У кінці 70-х років на сторінках наукового педагогічного ви­дання “Советская педагогика” відбулася широка дискусія щодо методів виховання. У ній взяли участь найбільш відомі педагоги того часу: Т. Конникова, В. Коротов та ін. Основною була думка про не­обхідність удосконалення класифікації методів виховання.

3. Класифікація та характеристика методів виховання в сучасній, педагогічній теорії

Узагальнюючи думки багатьох учених, як вітчизняних, так і зарубіжних, можна визначити головні ознаки, які безпосередньо слу­гують основою створення класифікацій методів виховання. Це такі: 1) за метою і завданнями виховання, 2) за змістом виховної діяль­ності, 3) за логікою та організацією дитячого колективу і повсякчас­ного спілкування дітей; 4) за керівництвом виховною діяльністю дітей та ін.

Мстою створення класифікації методів і виховання, і навчан­ня є насамперед упорядкування численних головних, другорядних, специфічних, особливих методів. Учитель мусить знати, що утво­рення груп методів на певній основі за певною ознакою сприяє глиб­шому усвідомленню функцій методів, осмисленню діалектики педа­гогічного процесу, піднесенню ефективності виховних дій.

Зупинимося на найвідоміших у сучасній педагогіці класифі­каціях методів виховання. Наукові дослідження, присвячені проблемі систематизації методів виховання досягли свого апогею у другій половині 60-х років XX століття. В цей час тривали гострі дискусії щодо активних і пасивних методів навчання і виховання. Головною метою розвитку освіти була активізація педагогічного процесу, роз­виток самостійності його учасників. Тому закономірно, що в основу класифікації методів виховання було покладено характер виховної діяльності. Автори {М.І. Болдирев, Л.Ю. Гордін, Ф.Ф. Корольов) визначили методи переконування, вправ, заохочення і покарання.

На початку 70-х років, коли актуальним стало наближення школи до життя, було запропоновано класифікацію методів вихо­вання на основі джерела отримання узагальненого практичного досвіду. Автори І.Т. Огородніков і Т.А. Ільїна виділили дві групи методів виховання: переконування і організації поведінки

— 94—

вихованців

Класифікація І.С. Мар’єнка з’явилася у другій полошим 70-х років і ставила за мету підвищення теоретичного рівня здійсі ісі 11 ія педагогічного процесу, надання йому більшої науковості та система­тичності. В основі класифікації лежала комплексна організація ви­ховних упливів учасників педагогічного процесу: група поясню­вально-репродуктивних методів, проблемно-ситуативних, а також привчання і вправ, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання.

Перша половина 80-х років минулого століття знаменувалася

пошуками оптимальних варіантів процесу формування особистості, віднайдення механізмів усебічних упливів на вихованців. У запропонованій класифікації ГІ. Щукіної, О.І. Сластьоніна, Ю.К. Бабанського за основу було взято оптимальне керівництво виховною діяльністю, бона включає такі групи методів виховання: методи формування свідомості особистості, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей.

У другій половині 80-х років з’явилася система методів виховання, в основу якої покладено взаємозв’язок ефективності виховного впливу із соціальною установкою особистості. Її автор М.Д. Ярмаченко виділив такі структурні групи: методи інформації, сугестії, організації практичної діяльності і стимулювання поведінки².

З початком перебудовних процесів у суспільстві було онов­лено традиційну парадигму виховання особистості. У виховному про­цесі акцент переносився на створення виховуючих відносин вихованців і вихователів як суб’єктів педагогічного процесу. Тому класифікація методів виховання А.М. Бойко, створена на основі врахування рівня виховуючих відносин (співпідпорядкування, співробітництва, співтворчості), є актуальною³. Нею розроблена і обґрунтована класифікація прийомів виховання (понад 60), що зроблено в педагогічній науці вперше (табл. 6.4.3.1).

¹ Огородников И.Т.К вопросу о классификации методов воспитания І І Советская педагогика. — 1972. — № 4.