Тема 6.6

Формування виховуючих відносин у загальноосвітньому навчальному закладі як провідний фактор гуманізації й демократизації національної освіти

1. Поняття виховуючих відносин. Ґенеза і сучасний стан проблеми.

2. Структура і механізмц виховуючих відносин.

3. Рівні виховуючих відносин і шляхи їх формування.

4. Виховуючі відносини у зарубіжній педагогіці.

1. Поняття виховуючих відносин. Ґенеза і сучасний стан проблеми

У формуванні людської особистості, поряд з природними, індивідуальними її особливостями, вирішальна роль належить вихо­вуючим відносинам. “Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, — вважає педагогічна народна мудрість, — потрібно, щоб вони шляхом правильного ставлення до них дорослих зробилися гідни­ми людини”. Виховуючі відносини виступають першоосновою і найважливішою умовою повноцінного розвитку дитини. На відміну від виховних відносин, які неминуче стихійно виникають між осо­бистістю, що формується, й іншими людьми, всіма явищами і про­цесами оточуючої дійсності, виховуючі відносини свідомо форму­ються під керівництвом вихователя і спрямовані на досягнення мети виховання. Це дуже важливо усвідомити. Адже весь навчальний процес у школі відбувається на основі відносин, у які вступає вчи­тель, передаючи людський досвід і знання, і учень, засвоюючи їх. Це дозволило В.О. Сухомлинському прийти до узагальнення, що виховання і навчання — це не проста передача знань, а найскладні­ший світ людських стосунків. А.С. Макаренко в результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов філософсько-педагогіч­ного висновку про відносини як істинний об’єкт педагогічної роботи.

Виховуючі відносини у загальноосвітній школі — це дпе- ціально організована під керівництвом учителя творча, мо­рально-естетична взаємодія суб’єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена соціально і психологічно всією системою суспільних відносин, шгально-

— 129—

людських і національних цінностей, відповідає певному етапові розвитку суспільства. Отже, ми ведемо мову не про “стихійні”, неорганізовані взаємини, а про спеціально сформовані з виховною метою відносини. Це визначення виховуючих відносин не є назавж­ди вичерпним, воно розвивається, як розвивається суспільство і пе­дагогічна наука.

Запропоноване визначення ґрунтується: 1) на теоретичних положеннях В.М. М’ясищева, який першим звернув увагу на те, що в практиці має місце тотожність у поняттях “відносини” і “взаємо­дія”; 2) на філософсько-психологічній концепції С.Л. Рубінштейна, де доведено, що ставлення людини до людини опосередковують відносини людини до буття. Це узагальнення дозволило нам розгля­дати виховуючі взаємини “вчитель — учень” як основу формування відносин дітей до оточуючої дійсності та стосунків у дитячому ко­лективі.

Сьогодні ми можемо з повним правом стверджувати, що до проблеми відносин зверталися всі найбільш відомі педагоги і психо­логи, вивчаючи: 1) діяльність і спілкування у їх взаємозв’язку; 2) формування особистості педагога і працю вчителя; 3) різні аспек­ти вікової педагогіки і психології. Бо створювати виховуючі відноси­ни без знання закономірностей розвитку індивіда, без усвідомлення індивідуального і загального в цьому суперечливому процесі не уяв­ляється можливим. Проте психологічна і педагогічна природа цього поняття залишається недостатньо вивченою. Лише в кінці 80-х років XX ст. відносини обґрунтовані як педагогічна категорія А.М. Бойко¹.

З великими труднощами у наш час усвідомлюється об’єкт і предмет педагогіки, всі категорії дидактики через поняття „відноси­ни”, що доведено і розкрито у навчально-методичному посібнику, розробленому авторським колективом кафедри педагогіки Полтавського педагогічного університету з педагогіки (І частина)².

Відносини визначають залежність виховання і розвитку кож­ної особистості від усіх людей, з якими вона входить у прямі чи опо­середковані стосунки. Як непересічні моральні норми співжиття людей слід, на наш погляд, тлумачити такі повчальні поради етнопе- дагогіки: “Живи так, щоб тобі було добре, а іншим — краще”, “Стався

¹ Бойко АН. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. — К., 1991. — 267 с.