Тема 6.5.

Історико-теоретичні основи виховання особистості в колективі. Єдність індивідуального та колективістського підходів у вихованні школярів

1. Проблема виховання особистості в колективі в історії вітчизняної педагогіки.

2. Взаємозв'язок феноменів особистості і колективу;

3. Основні положення теорії дитячого колективу.

4. Інтегровані характеристики виховання особистості в колективі.

1. Проблема виховання особистості в колективі в історії вітчизняної педагогіки

Людина — істота суспільна, тому не можна заперечувати наявність і значення колективних стосунків у її розвитку. Серед чис­ленних теоретичних підходів до вирішення питання особистості і ко­лективу можна виділити два основні. Перший із них—особистість і колектив протилежні, належність людини до колективу збіднює її осо­бистість, нівелює творчу індивідуальність, знищує неповторність кожного людського індивіда; другий—творча індивідуальність кож­ної особистості формується тільки в діяльності у спілкуванні з інши­ми людьми, тобто у колективі. Отже, яскра'во висвітлюються інди­відуальний і колективістський підходи до виховання школярів.

Окремі аспекти цієї проблеми вирішувалися ще за часщКиїв-¹ ської РусЬ(спільне навчання дітей), у козацьку добу в братських, полкових, січових школах. Зокрема, у братських школах це питання реалізувалося авторитарно. “Старшему и тому, кому старший пору­чит, каждый ученик должен будет оказывать бессловесное повино­вение, во всем с ним советуясь ж добровольно ему повинуясь без всякого принуждения... каждый будет обязан наставлять его и учить всему приличному и полезному”¹.

Видатний вітчизняний педагог К. Ушинський убачав у ко-

¹ Уставные статьи Луцкой греко-латинско-славянской школы // Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. — М.: Педагогика, 1988. — С. 85.

лективі засіб формування моралі дітей, а також розвит ку їх супиш, них почуттів. Так, у своїй праці “Людина як предмет вихованки" пчс ний конкретизує своє розуміння особистості: “Людина, яка не ши> сить у суспільство своєї самостійності, дорівнює нулю,... а людини, яка не визнає у суспільстві нічого крім своєї власної думки, бажає сама бути одиницею з тим, щоб усі інші були нулями з правого боку одиниці. Справа ж виховання щодо цього полягає саме у тому, щоб виховати людину, яка б увійшла самостійною одиницею в цифру сус­пільства”¹.

Проте значення колективу переоцінювалося деякими педа­гогами в роки Радянської влади,,виходячи із політичних і соціальних мотивів, коли педагогічна наука і деякі практики підходили до вихо­вання особистості з тоталітарних позицій. Вони часто некомпетент­но і бездумно керували діями дітей, підпорядкованих їхнім потребам і вимогам колективу. Прогресивні педагоги того часу усвідомлюва­ли, що дитячий колектив потрібен насамперед особистості для забез­печення її всебічного виховання, визнання гідності і вільного розвитку.

Одним із основоположників учення про колектив був Віктор Миколайович Сорока-Росинський — українець за походженням (народився 25 листопада 1882 р. у м. Новгород-Сіверському), який був попередником А.С. Макаренка. Хоча в 1920 р. вони одночасно очолили виховні заклади для важковиховуваних підлітків, свої основні роботи про колектив В. Сорока-Росинський опублікував ще на по­чатку 20-х років XX століття. У творі “Дитячий будинок” він виклав думки про теоретичні основи колективного виховання. Jia відміну від педагогів, котрі ігнорували роль індивідуальності в педагогічно­му процесі, Сорока-Росинський надавав їй першочергового значен­ня. Досвід виховання дітей в очолюваному ним дитячому закладі (школа ім. Ф. Достоєвського) допоміг йому сформулювати основні принципи виховання в колективі, опубліковані в статті “Від примусу до добровільності”. Автор висловлює актуальні й сьогодні думки про виховання: „ ... Примусовість і добровільність однаково необхідні в справі виховання, саме добровільність є одним із методів вихован­ня ініціативи учнів, привнесенням у життя школи свідомої і суворої самодисципліни, індивідуальної і колективної”². У цій роботі

В. Сорока-Росинський виділяє три стадії розвитку колективу. На ос­

¹ Угиинский К.Д. Собрание сочинений: В 2 тт. — Т. 1. — М., 1953.