32.? Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзістенціонального моменту у вмісті філософських дисциплін.

Гносеологія (з грецької – вчення про знання) – це «теорія пізнання», така філософська дисципліна, яка , на відміну від психології, фізіології, соціології науки , кібернетики, тобто наук, які також вивчають процес пізнання , вивчає загальні підстави процесу пізнання і самого знання (пізнавального результату), причому обов’язково в єдності того й іншого. Іншими словами , істина і шлях до неї, - от що знаходиться в центрі уваги теорії пізнання. Предметом теорії пізнання виступає сама природа процесу пізнання, його можливості, гносеологічна сторона основної проблеми філософії , тобто співвідношення знання й об’єктивної реальності, істинності такого співвідношення.

33. Об*активна та суб*активна діалектика, їх співвідношення. Діалектика в функції теорії пізнання.

Основні принципи, форми та методи пізнання.

Діалектика містить у собі об*активна та суб*активна діалектика. Об*активна діалектика панує у природі, а суб*активна діалектика, діалектичне мислення несуть у собі відбиток індивідуальності людини, її відношення до подій, предметів. Явищ, її світогляд. Об*активна діалектика, це діалектика, діалектика реального світу, природи та суспільства. Вона виражає безперервний розвиток та зміну виникнення та знищення явищ природи та суспільства.

Суб*активна діалектика, це відображення бо*активної діалектики в голові людини, у її свідомості.

Пізнання – сукупність процесів, процедур і методів, придбання знань про явища і закономірності об*активного світу. Пізнання є основним предметом, науки гносеології (науки пізнання).

Існує кілька типів пізнання:

Міфологічне – тип пізнання характерний для первісної культури.

Релігійне – об*єктом релігійного пізнання в монотеїстських релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві,ісламі, є бог .

Філософське – особливий тип цілісного пізнання світу.

Чуттєве Наукове

Історичний метод, дослідження процесу становлення і розвитку певного об*єкту, його періодів., конкретних, різноманітних проявів. Логічний метод, є теоретичним, узагальненим відтворенням у мисленні розвинутого об*єкту, в його суттєвих, необхідних та закономірних зв’язках та відношеннях.

34. Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення.

1) почуття оманливі: приклад, світлофор і дальтонік, ложечка в склянці, що заломлюється.

2) річ в собі: про топор і сонце;

3) вибір між думками (мислителі);

4) потрібно вияснити, чому почуття оманливі

35. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Різні розуміння їх змісту і співвідношення в історії філософії.

Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб’єкта та об’єкта, в якій суб’єкт є носієм діяльності, а об’єкт – предметом, на який вона спрямована.

Результатом процесу пізнання є пізнавальний образ (суб’єктивний образ) дійсності який є діалектичною єдністю суб’єктивного та об’єктивного. Пізнавальний образ завжди належить суб’єкту.

Центральною проблемою пізнавального відношення людини до світу є проблема пізнавальності світу.

Д. Юм вважав, що людина може мати справу тільки зі своїми відчуттями та за їх межами вийти не здатний, в силу чого питання про існування, а значить, і пізнанні зовнішнього світу стає безглуздим.

І.Кант, на відміну від Юма, визнавав існування зовнішнього світу, але це світ речей у собі, недоступний людині, яка обмежується в пізнані світом своїх відчуттів.

Таким чином, об’єктивна діалектика на основі практики відображається в суб’єктивній діалектиці. Спочатку суб’єктивна діалектика мала неусвідомлений характер, проте з часом думка людини стала предметом дослідження. У ХIХ ст. створюється діалектика як вчення. Воно стало своєрідним підсумком, логічно цілісним і послідовним синтезом своєї історії теоретичного освоєння світу й одночасно історією пізнання думкою самої себе, своїх форм і законів, які відображають форми і закони розвитку об’єктивної дійсності. В ролі такого вчення діалектика і є одночасно загальною теорією розвитку, теорією пізнання та логікою.