20. Аналіз фонду заробітної плати

Фонд оплати праці штатних працівників складається із:

— фонду основної заробітної плати;

— фонду додаткової заробітної плати;

— інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік; премії за спеціальними положеннями і системами; компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.

В процесі аналізу слід прийняти до уваги номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це сума коштів, отриманих працівником за виконану роботу протягом розрахункового періоду (день, місяць, рік).

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за отриману (номінальну) заробітну плату. Це по суті купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від номінальної, а також від цін на товари і послуги.

Щоб отримати реальну заробітну плату, необхідно номінальну заробітну плату поділити на індекс цін на товари і послуги.

21.. Аналіз ефективності використання фонду заробітної плати

Для оцінювання ефективності використання коштів на оплату праці необхідно використовувати такі показники, як обсяг виробництва продукції в діючих цінах, виручка, сума валового, чистого, капіталізованого прибутку на гривню зарплати і т. ін. У процесі аналізу слід вивчити динаміку цих показників, виконання плану за їхнім рівнем. Дуже корисним буде міжзаводський порівняльний аналіз, що покаже, яке підприємство працює ефективніше.

22. Основними завданнями аналізу є:

— забезпеченість основними фондами підприємства і його структурних підрозділів — відповідність величини, складу і технічного рівня фондів потребам в них;

— виконання завдання зі зростання і оновлення основних фондів;

— технічний стан основних фондів;

— ступінь використання основних фондів і факторів, що впливають на її рівень;

— оцінка ступеня використання виробничої потужності, площ та устаткування;

— стан невиробничих основних фондів — зміни в забезпеченості працівників житлом, дитячими установами, поліклініками, спортивними спорудами тощо.

Інформаційною базою аналізу є статистична звітність форма № 11-03 "Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)" — річна; форма № 1 "Баланс"; форма № 5 "Примітка до річної фінансової звітності" — річна; статистичні звітності з виробництва і праці; паспорт окремих видів устаткування та інші внутрішньовиробничі документи.

23. Склад основних засобів з окремих видів характеризується натуральними (кількісними) і якісними показниками.  Кількісні показники дозволяють визначити наявність засобів по видах і групах, потребу і рівень забезпеченості кооперативу засобами виробництва.  Якісні показники використовуються для їхньої споживчої оцінки, і вони різноманітні в залежності від виду основних засобів.  

Для характеристики структури основних засобів, їхньої зміни в динаміці використовують вартісні показники.  Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначається вартість, що амортизується - початкова або переоцінена вартість необігових активів за відрахуванням їхньої ліквідаційної вартості.  Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їхнього корисного використання за відрахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Аналізуючи структуру основних засобів, класифікують за  такими групами:  Земельні ділянки; Капітальні витрати по поліпшенню земель; Будівлі, спорудження і передатні устрої; Машини й устаткування; Транспортні засоби; Інструменти, прилади, інвентар (меблі); Робоча і продуктивна худоба; Багаторічні насадження; Інші основні засоби. 

Структура основних засобів - це питома вага вартості окремих видів (груп) основних засобів у їхній загальній вартості, вираженої у відсотках.

24. До показників, що характеризують технічний стан основних фондів: коефіцієнт оновлення, коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт зносу визначається за даними першого розділу активу балансу на початок і кінець звітного періоду як відношення величини зносу до первісної вартості основних фондів. Коефіцієнт придатності визначається, як різниця між одиницею та коефіцієнтом зносу або як відношення залишкової вартості основних фондів до первісної вартості основних фондів. Зменшення коефіцієнта зносу і відповідне збільшення коефіцієнту придатності свідчить про покращення технічного стану основних фондів.

25. Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально – культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу); довгострокові активи, якими підприємство володіє тривалий час з метою продовження та здійснення своєї діяльності, а не для перепродажу.

До методичних прийомів узагальнення результатів аналізу основних засобів підприємства належать: прийоми систематизації отриманих результатів, їх групування та узагальнення; визначення втрачених можливостей і обчислення обсягу невикористаних резервів; визначення напрямів і розробка економічно обґрунтованих заходів щодо підвищення ефективності діяльності; прийняття управлінських рішень і контроль за їх використання.

