціе 65 тир. депортовані^ членів сімей, пов’яза­них з діяльністю українських націоналістів. ’

Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстракт­ного, однобічного, пасивного_характеру.

Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з’їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хру­пав Основні положення доповіді у дещо пом’якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. Пррте гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті 'ко­мандно-адміністративної системи, не викривала її соціальної при­роди, зводячи усі вади системи до культу особи. Та незважаючи на недоліки, це був ващивий і сміливий крок на цщяху десталі- нізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну перспективу його демократизації.

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах, суспільного життя. Тільки у 1953— 1956 рр. в Україні ізсоюзного у республіканське під порядкуван­ня перейшло декілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957 р. роз­

ширено юридичну компетенцію республік — вони отримали право вирішувати ритацня обласного, (срайового адміністративно-те­риторіального поділу, приймати громадянський, карний та про­цесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово- бюджетні права республік, а також права щодо поточного і пер­спективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо.

У цей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжна­родній арені. Якщо 1953 р. УРСР бра членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. — вже 29. Значно активізу­ються зв’язки України із закордоном. Так, тільки з країн, які розвиваються, у республіці побрало 1954 р. — 69, 1956 р. — 145, 1958 р. — 305 офіційних делегацій, у складі яких були дер­жавні, політичні та іромадські діячі. Пожвавлюється міжнарод­ний туризм: 1953 р. УРСР відвідало 805 туристів, 1955 р. — 1390,

1958 р. — 23 054. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як і раніше, українська дипломатія йшла у фарватері дипломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР зберігала успадковані від попе­реднього періоду риси обмеженості та меншовартості.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. В міністерс­твах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та уста­нов, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлін- сько_го апарату, що певною мірою на деякий час послабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільного життя.

Намагаючись залучити у процес оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структу­ри, водночас розщирюрало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з'322,6 тис.