2 Ільїна та. Педагогіка. — м., 1986.

3 Левин я.Н. Нужно ли учиться у а.С. Макаренко созданию общешкольных коллективов? // Педагогика. — 2004. — № 1. — с. 88.

— 117—

5. Захищеність особистості в колективі.

6. Взаємна залежність та відповідальність у спільній діяльності.

7. Відкритість колективу класу шкільної спільноти, готовність до співпраці з усіма іншими спільностями для громадського блага.

Ці ознаки мають право на використання їх при формуванні колективу, проте деякі із них за своєю сутністю повторюють ознаки, розроблені А.С. Макаренком та іншими макаренкознавцями.

А.С. Макаренко належить обґрунтування структури ко- лективу, у якій головною ланкою він вважав первинний колектив. Первинний колектив є тією одиницею виховного впливу на особистість, який зберігає всі основні властивості цілого — загальношкільного колективу. Первинним колективом у закладах А.С. Макаренка був загін, який налічував від 7 до 15 чоловік. Такий чисельний склад він вважав оптимальним; у той же час у багатьох статтях він називав первинним колективом клас. Опора на первинний колектив — важ­лива умова активізації кожної дитини, оскільки тут її легше вивчити, знайти справу за інтересами і нахилами, вплинути на відносини з то­варишами. Первинні колективи можуть бути різноманітними: клас, гурток, загін, клуб тощо. В одному колективі вихованець розвивається як учень, в іншому — як спортсмен і т. ін. Первинні колективи по­кликані вирішувати такі завдання: організовувати старанну навчаль­ну і суспільно корисну працю, забезпечувати активний розвиток осо­бистісних якостей кожного члена колективу та накопичення власно­го і соціального досвіду, брати участь у всіх справах загальношкіль­ного колективу.

Гуманістичний напрямок у розробці проблем виховання осо­бистості в колективі ґрунтується на тому, що дитина є центром пе­дагогічного процесу. М. Красовицький обґрунтував принципи вихо­вання особистості в колективі, до яких належать: особистісно орі­єнтований підхід, виховання як педагогічна підтримка процесу саморозвитку і самовиховання особистості, єдність поваги і вимогливість до неї, єдність прав і обов ’язків особистості, право вибору, єдність свободи і відповідальності. Цими принципами варто користуватися у практичній виховній діяльності.

Динаміка розвитку колективу. А.С. Макаренко вивів за­кон “руху” колективу. Згодом до цієї проблеми зверталося багато вчених. Вони визначають власні етапи його розвитку. О.Г. Ковальов, Л.І. Новікова, А.Т. Куракін, А.М. Лутошкін мають у основі своїх поглядів на колектив учення А.С. Макаренка.

А.С. Макаренко обґрунтував авторський підхід до періодизації розвитку колективу.

— 118—

Перша стадія розвитку колективу характеризує м.оі не достатньою організованістю, розмежованістю учнів, що лише фор мально об’єднані в один клас. На цій стадії в колективі іноді Оушіє погана дисципліна, свавілля, незахищеність одних учнів від інших. Тому спершу вчитель виступає в ролі організатора колективу. Іноді він, висуваючи вимоги, виступає один. Виховне ставлення учнів більш вимогливе до інших, аніж до себе, вони не вміють висувати виховні вимоги, кожен учень відповідає лише за себе. Поступово у класі формується ядро активу, на яке учитель-вихователь може поклас­тися. Це — учні, яких пригнічує безладдя і які підтримують органі­заторські починання з боку вчителя. Коли вчитель визначить цей актив і почне спиратися у виховній діяльності на нього, відбувати­меться перехід на якісно нову, другу стадію. На цій стадії у членів колективу все ж вимоги до себе нижчі, ніж до товариша, проте ви­ховне ставлення створює не тільки педагог, але й актив. Третя ста­дія розвитку колективу характеризується мажорністю — життєрад­існим загальним тоном, наявністю колективної громадської думки. Виховні відносини до особистості виявляє більшість учнів, діяльність учителя підтримується всім класом, існує колективна думка щодо вчинку будь-якого члена колективу, діють демократичні принципи. Дитина відчуває себе захищеною в колективі. На цьому етапі вихов­ний колектив функціонує повною мірою. Кожен учень усвідомлює вимоги колективу, що служить могутнім фактором виховання.

Критерієм розвитку колективу є ступінь виховуючих відно­син у ньому Четвертої стадії в своєму розвитку досягають лише окремі колективи. На цій стадії виховуючі відносини сформовані між усіма членами колективу. Кожна особистість тримає звіт перед своєю совістю, висуває до себе вищі вимоги, ніж до інших.

