Тема 4. Проблеми стратегічного управління в Україні

Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні. Основними системотвірними елементами ринково-орієнтованих організацій виступають люди, які створюють організацію, визначають цілі та завдання її існування; виробничий потенціал, необхідний для здійснен­ня корисної діяльності у процесі досягнення визначених цілей; управління, яке поєднує людей з іншими елементами виробничої системи, формує управлінський вплив на потенціал організації для досягнення визначених цілей та виконання завдань. Кожна організація має спільні з усіма іншими та специфічні риси. Спільні риси зумовлюються, насамперед, такими елементами – це люди, цілі, система управління, виробничий потенціал, специфічні — доволі великим переліком факторів, які впливають на діяльність кожної окремої організації, оскільки вона неодмінно відрізняється від інших, навіть тих, що функціонують у тій самій галузі.

Перехід України до ринкових відносин, від соціалістичного господарства до економіки ринково-підприємницького типу, викликав необхідність розробки нової системи управління. Здійснювані в Україні економічні реформи дозволять інтегрувати народне господарство нашої держави у світову економіку та зайняти в ній належне місце лише при виконанні двох головних умов: по-перше, в основу реформ повинні бути покладені принципи і механізми, які панують у світовому економічному співтоваристві; по-друге, при здійсненні реформ повинні бути враховані особливості попереднього розвитку і сучасного стану економіки країни, менталітет і поведінкові характеристики населення тощо.

Умови функціонування підприємств та організацій, як вже згадувалося, нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно “соціалістичні” методи планування на перспективу на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва.

Під впливом процесів реформування економіки в Україні поступово складається нова фінансова система, яка включає в себе різноманітні фінансові відносини, пов’язані з утворенням і використанням грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни.

Враховуючи, що за нинішніх умов фінанси розширили межі свого впливу, усе більш актуальним стає завдання розробки методів і прийомів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів, інвестування коштів в активи чи проекти, що забезпечують доходи за допустимого ризику.  Завдання управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникають між господарюючими суб’єктами виконує фінансовий менеджмент, який являє собою певну систему управління фінансовими ресурсами, яка включає процес розробки цілей управління фінансами підприємства або організації і здійснення впливу на них за допомогою методів, важелів і інструментів фінансового механізму.

Як відомо, до функцій фінансового менеджменту належать планування і прогнозування, організація, регулювання і координування, стимулювання, контроль і аудит. В свою чергу, планування і прогнозування фінансів насамперед пов’язане із прийняттям стратегічних рішень. Дослідженню місця і ролі фінансової стратегії розвитку підприємства, проблем її інтеграції у стратегічний набір в Україні приділяється недостатньо уваги.           В Україні теорія і практика стратегічної діяльності та управління нею ще не зайняли належного місця. Очевидно, що в поточний момент більшості керівників підприємств сфера управління уявляється найскладнішою, оскільки керівники будь-якого рівня і профілю працюють довго та завзято, проте це не гарантує ні успіху, ні навіть виживання об’єкта їхнього керівництва.           У недостатній мірі досліджуються питання стосовно:  • висвітлення актуальних теоретичних і практичних питань стратегічного управління фінансами підприємства;

• спроб розробити фінансову стратегію як основу для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових стосунків як поза межами, так і в середині підприємства.

Варто зауважити: незважаючи на те, що ідеї стратегічного управління поступово поширюються через літературу, семінари та конференції, елементи його вже опановуються деякими організаціями, знання щодо стратегічного управління ще не набули практичного застосування в повному обсязі. І головне тут — відсутність здібностей думати та керувати стратегічно. Натомість безліч часу витрачається на пошуки панацеї від скрутного становища підприємства в цілому, та фінансового становища зокрема.           Завданням роботи українських стратегічних менеджерів повинно стати осмислення теоретичних положень стратегічного управління як окремого, перспективного предмету дослідження та практичні прийоми розробки конкретного виду стратегії — фінансової.

Існує тісний зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім станом ефективності діяльності українських підприємств — станом, що характеризує рівень отримуваного кінцевого результату діяльності підприємств і створених протягом певного періоду можливостей розвитку і можливостей занепаду. Зокрема, фінансовий стан підприємств у звітних періодах є наслідком реалізації сформованих у попередніх періодах можливостей розвитку і занепаду. А майбутні фінансові результати, їх рівень і якість закладаються на сучасному етапі функціонування підприємств.           Очевидно, що для ефективного ринкового господарювання істотне значення має встановлення оптимальної фінансової стійкості з певними параметрами для кожного конкретного підприємства. Ця проблема ні в теоретичному, ні в практичному планах у вітчизняній літературі ще не порушувалась. В Україні та в країнах СНД методологічні проблеми оцінки можливостей виживання (розвитку) підприємств взагалі не розроблені.  Скоріше за все, визначення можливостей розвитку може базуватися на розробці концепції фінансової стійкості підприємства, що характеризується наявністю фінансових ресурсів, які є достатніми для розвитку конкурентоспроможного виробництва. При цьому для досягнення і підтримування фінансової стійкості є важливим не тільки абсолютний розмір прибутку, а й рівень щодо вкладеного капіталу або затрат, тобто рентабельність. З точки зору фінансової стійкості саме величина і динаміка рентабельності характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансового благополуччя.

Оскільки ринкова трансформація економіки передбачає створення нового господарського механізму, то необхідно впроваджувати й новий фінансово-кредитний механізм, який повинен базуватися на двох основних методах: фінансовому забезпеченні та фінансовому регулюванні.  Перше полягає у формуванні цільових грошових фондів — фінансових ресурсів — достатніх для забезпечення нормальної діяльності підприємства та їх ефективному використанні.

Друге — це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням розподільчих відносин. Якщо ж фінансове регулювання здійснюється на основі принципу оптимальності, то воно має стратегічний характер, тобто зорієнтоване не на досягнення короткострокових цілей, а на забезпечення виживання (розвитку) підприємства у перспективі. У цьому випадку фінансове регулювання носить характер стратегічного фінансового управління, яке базується на стратегічному фінансовому плануванні.  Фінансова стратегія займає особливе місце в системі стратегічного розвитку. Її генеральною метою є ресурсне забезпечення нарощування економічного потенціалу підприємства. Зрозуміло, що маються на увазі фінансові ресурси, які в процесі господарської діяльності перетворюються в продуктивні активи. Реалізація зазначеної мети можлива лише через досягнення певних часткових цілей, а саме: формування та підтримання оптимальної структури капіталу підприємства, стійкого фінансового стану та ефективного розподілу фінансових ресурсів за напрямками діяльності підприємства.

Таким чином, для свого ж добробуту кожне підприємство повинне розробляти власну стратегію, за допомогою якої можна було б прогнозувати “критичний шлях” підприємства на найближчі і більш віддалені перспективи, намічати допустимі межі ризику та виявляти поріг можливостей підприємства.           Безумовно, що впровадження системи стратегічного управління та переорієнтація фінансово-кредитного механізму не принесуть користь безпосередньо і одномоментно. Але в сучасній складній ситуації застосування системи стратегічного управління взагалі та стратегічного управління фінансами зокрема є життєвою необхідністю для переважної більшості наших вітчизняних підприємств.