Аналіз стану та ефективності використання основних засобів підприємства передбачає проведення наступної аналітичної: На першому етапі аналізу визначається загальний обсяг основних засобів підприємства у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних засобів порівняно з попереднім. На другому етапі аналізу вивчається склад основних засобів і динаміка окремих видів (об’єктів) та груп основних засобів. В процесі аналізу основні засоби групують за ознаками класифікації. Наступним етапом аналізу є аналіз ступеня зносу основних засобів. Ступінь зносу основних засобів характеризує їх вік та можливість подальшого використання. Інтенсивність відновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Останнім етапом аналізу основних засобів є аналіз ефективності використання основних засобів.

Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, оцінюють за системою натуральних і вартісних показників,основними серед яких фондовіддача, фондомісткість та рентабельність капіталу вкладеного в основні засоби.

26. Для оцінювання резервів підвищення ефективності основних фондів необхідно, насамперед, знати реальний рівень використання основних фондів й конкретні можливості його підвищення.

Поліпшення використання діючих основних засобів підприємств, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки: - підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних засобів; - підвищенню екстенсивності їхнього навантаження.

Інтенсивність використання основних засобів підвищується шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, її підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що виробляється; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланці.

27. Матеріальні ресурси – це складова виробничих ресурсів, які беруть участь у процесі господарської діяльності протягом одного виробничого циклу, при цьому повністю змінюють свою форму та переносять свою вартість на витрати підприємства.

Завдання аналізу наступні: оцінка забезпеченості виробництва матеріалами та аналіз матеріально-технічного постачання; аналіз використання матеріалів у виробництві; визначення впливу забезпеченості матеріалами та ефективності їх використання на обсяг виробництва.

Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно: • вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок; • визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури; • перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах; • виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах; • розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Джерелами аналізу матеріальних ресурсів є наступні: ”Звіт про основні показники діяльності підприємства” (форма № 1 – підприємництво), “Звіт промислового підприємства по продукції (форма № 1-П), “Примітки до фінансової звітності”, оперативні дані відділу матеріально-технічного постачання, інформація складських і транспортних служб, відомості аналітичного бухгалтерського обліку про надходження, витрачання та залишки матеріальних ресурсів; плани матеріально-технічного постачання, нормативно-довідкові дані, які регулюють господарську діяльність.

28. Склад, структура і зміна матеріальних ресурсів характеризується натуральними (кількісними), якісними і вартісними показниками. В умовах нестабільності вартісної оцінки матеріальних ресурсів перевага при аналізі надається натуральним (кількісним) і якісним показникам.

Кожному виду матеріальних ресурсів властиві специфічні якісні параметри. Для окремих з них є державні стандарти — ГОСТи, ОСТи тощо. Такими ресурсами є паливо, мінеральні добрива, пестициди та ін. Якісні параметри деяких ресурсів регулюються на рівні підприємства, тобто тих, що виробляються на підприємстві і використовуються для внутрішньогосподарської потреби (наприклад, насіння, корми, органічні добрива тощо).

Аналіз якісних параметрів повинен показати відповідність характеристик ресурсів реальним потребам підприємства, існуючим стандартам, нормам. Наприклад: - вміст поживних речовин у мінеральних добривах; - марка палива; - вгодованість молодняку тварин; - відсоток схожості насіння; - відповідність кормів певним параметрам якості та ін.

Перевіряють якість матеріалів, отриманих від постачальників, їх відповідність стандартам, технічним умовам, умовам договорів. У випадку їх порушення пред’являють претензії постачальникам.

