• від колективної відповідальності за вчинок певної особис­тості;

• від тоталітарних тверджень про безумовне підкорення дій особистості вимогам колективу;

• від антигуманного розуміння педагогіки паралельної дії як засобу підтримки авторитарних підходів у вихованні;

• від думки про перевагу колективного висновку й оцінки над поглядами окремої особистості;

• від поодиноких, окремих заходів у виховній діяльності (організовувати систему роботи, прагнути до об’єднання колективів педагогів і дітей у вирішенні питань виховання);

• від авторитаризму педагога (формувати суб’єкт-суб’єктні відносини „вчитель — учень”, удосконалювати професійну культуру педагогічних колективів).

Дитячий колектив, — писав В.О. Сухомлинський, — лише тоді стає виховною силою, коли він підносить кожну людину, утверд­жує в ній почуття власної гідності.

Не можна не навести ще одну думку Василя Олександрови­ча, що має надзвичайно велике значення для майбутнього педагога. „Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосфе­рою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей. Яке це прекрасне слово й водночас, яке це глибоке, складне, багатогранне людське ставлення — доброзичливість”.

2. Основні положення теорії дитячого колективу

Для успішної роботи щодо забезпечення єдності індивіду­ального й колективного підходів у вихованні особистості в колективі особливо важливим є усвідомлення сутності поняття колективу.

Слово “колектив⁹⁹ походить від латинського colligo, що в перекладі означає “об’єдную”, а латинське collectivus - збиральний. У сучасній педагогічній теорії існує значна кількість визначень цьо­го терміну.

Так, Т. Мальковська зауважує, що це поняття вживається у двох значеннях: під колективом, по-перше, розуміється будь-яка організація або група людей (у школі, ПТУ, бригаді, на заводі, в сту­дентській групі та ін.); по-друге, колектив — це високий рівень роз­витку групи з такими якісними характеристиками як цілеспрямо­ваність, згуртованість, духовна єдність. Сучасний колектив навчаль­

ного закладу — це органічна єдність двох колективів — іісдііі оі іи і учнів¹.

Т. Ільїна визначає колектив як організаційну форму об’єді іаі н їм людей, на основі якоїсь певної цілеспрямованої діяльності. Шкільний учнівський колектив — це організаційна форма колективістського об’єднання всіх учнів на основі навчальної діяльності. Діяльність колективу має яскраво виражену соціальну спрямованість².

Я. Левін зазначає, що „в сучасних умовах розвитку школи і педагогічної науки під загальношкільним трудовим колективом слід розуміти соціально-педагогічне об’єднання учнів, учителів і батьків школярів, діяльність яких ґрунтується на принципах гуманізму, де­мократії, управління і самоуправління”³.

Проаналізувавши ці та інші концепції, колектив можна пред­ставити як групу людей (дітей або дорослих), яка є частиною суспільства, об'єднана загальною метою і спільною діяльністю.

Ознаки колективу. А.С. Макаренко зазначав, що колектив об’єднує людей не тільки в загальній меті і загальній праці, але і в загальній організації цієї праці; у колективі повинні бути керівники і певні обов’язки у кожного члена колективу. Він виділив наступні його ознаки: 1) наявність суспільно значущої мети; 2) спільна діяльність з її досягнення; 3) відносини відповідальної залежності; 4) наявність органів самоврядування; 5) зв’язок з іншими колективами. Названі ознаки характерні не лише для первинного, а й для загальношкільно- го колективу.

Сучасний дослідник М.Ф. Красовицький визначає такі озна­ки колективу:

1. Єдність моральних цінностей, які становлять основу гро­мадської думки колективу, його традицій і норм поведінки.

2. Гуманістичні взаємини між дітьми, повага до особистості, її неповторності та індивідуальних особливостей, турбота про кож­ного члена колективу.

3. Свобода вибору і відповідальності особистості перед ко­лективом.

4. Можливість кожної особистості у вираженні власного _5УЯ”, своєї неповторності, відмінності від інших.

¹ Мальковская Т.Н. Формирование коллектива и его влияние на личность школьника // Педагогика / Под ред. Ю.К. Бабанского. — М., 1988.