7.1. Інформаційні сервіси та їх зв’язок з іс та інформаційними технологіями.

Однією з головних труднощів управління ІТ взагалі і побудови типових моделей такого управління зокрема є відносно «молодий вік» самої задачі. Дійсно, як не дивно це звучить сьогодні, до середини 1980-х років перед менеджерами великих компаній (виключення - фірми, що діють зі сфері ІТ) не стояла задача управління ІТ. Компанії - виробники устаткування, як правило, робили все системне ПЗ і значну частину додатків для своїх систем. У результаті склалося поняття платформи - замкнутого комплексу апаратних і програмних засобів, що випускаються одним виробником і несумісних з апаратним і програмним забезпеченням будь-якого іншого виробника. Серед найбільш відомих розроблювачів платформ того часу - ІВМ, Burroughs, СDС, DЕС. Ведучою в цьому списку була ІВМ, причому її популярність була настільки висока, що вже в 1970-і роки виник ринок ІВМ-сумісних процесорів, оперативної пам'яті і периферійних пристроїв. Таким чином, покупець звичайно стояв перед вибором тієї чи іншої платформи і наступним вибором необхідної йому моделі (моделей) у рамках цієї платформи. Крім того, звичайне устаткування не продавалося клієнту у власність, а здавалося в лізинг, причому в договір лізингу входили і зобов'язання продуктивності по технічній підтримці.

Як наслідок, проблема управління ІТ для підприємства-клієнта була порівняно простою: вона складалася у виборі найбільш дешевого рішення серед тих, котрі відповідали поставленим перед ІС задачам. Звичайно, «дешеве рішення» припускало не тільки низькі поточні витрати, але і дешевину нарощування обчислювальної потужності в майбутньому, що трохи ускладнювало проблему вибору. Проте управління в даній області значно спрощувалося завдяки наступним обставинам:

• число постачальників, а також несумісних чи обмежено сумісних стандартів було невелике;

• висока ціна обчислювальної техніки обмежувала її застосування лише найбільш очевидними областями, зв'язаними, як правило, з оперативним доступом до баз даних великого обсягу (у якості прикладу приведемо бронювання авіаквитків чи місць у готелях). Це дозволяло уникнути прогнозів економічної ефективності впровадження;

• постачальник ніс відповідальність за кінцевий результат - працездатність інформаційної системи в цілому, включаючи апаратні і програмні засоби, периферійні пристрої і т.д.;

• завдяки широкому поширенню лізингу питома вага інвестиційних витрат була невеликою, що знімало гостроту проблеми оцінки віддачі від інвестицій і спрощувало розрахунок фінансового результату застосування обчислювальної техніки.

Нові класи інформаційних систем поставили перед інформаційною службою підприємства принципово нові управлінські задачі:

• підтримка працездатності інформаційної системи в цілому;

• оцінка окупності інвестицій в інформаційні технології;

• розробка політик і правил прийняття рішень, що забезпечують контроль загальної інформаційної інфраструктури підприємства при децентралізованому прийнятті рішень в області інформаційних технологій.

До цих проблем теорія менеджменту в області ІТ впритул підійшла наприкінці 1980-х років. Відповіді на поставлені питання (див. даний розділ) були повною мірою отримані до кінця 1990-х років.