29. До узагальнюючих показників використання матеріальних ресурсів відносяться наступні показники: Матеріаломісткість продукції визначається відношенням матеріальних затрат до вартості випущеної продукції. Вона показує, скільки матеріальних затрат прийшлось на виробництво продукції. Це вартісний показник, що відображає рівень матеріальних витрат на одну гривню випущеної продукції. Матеріаловіддача продукції визначається відношенням вартості виробленої продукції до суми матеріальних затрат і є показником, зворотним до показника матеріаломісткості. Характеризує вихід продукції з однієї гривні витрачених матеріальних ресурсів. Питома матеріаломісткість (ПММ) розраховується відношенням кількості або вартості витрачених матеріальних ресурсів на окремий і-й вид продукції до кількості або вартості виробленої продукції цього виду. Характеризує рівень використання матеріальних ресурсів на окремий і вид продукції. Питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції розраховується як відношення суми матеріальних витрат до собівартості виробленої продукції. Характеризує питому вагу використання матеріальних ресурсів у собівартості продукції. Коефіцієнт споживання матеріалів або коефіцієнт матеріальних затрат розраховується відношенням фактичної суми матеріальних затрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Характеризує економію або перевитрати матеріалів порівняно з встановленими нормами. Часткові показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики:

- ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (металомісткість, паливомісткість, енергоємність, сировиномісткість та інші); - рівня матеріаломісткості окремих виробів як відношення вартості всіх споживаних матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни. Показник оборотності матеріальних запасів (ОМЗ) як відношення обсягу випущеної продукції до середньої вартості залишків матеріальних запасів (СМЗ). Середня вартість залишків матеріальних запасів розраховується по формулі середньозваженої або простої середньої арифметичної. Тривалість одного обороту матеріальних запасів у днях (ТМЗ) як відношення числа календарних днів у звітному періоді до величини показника оборотності матеріальних запасів.

30. Оцінка ефективність використання матеріальних ресурсів здійснюється за допомогою різних показників та його систем. До основних показників ефективність використання матеріальних витрат відносять:

Матеріаломісткість розраховується як ставлення вартості витрачених виробництва матеріалів до вартості продукції, характеризує частку матеріалів, що припадає однією карбованець продукції, вимірюється у копійках.

Материаловіддача – цей показник вартості продукції до вартості витрачених матеріалів, характеризує частку продукції, що припадає однією карбованець вартості матеріалів.

Відносна економія матеріальних витрат є різницю між вартістю матеріалів звітному періоді та вартістю матеріалів базисного періоду,пересчитанную зміну обсягу виробництва та реалізації.

Коефіцієнт використання матеріалів розраховується як ставлення чистої маси матеріалів норму витрати. Визначається на окремі види продукції, робіт чи послуг.

Коефіцієнт розкроювання матеріалу вказує, наскільки раціонально здійснено розплющ вихідний матеріал, визначається ставленням суми мас (обсягів, площ чи довжин) всіх заготовок,викраиваемих з вихідний матеріал, на масу (обсяг, площі чи довжини) вихідний матеріал.

 Для оцінки ефективності матеріальних ресурсів використовується система узагальнюючих та порожніх приватних показників .

Застосування узагальнюючих показників в аналізі дозволяє їм отримати загального уявлення про рівень ефективність використання матеріальних ресурсів немає і резервах його підвищення

Приватні показники йдуть на характеристики ефективності споживання окремих елементів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних матеріалів, палива, енергії та інших.), і навіть задля встановлення зниження матеріаломісткості окремих виробів (удільної матеріаломісткості.

31. С.-г. в-во розміщене на великих територіях, що різняться між собою кліматичними, рельєфними, грунтовими, суспільно-історичними, економічними умовами.

Для практичних потреб аналізу можна виділити 2 обєкти вивчення:

1)природно-кміматичні умови, яким включає природні властивості грунтів під-ва чи господарства. Від їх фізичного та хімічного складу залежить природна родючість.

2)економічні умови д-сті під-ва через які реалізуються природно-кліматичні особливості. Він вивчає розміщення господарства, з точки зору віддаленості від адміністративних центрів, залізничних станцій, без постачанняя на ринки збуту виробленої продукції, від цього залежить можливості оперативного впливу на в-во і реалізацію продукції, взаємовідносин з постачальниками і підрядниками, сума транспортних витрат і деякою мірою спеціалізія господарства.

До економічних умов в-ва с.-г. під-в належать також земельні і трудові ресурси, основні фонди, розміри і організаційна структура, спеціалізація і галузева структура і інтенсивність в-ва.

Врахування природно-кліматичних та економічних умов дасть змогу правильно оцінити результати роботи за період проведення аналізу, знайти конкретні причини відхилення фактичних показників від планових, базисних періодів інших господ. середнього району.

