42.Поняття якості життя.

Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи:

засновані на суб'єктивній самооцінці;

засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає якість життя як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами. Також вона пропонує оцінювати якість життя по параметрах:

фізичні: енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок;

психологічні: самооцінка, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, мислення;

ступінь незалежності: повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування;

життя в суспільстві: повсякденна активність, соціальні зв'язки, дружні зв'язки, суспільна значущість, професіоналізм;

навколишнє середовище: житло та побут, безпека, дозвілля, доступність інформації екологія (клімат, забрудненість, густонаселеність);

духовність і особисті переконання.

Якість життя в Україні

2007 року Україна за якістю життя посіла 57 місце серед 63 країн світу[1].

У рейтингу країн Україна на 62 місці з охорони здоров’я; на 52 місці з добробуту; на 49 місці з довкілля разом з Азербайджаном, Білоруссю, Грецією, Ісландією, Росією, США, Угорщиною і Чехією; на 44 місці з суспільства разом з Естонією, Македонією, Пакистаном, і Уругваєм; та на 34 місці з освіти разом з Литвою, Росією і Чилі.

Якість життя в Україні – одна з найгірших серед усіх європейських країн, а також усіх країн колишнього СРСР, які увійшли рейтингу. Така оцінка відповідає результатам аналогічних досліджень авторитетних міжнародних організацій: Україна посідала 78 місце зі 177 за Індексом людського розвитку ООН, 98 зі 111 за Індексом якості життя журналу The Economist і 174 із 178 за Індексом щастя Фонду нової економіки.

Однак за рейтингом журналу «Newsweek», опублікованим у серпні 2010, Україна серед 100 найкращих країн світу займає 49 місце, випереджаючи зокрема Росію (51) місце та Білорусію (56 місце).

43.Охорона біологічного різноманіття – умова сталого розвитку.

Охорона біологічного різноманіття

Під біорізноманіттям мається на увазімінливість екосистем всіх живих організмів, включаючи земні, морські та інші водні екосистеми. Воно включає різноманітність у рамках одного виду (генетичне різноманітність), між різними видами (видове різноманіття) і екосистемами (екосистемному різноманітність). Глобальне біорізноманіття змінюється з досить великою швидкістю. Факторами, які найбільшою мірою відповідальними за ці зміни, є трансформування земної поверхні, кліматичні зміни, забруднення, неконтрольована видобуток природних багатств і інтродукція екзотичних видів.

Спостерігається в даний час зменшення біологічного різноманіття є в значній мірі результатом діяльності людини і являє серйозну загрозу для розвитку людства. Необхідні ефективні національні заходи і міжнародне співробітництво для охорони екосистем in-situ, охорони біологічних і генетичних ресурсів ex-situ.

Конвенція про біологічне різноманіття від 5 червня 1992 підкреслює, що збереження біологічного різноманіття є спільною справою для всього людства. Метою Конвенції є збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів, у тому числі шляхом надання необхідного доступу до генетичних ресурсів, належної передачі відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування.

Згідно з Конвенцією 1992 заходами щодо збереження біологічного різноманіття є моніторинг, збереження in-situ, збереження ex-situ, стале використання компонентів біологічного різноманіття, заходи стимулювання, оцінка впливу і зведення до мінімуму несприятливих наслідків, науково-технічнеспівпраця і т. д.

Кожна держава - учасниця Конвенції 1992 відповідно до його конкретних умов і можливостей розробляє національні стратегії, плани чи програми збереження і сталого використання біологічного різноманіття або адаптує з цією метою існуючі стратегії, плани або програми. Вони повинні передбачати заходи щодо збереження та сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних або міжсекторальних планах, програмах і політиці.

З метою збереження т-згш кожна сторона встановлює систему охоронних територій або територій, в яких необхідно приймати спеціальні заходи для збереження біологічного різноманіття. Вона розробляє керівні принципи відбору, встановлення і раціонального використання охоронних територій або територій, в яких необхідно приймати спеціальні заходи для збереження біологічного різноманіття. Держави регулюють або раціонально використовують біологічні ресурси, що мають важливе значення для збереження біологічного різноманіття. Вони сприяють захисту екосистеми, природних місць мешкання і збереженню життєздатних популяцій видів у природних умовах. Договірні сторони запобігають впровадженню чужорідних видів, які загрожують екосистемам, місцям мешкання або видам, контролює або знищує такі чужорідні види.

У ст. 9 Конвенції 1992 перераховані заходи збереження ех-згш. Зокрема, кожна сторона вживає заходів для збереження ех-згш компонентів біологічного різноманіття переважно у країні походження таких компонентів. Вона створює і підтримує умови для збереження і дослідження ех-зшд рослин, тварин і мікроорганізмів переважно вкраїні походження генетичних ресурсів. Держави зобов'язані регламентувати і регулювати зібрання біологічних ресурсів з природних місць мешкання з метою збереження ех-Яш, з тим щоб не створювати загрозу для екосистем і популяцій видів ш-зідд, за винятком випадків, коли вимагається прийняття спеціальних тимчасових заходів ех-зшд.

Згідно ст: 15 Конвенції 1992 кожна держава має право визначати порядок доступу до генетичних ресурсів. Доступ у випадку його надання забезпечується на взаємно узгоджених умовах.