2 Там само. — с. 73.

3 Стефанюк с.К. Практичне народознавство. — Харків, 2002. — с. 23.

— 91—

ко використовувались методи заохочення та покарання. Учневі, який припускався в граматичному класі під час відповіді найбільшої кількості помилок, вручали калькулу (аркуш) із зазначеними помил­ками. Існувала система моральних заохочень — кращі учні носили титули імператора і сенаторів, в класі вони сиділи попереду, на почесних місцях. З них в граматичних і середніх класах призначали­ся аудити, в обов’язки яких входила перевірка домашнього завдан­ня, і цензори, які контролювали порядок і поведінку товаришів.

Прогресивні педагогічні ідеї, які відображались у статутах братських шкіл, у творах Л. і С. Зизаніїв, І. Вишенського, К. Ставро- вецького, І. Борецького, П. Беринди, Є. Славинецького, С. Полоць­кого, наголошували на ролі прикладу батьків і вчителів у виховному процесі.

Педагогічні ідеї цих українських просвітителів співзвучні ідеям великого слов’янського педагога Я.А. Коменського, оскільки вони грунтувалися на досвіді братських шкіл, у практиці яких широ­ко застосовувалися прогресивні методи виховання. Я.А. Коменсь- кий, розглядаючи дитину як суб’єкта педагогічного процесу, не обмежується у вихованні словесними методами, як це було тради­ційно для сучасних йому шкіл Західної Європи, а використовує осо- бистий приклад, вправи, покарання, Окремо Я.А.Коменський виділяє методи встановлення дисципліни: похвалу; осуд, оцінку, змагання. Широко відомими в Україні були педагогічні ідеї й інших за­хідноєвропейських мислителів і просвітителів — Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці.

Дж. Локк розробив підхід, який потім знайшов продовження в запропонованому Ж.-Ж. Руссо методі створення виховуючих життєвих ситуацій. За Дж. Локком, мистецтво вихователя поля­гає у використанні кожного сприятливого випадку для спонукання дитини до бажаних повторних дій, які закріплюють позитивну звич­ку. Він вважав, що формальне заучування правил поведінки не має сенсу, а найважливіші засоби виховання — практика, повторні дії, які закріплюють позитивний досвід поведінки, звички, риси характеру. Дж. Локк визначає також переконання, заохочення, наочні приклади поведінки з боку дорослих. Тілесні покарання він, за традицією, не виключає, але визнає “найменш придатними з усіх можливих прийомів виховання”¹.

Ж.-Ж. Руссо, як прихильник ідеї “вільного виховання”, запе­

¹ ЛоккДж. Мысли о воспитании 11 Хрестоматия по зарубежной педагогике / Под ред. А.И. Пискунова. — М.: Просвещение, 1971. — С. 191.

— 92—

речує покарання і висуває метод “природних наслідків": дишім зламала стілець — не поспішайте давати новий, нехай вона иідчу* незручності від відсутності стільця; дитина розбила шибку не вставляйте нову, продовжує бити — замкніть дитину в холодній кімнаті — це теж “природний наслідок”. Ж-Ж. Руссо називає деякі засоби виховання: добрі приклади, реальні справи, вивчення життя великих людей, історії. Педагог запропонував програму педагогічних засобів, які сприяють завданням громадянського виховання людини, серед яких суспільно корисна діяльність, спільні ігри, свята.

За Й.Г. Песталоцці, засобами виховання є привчання, гра, бесіда, в особливих випадках — покарання, яке поєднується з доб­розичливими бесідами. Основний метод виховання — вправи дітей у моральних вчинках.

Головним методом морального виховання, багато українських педагогів, зокрема, А.А. Прокович-Антонський, О.В. Духнович,

І.Я. Франко та ін. вважали приклад дорослих і, передусім, батьків, що дає кращі результати, ніж голослівні розмірковування. Крім цьо­го, на їх думку, важливим є метод унаочнення, включення в життя: мудрий вихователь поведе дитину в хату жебрака, туди, де плач і горе, хвороби знесилюють людей, і цим викличе почуття співпере­живання і бажання допомогти їм.

Зауважимо, що історія розвитку проблеми методів вихован­ня відображає історію боротьби гуманістичної та авторитарної течій у педагогіці. Так, у М.І. Пирогова,.поряд із прогресивними ідеями, існувала ідея створення кодексу покарань. Здійснювати її він реко­мендував у вигляді створення “суду товаришів ”.

К.Д. Ушинський не визнавав корисності методів покарань. Він вважав, що реалізація принципу народності у вихованні, як основного, дасть можливість вихователям дібрати необхідні засоби виховання.

Педагогіка XX століття отримала у спадок продовження цієї боротьби, яка у 30-х роках набула особливого загострення та поси­лення авторитарних тенденцій.

У 50-60-х роках минулого століття було взято курс на досягнення стабільності і систематичності у педагогічному процесі. Проте, відбувається загальне захоплення традиційними словесними методами виховання, що призвело до деякої недооцінки почуттів, емоцій, вольової сфери учнів.

— 93—