32. Рівень спеціалізації найповніше характеризується питомою часткою окремих галузей в структурі товарної продукції підприємства. Він дає змогу виявити ті види продукції, з якими підприємство вступає в суспільний поділ праці. Спеціалізацію певною мірою характеризує структура валової продукції, структура виробничих і трудових затрат, структура виробничих

Спеціалізація - динамічний процес, який постійно розвивається й удосконалюється, але підхід до нього повинен бути виваженим, з детальним урахуванням особливостей виробництва.

На практиці, залежно від об'єкта, розрізняють зональну, господарську і внутрігосподарську спеціалізацію.

Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям розвитку окремого регіону, зони або області й переважно відображає територіальне розміщення сільськогосподарського виробництва. Тут зосереджено виробництво тих видів продукції, для яких є найсприятливіші природно-економічні умови.

Господарська спеціалізація характеризує виробничий напрям окремих підприємств. Вона показує, які головні товарні види продукції виробляє те чи інше підприємство. За вибору того чи іншого виду спеціалізації відбувається раціональне поєднання відповідності природно-економічних умов для виробництва певного виду продукції і попиту на нього. Відповідно до цього, підприємства окремої зони можуть мати однорідну або різну спеціалізацію.

Внутрігосподарська спеціалізація підприємств полягає у спеціалізації їх підрозділів - відділків, бригад, ферм на виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва або стадіях їх виробництва. 

Основним показником, що характеризує рівень спеціалізації, є частка продукції головної галузі в структурі товарної продукції:

33. Інтенсифікація - загальне явище для всіх цивілізованих країн; воно не залежить від суспільного ладу чи системи економічних відносин. Основною метою інтенсифікації аграрних підприємств є збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості та зниження матеріально-грошових і трудових затрат на одиницю продукції на основі якісного вдосконалення всього виробництва.

Інтенсифікація - це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості й зниження собівартості на основі запровадження у виробництво нових засобів, нових технологій, нових сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, нових форм організації праці й виробництва, підвищення кваліфікації кадрів та ін., що є складовими науково-технічного прогресу.

Основними показниками рівня інтенсифікації є :

1)вартісні: обсяг валової продукції; сума фондів і поточних витрат; сума основних фондів; матеріально грошові витрати.

2)натуральні: енергонасиченість, спожито електроенергії, обсяг тракторних робіт, рівень механізації виробничих процесів, ступінь меліорації земель, внесено добрив, витрати кормів на одну голову.

34. Завданнями аналізу плану в-ва продукції рослинництва є:

1)визначення рівня виконання плану в-ва продукції в натуральному та вартісному вираженні з урахуванням її якості по господарстві в цілому і у в-чих підрозділах;

2)з’ясування причин приросту або зменшення волового обсягу продукції в порівняні з плановим чи минулим роком;

3)виявлення і мобілізація резерві подальшого збільшення в-ва продукції, за рахунок ефективнішого використання посівних площ та підвищення врожайності культури і якості продукції.

Джерелами інформації аналізу є:

-основні економічні показники роботи с.-г. під-в (№50 с.-г.);

-підсумки збору урожаю с.-г. культур(№29 с.-г.);

-посів площі с.-г. культур (№4 с.-г.);

-реалізація с.-г. продукції (№21 с.-г.).

35.(36)Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції – один з основних показників, які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від його величини залежить об’єм реалізації продукції, а отже, і ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування, а промисловості – в сировині.

Від обсягу виробництва продукції залежать також рівень її собівартості, сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та інші економічні показники. Тому аналіз діяльності підприємства необхідно розпочати з вивчення об’єму виробництва продукції рослинництва.

Завдання аналізу виробництва продукції рослинництва:

-           виявлення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції,

-          поліпшення її асортименту і якості

-          зменшення втрат.

За допомогою аналізу оцінюють:

-          досягнутий рівень виробництва продукції;

-          виконання контрактів і замовлень, договорів з покупцями і забезпечення продукцією потреб підприємства;

-          виконання плану валового виробництва і фактори, які його зумовили;

-          причини зміни розміру посівної площі та урожайності культур,

-          передовий світовий досвід щодо виробництва екологічно чистої продукції,

-          резерви збільшення виробництва продукції,

-          шляхи поліпшення її якості,

-          шляхи оптимізації витрат на виробництво,

-          шляхи нарощування обсягу конкурентоспроможної продукції,

-          стратегію розвитку галузі тощо.

