Болонський процес входить 40 країн Європи. Четверте засідання Болонського процесу заплановано на 19-20 травня 2005 р. у м. Берген (Норвегія).

Отже, утвердження єдиного Європейського освітнього про­стору— обов’язковий компонент консолідації і збагачення європейсь­кої спільноти, яка змогла б дати громадянам нового тисячоліття не­обхідні знання та уміння, допомогла б усвідомити спільні цінності, належність до єдиного соціального та культурного масиву, підвищи­ти конкурентоспроможність європейської системи вищої освіти, за­безпечити світовий рівень визнання освітніх систем окремих євро­пейських країн.

У відповідності до вимог Болонського процесу, Україна та­кож зобов’язалася узгодити освітню політику щодо створення Євро­пейського регіону вищої освіти, а саме: прийняти систему зрозумі­лих та порівнюваних ступенів, за якою доступ до другого циклу стає можливим після завершення навчання на першому циклі, мінімальна тривалість якого—три роки. Ступінь, що надаватиметься після цього, буде визнаватися як відповідний рівень кваліфікації на європейсько­му ринку праці. Другий цикл навчання повинен, по-перше, завершу­ватися отриманням ступеня магістра і/або доктора; по-друге, за­провадити механізм кредитування (зарахування прослуханих курсів) за системою ECTS як ефективного засобу забезпечення мобільності студентів; по-третє, сприяти європейській співпраці у сфері надання гарантій якості освіти з метою розроблення надалі порівнюваних кри­теріїв та методології; по-четверте, визначити єдині, узгоджені з євро­пейською системою освіти, параметри навчальних планів, напрями співпраці між освітніми закладами, схеми мобільності та інтегрова­них програм навчання, практики й наукових досліджень.

2. Зміст Болонських реформ

Науковий аналіз змісту Болонських реформ здійснюється за матеріалами Міністерства освіти і науки України, на основі узагаль­нених даних, представлених у публікаціях М.Ф. Степка, Я.Я. Болю- баша, К.М. Левківського, Ю.В. Сухарнікова. За проаналізованими матеріалами, визначальними властивостями європейської вищої ос­віти виступають: якість, конкурентоспроможність вищих навчаль­них закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних зак­ладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на ^ і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, ПрІ&аблІіВІСУГЬ'р^I

— 17— ПП, -

віти. Серед основних завдань та принципів створення зони Європей­ської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу) виділяємо: вве­дення двоциклового навчання; впровадження кредитної систе­ми; формування системи контролю якості освіти; розширен­ня мобільності студентів і викладачів; забезпечення праце­влаштування випускників та привабливості європейської сис­теми освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були свідо­цтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі, за якою здобута освіта. Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції, поважаючи відмінності в культурі, мові, національ­них освітніх системах, а також автономію університетів, проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З ме­тою зміцнення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано реалі­зувати конкретні заходи:

• впровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

• затвердження загальноприйнятної та порівнянної систе­ми вчених ступенів, у тому числі шляхом упровадження стандарти­зованого додатку до диплому;

• застосування Європейської кредитної трансферної систе­ми (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності сту­дентів;

• зближення систем контролю якості та акредитації з ме­тою вироблення порівняльних критеріїв і методологій.

Двохетапна система вищої освіти впроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додип- ломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу — не менш як три роки.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завер­шенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприймати­ся як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалав­ра. Кінцевим результатом другого циклу навчання протягом одно- го-двох років має бути вчений (академічний) ступінь магістра. На­вчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами (роз-

— 18—

робляються студентом і науковим керівником). При здобу пі вчено го ступеня мають видаватися стандартизовані додатки до дип­ломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців. Головні функції додатку до диплому: 1) гарантування його володарю ви­знання роботодавцями набутих ним знань і вмінь; 2) зазначення мож­ливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подаль­шого академічного чи професійного навчання; 3) інформування про права випускника вищого навчального закладу відносно його про­фесійного статусу. Термін “диплом” у даному випадку має розшире­не значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атес- таційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе зна­чення, тому що їх присвоєння свідчить про перехідні рубежі від сис­теми освіти до ринку праці в межах конкретної країни. У Міжна­родній стандартній класифікації занять “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певного виду діяльності. Вона має два параметри: рівень кваліфікації, який визначається складністю і обсягом завдань та обов’язків, що виконує робітник та кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань. У сфері праці “кваліфікація” трактується як рівень підготовки, ступінь придатності до певного виду праці. Термін “кваліфікація” у Європі згідно з Ліса­бонською декларацією використовують для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують ус­пішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області. Маючи освітню кваліфікацію, випускник вищого навчально­го закладу в Європі може працевлаштовуватися в певній предметній області — самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти в контексті Болонського процесу найбіль­шого значення має той факт, що в Україні специфіка терміну “квалі­фікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки, відповідно до Закону України “Про вищу освіту”, вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду. “Професійна” кваліфікація більш об’ємна, ніж “ос­вітня”, за рахунок “набору обов’язків”. Однак за рахунок цих же “о(и > в’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області. Для забезпечення якості вищої освіти мш носи

— 19—

люватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці. Незважаючи на наведені розбіжності, Верховна Рада України 3 грудня 1999 р. ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні”, що створило необхідні передумови для реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні — питання співвідношення академічної і професійної освіти. Освітньо- кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. Нині це призводить до проблем формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямо­ваності (фундаменталізація освіти), з іншого — страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не набувають повно­цінних навичок професійної роботи (не отримують визначеного рівня кваліфікації). Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати перехід до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці, до вільного пошуку роботи на ринку праці.