Розвиток колективу за стадіями є загальною закономірністю, хоча різких розмежувань між ними може й не бути. Отже, розподіл розвитку колективу на схарактеризовані вище стадії, запропонова­ний А.С. Макаренком, — досить умовний. Окремі школярі можуть відставати чи випереджувати у процесі розвитку колективу, але за­гальний процес руху колективу проходить три-чотири стадії. Учні, які “випадають” із колективу, потребують підвищеної педагогічної уваги. Основною умовою успішного переходу від однієї стадії до іншої є, передусім, високий професіоналізм педагога, його вміння форму­вати виховуючі відносини в колективі на рівні співробітництва і співтвор­чості, підтримувати суб’єктну позицію дитини у педагогічному діалозі (табл. 6.5.3.1).

■§ S?	В.М. Сорока- Росинський	А.С. Макаренко	Л.І. Новікова, А. Т. Куракін	О. Г. Кова­льов	А.М. Луто- шкін
1.	Активна організа­ торська діяльність педагога	Виховні функції здійснює вихователь	Педагоги об’єднані створенням соціально- психологічної картини життєдіяльності дітей	Стадія первин­ ного синтезу	„Піщаний розсип”
2.	Діяльність педагога поєднується 3 самодіяль­ністю вихованців	Виховні функції вихователя підтримує актив	Педагоги і члени дитячого колективу займаються формуванням певних якостей особистості	Стадія диферен­ ціації	„М’яка глина”
3.	Самооргані­ зація вихованців	Виховні функції виявляє понад половина дітей	Педагоги і колектив займаються коректуванням соціального досвіду особистості	Стадія синтезу	„Мерехт­ ливий маяк”, „Рожеві вітрила”
4.	Самооргані­зація і вихов­ний уплив на кожного вихованця	Виховні функції здійснює весь колектив	Педагоги і колектив займаються розвитком індивідуальності кожного учня	Стадія синтезу й дифе­рен­ціації	„Палаю­чий факел”

З чого ж треба починати роботу з формування колективу? На думку А.С. Макаренка, з педагогічної вимоги. Вимог має бути небагато, але учні повинні їх виконувати. Якщо вимоги не викону­ються, педагог втрачає авторитет. Друге, вважає А.С. Макаренко,

• необхідно провести хороші загальні збори, де педагог повинен вербалізувати педагогічні вимоги і візуалізувати перспективний роз­виток колективу. При цьому потрібно, щоб учні “відчули вашу волю,

— 120—

вашу культуру, вашу особистість” — підкреслює видатний іісдііі оі. Не можна починати виховання з умовлянь, це — помилка. Умотиио- вано необхідна категоричність вимоги, доброзичливе і терпляче переконування.

Робота з активом — необхідна умова розвитку колективу. А.С. Макаренко писав: “Я поспішав з цим (підбором активу). Я не дивився на те, що ці хлопчики і дівчатка мають так багато недоліків, намагався скоріше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, висловлюваними на загальних зборах, у своїй групі, своєю думкою”.

Далі необхідно розширювати це ядро методом громадських доручень. При цьому важливою є опора на індивідуальні нахили дітей, урахування їхніх інтересів. У професійно компетентного вихователя не вистачає суб’єктів діяльності, а не видів громадської роботи. Обов’язковим елементом організації громадських доручень є пере­вірка їх виконання і звітність. За доручену справу необхідно питати з активу, виховуючи тим самим у кожного почуття відповідальності.

Форми і методи педагогічної дії з формування позитивно­го ставлення до колективу можуть бути найрізноманітніші. А.С. Макаренко вказує на три форми впливу на вихованця: пряму, паралельну і побічну. Пряма форма впливу використовується без­посередньо на вихованця, найчастіше при його негативному став­ленні до колективу. Паралельна форма — вплив на особистість через колектив. Побічна форма — вплив на школяра через шкільний ко­лектив, інших педагогів, батьків.

Форма, а інколи й принцип паралельної дії, це — вимога до особистості і дія на неї — не прямо, а через колектив, опора на ак­тив, відповідальність за дії товариша. Практика засвідчує, що най­кращий результат дає застосування цього принципу на третій стадії розвитку колективу.

А. Макаренко вважав за необхідне постановку перед колективом мети його розвитку, окреслення перспективи, що здатна захопити всіх членів колективу. “Істинним стимулом людського жит­тя є завтрашня радість.” У міру розвитку колективу мета, цілі по­винні перетворюватися у більш складні, глибокі, соціально значущі. А. Макаренко виділяв три види перспектив: близькі, середні, дальні.

Близька перспектива ставиться здебільшого на першій стадії розвитку колективу: це прогулянка, культпохід, гра, змагання

• реальна і зрозуміла для дитини “завтрашня радість”. Колективна гра пожвавлює-роботу в колективі. Радість колективної праці дітей

— 121—

• вищий рівень близької перспективи.

