феру кредитів (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мо­більності студентів;

• законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобіль­ності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: 1) забезпе­чення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг; 2) забезпечення визнання та зара­хування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу перебував у європейському навчальному закладі, прово­дячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням законних прав фахівця; 3) сприяння євро­пейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти для ви­роблення порівняльних критеріїв та методологій.

3. Значення Великої хартії університетів у становленні єдиного Європейського регіону вищої освіти

Складовою Болонського процесу (на рівні університетів) ви­ступає Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum). Вона визначає університети методологічними центрами розвитку національних систем освіти в кожній країні. Ця ідея лягла в основу створення співдружності провідних університетів Європи, поклика­них виступити в ролі новаторів тих змін, до яких повинна йти вся Європа. Велика хартія університетів утворилася внаслідок пропо­зиції, з якою в 1986 р. Болонський університет звернувся до про­відних університетів Європи, та підтримки освітянської і політичної еліти Європи. На зустрічі в Болоньї у червні 1987 р. делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів — керів­ників провідних європейських університетів і представників Ради Європи для розробки проекту хартії, який було складено в Барселоні в січні 1988 р. У вересні 2001 р. було створено спостерігальну раду (Observatory) Великої хартії університетів. 18 вересня 1988 p., під час святкування 900-річчя Болонського університету, ректори 430 університетів підписали хартію. Цим документом окреслюють­ся фундаментальні принципи, якими повинні керуватися університе­ти, щоб забезпечити розвиток освіти. Підкреслюються найважливіші цінності університетських традицій, необхідність установлення тісних зв’язків між університетами Європи. Оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати й університе­ти інших регіонів світу. Підписуючи хартію, університети підтверд-

• 24—

жують свою належність до академічного співтовариства, що подо­лало політичні й соціальні бар’єри, формує принципи інтеграції Євро­пи в суспільство, яке всім громадянам надає необхідні права і сво­боди, різноманітні порівнювані й адекватні послуги у сфері культури, науки й освіти. Хартія підтвердила основні цінності, права і обов’яз­ки університету як ключового інституту суспільства. У зв’язку з цим підкреслювалося, що університет потребує автономії і академі­чної свободи, які, дещо змінюючись упродовж віків, зберегли для університета можливість самостійно діяти, вести пошук істини. У Сорбонській декларації від 25 травня 1998 р. було підкреслено цент­ральну роль університетів щодо розвитку європейських культурних цінностей. Сьогодні у європейське співтовариство університетів вхо­дять чотири українські: Харківський ім. В.Н. Каразіна, Дніпропет­ровський, Одеський ім. І.І. Мечникова національні університети та Національний технічний університет України “Київський політехніч­ний інститут”.

Велика хартія університетів має спостерігальну раду, інаугу­рація якої відбулася у вересні 2001 р. Її діяльність регулюється прав­лінням з п’яти членів, що опікуються справами матеріального забезпечення, та колегією з семи членів, яка здійснює аналіз втілення принципів хартії в сучасному суспільстві. З цією метою щорічно у вересні проводиться конференція у м. Болонья. Контроль над вико­нанням принципів Великої хартії університетів здійснюється в таких основних напрямах: 1) організація опитувань, візитів і досліджень з метою оцінювання діяльності університетів при посиленні їх ролі в суспільстві; 2) надання консультацій керівникам університетів та іншим учасникам освітнього і наукового процесу на основі моніто­рингу функціонування університетів у суспільстві; 3) підтримка об­говорення акдемічними, політичними, економічними лідерами й пред­ставниками засобів масової інформації ролі автономії університетів, їх академічної свободи; 4) публікація матеріалів про діяльність уні­верситетів. Спостерігальна рада з 1988 р. підтримує регулярні кон­такти з 450 установами, що підписали хартію, для сприяння розвит­ку університетської автономії та академічної свободи в Європі й за її межами. Зв’язки також підтримуються з організаціями, які займа­ються розвитком прав і обов’язків університетів, зокрема, Зальц­бурзьким семінаром в Австрії, Міжнародною асоціацією університетів, зі штаб-квартирою ЮНЕСКО в Парижі та з Радою Європи.

— 25—