В) Психодрама і театр

Театр імпровізації був створений Морено в 1920-і роки. Як відзначав Морено пізніше, безпосередній вплив на нього і в плані театру імпровізації, і в плані власне психодрами надала російська театральна школа, в особливості ідеї К.С. Станіславського і М. Чехова.

Із ідей Станіславського близькі Морено заклик дотримуватися "істини пристрастей" (у Морено - принцип психологічної правди в психодрамі) і заклик йти від себе до ролі, "піднімаючись до неї", ставлячи себе на місце персонажів; при цьому почуття, пережиті актором, належать тільки йому (аналогія в психодрамі - проживання назовні своїх почуттів, у тому числі за участю в чужій драмі в якості обраного на будь-яку роль, тобто "допоміжного" я ").

М. Чехов в центр уваги ставив поєднання техніки гри зі спонтанністю переживань, розуміючи формулу Станіславського "йти від себе" як завдання знайти себе в ролі, втілити в відповідній формі власне ставлення до життя. Провідна роль при цьому відводилася інтуїції і "душевній техніці" актора.

Сам же театр імпровізації виходив з традиції різдвяного містеріального театру. Морено критикував традиційний театр за ригідність ролей, заздалегідь визначених п'єсою або сценарієм. Театр імпровізації, заснований в 1922 році не переслідував спочатку терапевтичних цілей, припускав власне творіння драми і її оформлення по ходу дії. По ходу самі дії створювалися декорації, імпровізувалася музика, виготовлялися маски, актори спілкувалися спонтанно. Спрямований терапевтичний характер театр придбав після того, як у однієї із актрис, страждала від домашніх конфліктів, в яких вона виявляла себе вкрай агресивно (а в театрі вона грала персонажів ніжних і наївних), Морено запропонував зіграти роль повії. Бурхливо відреагувавши на це, вона стала в повсякденному житті спокійніше і змогла налагодити відносини в сім'ї. Надалі в театрі імпровізації йшла робота, зокрема, з подружніми парами (один з перших дослідів сімейної психотерапії), відігравалися соціальні, національні, міжнародні конфлікти (прообраз майбутньої соціодрами).

4. Теоретико-психологічні основи психодрами

Як вже зазначалося, важко говорити про розгорнуту, чітко сформульовану цілісну психологічну теорію, на якій базується психодрама як метод. Келлерман говорить про вплив на психодраму прагматизму, психоаналізу, біхевіоризму, екзистенціалістські традиції в психології та ін

А) Теорія ролей

Відштовхуючись в 20-ті роки від театральних уявлень про роль (шекспірівський "весь світ -- театр" мало для Морено символічного сенс, свою психіатрію він називав шекспірівською), Морено надалі розробив розгорнуту теорію ролей, що вийшла за межі власне театральної метафори. Наведемо кілька визначень ролі, даних Морено:

- роль - це одиниця консервованої поведінки.

- роль - це одиниця синтетичного досвіду, із вкрапленнями приватних, соціальних та культурних елементів.

- роль - це форма функціонування, яку приймає індивід в певний момент, реагуючи на певну ситуацію, до якої залучені інші особи або об'єкти.

Визначення викликають очевидні асоціації із областю біхевіоризму, за винятком другого, адресується до більш широкої сфері досвіду, який включає в себе не тільки зовнішні прояви, але й внутрішні руху суб'єкта (переживання, відносини і ін.) По суті, мова йде про позицію суб'єкта щодо буття, що виражається, зокрема, у запропонованих Морено рольових категоріях. До первинних рольових категорій відносяться соматичні, психічні, соціальні та трансцендентні ролі. Соматичні (психосоматичні, соматопсихічні) ролі співвідносяться до поведінки людини як тілесного істоти (наприклад, такі ролі "приймаючої їжу"," здійснює статевий акт","сидить на стільці"). Психічні ролі співвідносяться зі сферою інтрапсихічних станів і процесів. Так, мова може йти про ролі "насолоджувались", "страждає", "задумався", "розгубленого" та ін. Ці ролі, як відзначає Лейтц, майже завжди виступають корелятами інших ролей, впливаючи при цьому на характер їх виконання.

Соціальні ролі - це ролі, в яких людина виступає щодо інших людей і соціальних інститутів (ролі "друга", "брата", "робочий", "начальника" і т. п.). Соціальним ролям відповідають рольові статуси, для кожної з них характерна певна стереотипність, оскільки вони відносно незалежні від виконавця. Разом з тим людина може в певних межах відмовлятися від старих ролей і приймати нові, що в ряді випадків означає саморозвиток.

Уявлення про трансцендентні (ітегративні) ролі було введено Лейтцегом; воно відповідає переконанню Морено щодо включеності людини у відносини з Космосом і співвідноситься з вищими аспектами буття, зокрема з релігійними переконаннями, етикою, вищими почуттями, тобто з ідеєю про надіндивідуальне буття. Спектр ролей на цьому рівні великий: "любить", "чинить", "співпереживав", "Жертвує собою". В одному з прикладів Лейтц такою роллю стала роль Христа, прийнята Ісусом з Назарету (Лейтц, 1994). Зерка Морено (Морено 3., 1998) пропонує дещо іншу класифікацію ролей: психосоматичні, тобто що відносяться до душі й тіла, психодраматичні, або фантастичні, і соціокультурні.

В нормі є те, що в кожен момент життя (за винятком початкових стадій розвитку) людина виступає у всіх названих ролях. Вони взаємопроникають і визначають один одного, хоча в конкретній ситуації є і більш виражені, ніж інші.

Ролі можуть консервуватися, тобто закріплюватися в стереотипні форми (поняття "Консервована роль" відноситься до так званих вторинних рольових категорій, так як не означає самостійного виду ролей). Типовий, але не єдиний приклад консервованої ролі - театральна роль, залишає (в традиційному театрі) дуже мало можливостей для її спонтанної зміни, аж до абсолютної неможливості, наприклад, в театрі. Консервація ролей перешкоджає спонтанності; необхідно їх оновлення, що відбувається у грі, в тому числі психодраматична.

Як виявляється з вищевикладеного, поняття "роль" в теорії психодрами відноситься до всіх життєвих проявів. У зв'язку з цим розвиток людини бачиться як рольовий розвиток (інший його аспект - соціоемоційний розвиток).

Розгляд стадій рольового розвитку слугує обґрунтуванням найважливіших технік психодрами.