Середня перспектива відтягнута в часі, це — радість якоїсь колективної події, планованої завчасно. Нею може бути будь-який захід, наприклад — збір, вечір, диспут, свято. Середня перспектива має велике значення в тому випадку, коли вона охоплює підготовкою багатьох дітей, а найкраще — всіх. На цьому етапі система дору­чень поєднується з перевіркою їх виконання і контролем.

Дальня перспектива найбільш віддалена в часі і соціально значуща. Це може бути особиста перспектива, пов’язана з майбутнім України, з вибором професії і т. ін., але з обов’язковим усвідомлен­ням особистістю необхідності власної участі в її досягненні. А. Ма­каренко говорив: “Виховати людину — значить виховати в неї перс­пективні шляхи. Чим більше місця в колективній діяльності займає праця, тим більший виховний ефект”.

Наступним важливим фактором розвитку колективу є вста­новлення, зміцнення і примноження традицій. Для зміцнення вже створеного колективу важливо знати, зберігати традиції. За ви­словлюванням А. Макаренка, “ніщо так не зміцнює колектив як тра­диції"”. У практиці роботи школи можна виділити три типи традицій:

1. традиційні масові заходи (свята, олімпіади, збори тощо); 2) тра­диційні проведення церемоній, що влаштовуються з приводу важли­вих подій шкільного життя (останній дзвоник, перший дзвоник і т. ін.); 3) традиції, що стосуються вчинків дітей: точність, чесність, допомога відстаючим, піклування про хворих, бережливість, ввічливість. Вони сприяють вихованню етичної поведінки, формуванню особистісно-гуманістичної аксіології учнів. Кожен клас у школі повинен мати свої традиції (збори, зустрічі, диспути, дискусії тощо). Традиції прикрашають і збагачують життя колективу, наповнюють його цікавим змістом. Тому вчителі, класні керівники повинні постійно створювати і примножувати традиції. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває виховання на національно- культурних традиціях українського народу.

У процесі формування колективу дітей важливим є розши­рення колективних інтересів. У школі не слід обмежуватися інте­ресами свого класу, необхідно підтримувати зв’язки із загальним шкільним колективом, позашкільними дитячими, юнацькими і молодіжними організаціями. Шкільна преса, телебачення, радіозв’язок — важливі засоби для цього.

Суспільна праця є могутнім засобом створення загального

— 122—

шкільного колективу. Виконуючи конкретне доручення, учні шдчуип ють, що це справа честі не тільки класу, але й школи в цілому. І Ірії бирання класів, майстерень та ін. створюють простір для особистії: ної ініціативи й самодіяльності.

Загальногикільний актив також є засобом об’єднання клас­них колективів і спілкування між ними. Робота з об’єднання активу, вдосконалення самоврядування в школі охоплює велике коло учнів різних класів. Оперативні наради старост, збори, які проводяться швидко і точно, пропозиції, пов’язані із завданням на новий навчаль­ний рік, з підсумками навчального року — цементують колектив “по вертикалі”. Завданням класних керівників є підготовка активу, конт­роль його діяльності і допомога активу, підбір резерву активістів, що прийдуть на зміну випускникам.

Загальношкільні збори також згуртовують колектив. Вони проводяться на змінах: як по класним паралелям, так і для всіх класів. Класні керівники заздалегідь турбуються про активну участь акти­ву класу в роботі загальношкільних зборів.

Чергування по школі та інші форми самообслуговування здійснюють зв’язок класу з шкільним життям. Це сприяє відчуттю учнем “смаку” господарювання у школі (V-XI кл.). У цьому кон­тексті важливо проводити урочисті передачі атрибутів чергування, журналів, графіків, плакатів та ін., які є важливими виховуючими моментами в колективному житті. Завдання педагога при цьому — виховати почуття відповідальності перед школою за якість чергу­вання, почуття колективізму.

Стінна преса, радіо, телебачення, відеотехнології — надійний засіб зв’язку класу з життям школи. Конкурси на кращі газети підсилюють відповідальність за їх випуск. За допомогою ра­діо класні справи виносяться на обговорення всього шкільного ко­лективу, зближують і знайомлять учнів різних класів, зміцнюють зв’я­зок старших і молодших школярів. Тісний зв’язок старших і молод­ших— перша вимога до шкільного колективу. “Необхідно, щоб 8-9- 10-річний хлопчик дивився на старшого учня, як на своє заповітне майбутнє, щоб він його любив, щоб він був у нього закоханий”, — писав А. Макаренко. Однією з форм взаємозв’язку старших і мо­лодших є шефство, контроль за успішністю, допомога у проведенні виховної роботи. Для зародження добрих взаємовідносин важливою є спільна робота учнів різного віку з організації урочистого випуску