3. Соціальні та екологічні аспекти „Ріо – 92”

На Конференції ООН з проблем довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році прийнято всесвітній план дій під назвою «Порядок денний на ХХІ століття» (скорочено – «Agenda-21»). Сьогодні можна стверджувати, що найважливішим досягненням цього безпрецедентного світового саміту було започаткування процесу залучення всіх суспільних груп населення з усього світу до широкої участі у вирішенні глобальних проблем збереження єдиної екосистеми Землі та сталого розвитку. Проте, сьогодні поки що не видно серйозних змін на краще. Реалізація задекларованого самітом «Ріо-92» проекту стійкого економічно, соціально та екологічно безпечного розвитку світового співтовариства («Agenda- 21») здійснюється незадовільно.

Це означає, що потрібен сильний додатковий імпульс. Вважається, що саміт «Ріо-92» став свого роду першим міжнародним експериментом щодо демократизації міжурядових процесів прийняття рішень. Але розв’язання основної проблеми слід шукати як на міжнародному, так і національному рівнях. Поступово приходить усвідомлення того, що міжнародні організації та національні уряди повинні щораз більше ставати підзвітними народам усього світу, реагувати на їх думки і побажання. Світовий рух, спрямований на досягнення сталого розвитку, матиме реальний успіх лише за умови обов’язкової участі широких верств населення та урядів у прийнятті рішень і реалізації положень «Порядку денного на ХХІ століття» на національному й міжнародному рівнях.

Загальновизнаним став постулат про те, що природне довкілля, екологічні вимоги і соціально-економічний розвиток не можна розглядати ізольовано. Держави повинні будувати свою політику і приймати свої рішення таким чином, щоб вони враховували екологічні наслідки соціально-економічного розвитку, його вплив на довкілля і навпаки. Незважаючи на те, що програму дій «Порядок денний на ХХІ століття» було прийнято на основі спільної згоди 179 країн світу, і що ця програма всесвітнього співробітництва спрямована на збалансоване досягнення

принаймні чотирьох життєво важливих цілей, а саме: високої якості природного довкілля, здоров’я людей, подолання бідності та створення ефективної економіки для всіх народів світу, — незважаючи на все це, вона до цього часу виконується незадовільно. Логічно допустити, що головною тут причиною є, очевидно, юридично необов’язковий (рекомендаційний) характер документів «Ріо-92». Можна впевнено стверджувати, що Ріо- процес гальмуватиметься і надалі, якщо його засадничі документи не набудуть більшої юридичної ваги, іншими словами, якщо вони не будуть перекладені на юридичну мову. Це означає необхідність розроблення на базі рішень Конференції «Ріо-92» та інших міжнародно визнаних документів у галузі довкілля.

4. Загрози існування людства на онтогенетичному рівні

Сам термін "онтогенез" ввів в науку відомий німецький біолог Е. Геккель, автор знаменитого біогенетіческоп закону, згідно з яким онтогенез в короткій формі повторює філогенез. Це означає, що окремий організм у своєму індивідуальному розвитку в скороченій формі повторює історію роду. Це рівень цілісного організму. Елементарною одиницею цього рівня є особина. Тканини, органи й системи органів існують не самі по собі. Виникаючи й формуючись у процесі онтогенезу, вони спеціалізуються на виконанні певних функцій, що спільно забезпечують існування організму як єдиного цілого. У такий спосіб онтогенетичний рівень забезпечує існування особини в процесі індивідуального розвитку, тобто від моменту зародження до припинення існування.

Сьогодні обговоренню цього положення присвячено безліч досліджень, в яких йдеться про найрізноманітніші аспекти взаємодії людини з природою: економіко-виробничі, соціокультурні, аксіологічні, онтологічні тощо. Втім, ніхто із згаданих вище авторів не розглядав можливість виокремлення в системі “людина-природа” людського фактору. Мається на увазі розгляд не його онтогенетичного проміжку розвитку, що бере свій початок з моменту народження і до біологічної смерті організму, а з більш фундаментальних рівнів: мікромолекулярного рівня, рівня свідомості. Тобто з тих рівнів, з яких починається формування і розвиток психіки людини, з яких бере свій початок фактичне роздвоєння функціональної діяльності організму на біологічну роботу систем органів і на роботу психіки.

В праці А. Бергсона “Матерія і пам‘ять” розглядається як предмет філософського осмислення робота психіки і її онтогенетичний вираз, але висновки, що зробив автор, внаслідок недостатньо досконалої фактологічної бази на той історичний момент, в принципі не вірні. Бергсон розглядає психіку як форму еволюційного розвитку нервової системи, не помічаючи в ній якісно нового змісту. В його розумінні “бути і бути свідомо сприйнятим, це різниця лише в ступені, різниці в сутності тут немає”, хоча в дійсності між “бути і бути свідомо сприйнятим” спостерігається різниця саме в сутності.

Саме на основі психічного начала людини, що формується і розвивається і яке надає і способу життя, і діяльності якісно новий змістовний смисл, відбувається формування і становлення людини як мікросоціуму, як соціальної одиниці, яка інтегруючись протягом онтогенетичного періоду існування в соціальні групи, формує соціальне середовище, макросоціум, що перманентно розвивається.

Детермінізм психічного начала - ось де прихована основна причина, що визначає і посилює кризу системи “людина-природа”. В процесі еволюції в людини виявилось закладено два начала: біологічне і психічне. Біологічне начало людина отримала в спадок від своїх предків - древніх мавп. Завдячуючи йому, людина органічно зв‘язана з природним середовищем проживання і як біологічний організм  розвивається за його законами. Організація і розвиток другого начала - психічного - кардинальним чином змінили змістовний смисл роботи нервової системи.

Криза системи “людина-природа” відбувається не стільки на межі соціального середовища існування і існування світу природи. Це вже масштаби онтогенетичного рівня. Криза бере свій початок на фундаментальному рівні - рівні свідомості, на якому відбувається чіткий поділ між біологічною (функціональною) роботою організму і роботою психіки, причому в сторону явної переваги психічного начала.

4. „Індекс людського розвитку” та його складові частини.

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП, англ. Human Development Index, HDI) — індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти,середньої тривалості життя й інших показників країни. Індекс був розроблений у 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовується з 1993 року ООН в щорічному звіті до розвитку людського потенціалу.

• Індекс людського розвитку(Ілр) — спеціальний сукупний індекс, який на підставі відповідних показників дає узагальнювальну оцінку людського прогресу.

• За методикою ООН індекс людського розвитку обчислюється на підставі трьох показників:

• — очікуваного довголіття населення (Ід);

• — рівня освіти (Іо);

• — рівня життя (Ір.ж).

Індекс людського розвитку обчислюють для чоловіків, жінок, окремих соціальних і етнічних груп, регіонів.

До основних факторів, що впливають на рівень життя населення, належать:

— рівень розвитку виробництва і сфери послуг;

— науково-технічний прогрес;

— культурно-освітній рівень населення;

— інші фактори.