Іншою проблемою у зв’язку з цим є впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України, що передбачає:

• досягнення відповідності стандартам європейської сис­теми освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є особистісним надбанням випускника;

• затребування українських освітянських кваліфікацій євро­пейським ринком праці;

• затвердження загальноприйнятної та порівнянної систе­ми освітньо-кваліфікаційних ступенів;

• упровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

• стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань;

• забезпечення “прозорості” системи вищої освіти та ака­демічного і професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень).

Кредитно-модульній системі надаються дві основні функції: 1) сприяння мобільності студентів і викладачів та сі ірощении переходів з одного університету до іншого; 2) чітке визначення об­сягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчаль­ної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Впровадження кредитно-модульної системи є важливим фак­тором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Він розглядається як певний обсяг навчальної інформації, який має самостійну логічну структуру і зміст, що дає змогу оперу­вати цією інформацією в процесі розумової діяльності студентів. Модульна організація змісту навчальної дисципліни — не ме­ханічне перенесення розділів програми до навчальних модулів, це структурування дисципліни як системи, а не довільного конгломера­ту наукової інформації. Іншою умовою реалізації модульного принци­пу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль. Для майбутнього фахівця важливо не лише осмислити і засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.

За таких умов зменшується частка прямого інформування з боку викладача і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об’єктах майбутньої професійної діяльності.

Створення системи кредитів має полегшити порівняння за­кінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів. Кредит — умовна одиниця виміру навчального наванта­ження студента при вивченні певної складової навчальної програми чи певної дисципліни (курсу), виконаного студентом під час навчання. Кредит — мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента). Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні й у рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти, незалеж­но від Болонського процесу.

Визнання освіти і дипломів є передумовою створення відкри­того Європейського простору освіти і підготовки, де студенти і вик­ладачі можуть пересуватися без перешкод. Тому Європейська система трансферу кредитів (ECTS) була розроблена як засіб поліпшення визнання освіти для навчання за кордоном. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів зак­ладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання — кредити і оцінки, а також забезпечує необхідними засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. Система ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

• кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану з метою окреслення обсягу навчального навантаження студентів, необхідного для завер­шення навчання;

• інформаційний гіакет, який дас письмову інформацію сту­дентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організа­цію і структуру навчання та елементи навчального плану;

• перелік оцінок з предметів, який показує здобутки сту­дентів у навчанні всебічно і загальнозрозумілим способом та може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого;

• навчальний контракт щодо навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, що будуть присвоюватися за її успішне закінчення (є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів).

Отже, система ECTS базується на трьох ключових еле­ментах'.

• інформаційний пакет—інформація щодо навчальних прог­рам і здобутків студентів;

• навчальний контракт — взаємна угода між навчальними закладами-партнерами і студентом;

• перелік оцінок дисциплін — використання кредитів ECTS з метою визначення навчального навантаження для студента.

За своєю суттю ECTS не регулює змісту, структури чи ек­вівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, що по­винна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання двосторонніх чи односто­ронніх угод про співпрацю. Більш за все ECTS використовується сту­дентами, викладачами і закладами, які прагнуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.

— 22—

Повне визнання навчання означає, що період навчання ш кор доном (у тому числі іспити чи інші форми оцінювання) заміняє по­рівнюваний період навчання у місцевому університеті (в тому числі іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися. Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі та переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, з метою охарак­теризувати навчальне навантаження студента, необхідне для його завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає ко­жен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навантажен­ня у вищому навчальному закладі (лекції, практична робота, семіна­ри, консультації, виробнича практика, самостійна робота (в бібліо­теці чи вдома) і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оціню­ванням). Отже, ECTS базується на повному навантаженні сту­дента, а не обмежується лише аудиторными годинами. За ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік і, як правило, 30 кредитів на семестр. Кредити ECTS — це віднос­не, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального на­вантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

Таким чином, з метою входження України до Європейсько­го простору вищої освіти потрібно впровадити в систему вищої освіти:

• широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї освітньої сфери;

• систему якості освіти, яка відповідає стандартам якості ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

• державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти і Міжна­родної стандартної класифікації занять;

• загальноприйняту та порівняльну систему вчених сту­пенів;

• законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаш­тування українських громадян в Європі та міжнародної конкурен­тоспроможності системи вищої освіти України;

• систему кредитів на зразок Європейської системи траис-

— 23—