Основні джерела інформації є:

-          форма статистичної звітності №50   с. г. “Основні економічні показники роботи сільгосппідприємства”,

-          дані бухгалтерського обліку,

-          виробничий звіт 10.3а с. г.,

-          нормативно-довідкова література, тощо.

(36)Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим.

Для оцінки виконання плану виробництва продукції за асортиментом порівнюють обсяг продукції, яку можна зарахувати у виконання плану за асортиментом, з плановим її обсягом. При цьому в рахунок планового асортименту відносять: при пеервиконанні плану виробництва – плановий обсяг, при невиконанні плану виробництва – фактичний обсяг продукції

Виконання плану за асортиментом оцінюють за коефіцієнтом, який обчислюють відношенням обсягу виробленої продукції, занесеної в рахунок планового асортименту, до обсягу продукції, передбаченої планом;

Виконання плану за асортиментом по однорідних культурах визначають у натуральному вимірі (кормів в умовних кормових одиницях), а по різних видах продукції – у вартісному вимірі.

Важливим показником, що характеризує виробництво сільськогосподарської продукції, є її якість, тобто сукупність властивостей, здатних задовольняти певні вимоги споживача. Важливий цей показник і тому, що він є визначальним для підвищення конкурентоспроможності продукції. Тому головне завдання аналізу – встановити, наскільки продукція підприємства за якісними параметрами задовольняє споживача. Така оцінка робиться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції попиту на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості продукції з нормативними (стандартами).

Зауважимо, що, залежно від призначення, до однієї й тієї ж продукції можуть пред’являтись різні вимоги. Наприклад, якщо пшениця використовується на харчові цілі, то увагу звертають на вміст білка, клейковини та їх якість, скловидність тощо, а якщо на кормові – то можна обмежитись лише білком, якого повинно бути не менше 15%.

Важливим показником, особливо для плодоовочевої продукції, є строки її надходження, що зумовлює необхідність їх аналізу.

Отже, оцінка виробництва продукції за обсягом, асортиментом, якістю і строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.

37.Основними напрямами статистичного аналізу посівних площ є: аналіз ходу весняної та осінньої сівби; аналіз якості сівби; вивчення структури посівних площ та їх змін у динаміці.

Аналіз ходу сівби необхідний для здійснення оперативного управління посівною компанією, її успішністю і своєчасним розгортанням у районі, а також для контролю за виконанням в оптимальні терміни всіх посівних робіт, оскільки ці терміни мають винятково важливе значення для підвищення врожайності.

При проведенні аналізу якості сівби визначається ступінь поширеності сортових посівів у загальній площі всіх посівів, а також окремих сортів, особливо найцінніших з них. Цей аналіз необхідний для контролю за впровадженням високоврожайних сортів як найважливішого так і найдешевшого джерела підвищення врожайності і збільшення валових зборів зернових культур.

До сільськогосподарських належать угіддя, які придатні і використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження.

Рілля включає усі розорані землі, які використовуються або підготовані під посів сільськогосподарських культур. Площу ріллі визначають підсумовуючи площі посіву сільськогосподарських культур і площі чистого пару.

До несільськогосподарських угідь належать землі під лісом, деревночагарникові насадження (у тому числі полезахисні лісові смуги), землі під водою, болота, землі під дорогами і прогалинами, яри, землі під виробничими будівлями і дворами та інші землі, непридатні для використання в сільському господарстві.

Під структурою земельних угідь розуміють частку окремих видів угідь у загальній земельній площі. Її виражають, як правило, у процентах. Щоб визначити, який процент має певний вид угідь, їх площу слід поділити на загальну земельну площу і знайдені дані помножити на 100.

Облік посівних площ здійснюють на основі класифікації сільськогосподарських культур, яка поділяє їх на групи за різними якісними ознаками.

За біологічними особливостями польові культури поділяють на однорічні, дворічні і багаторічні.

За виробничим призначенням сільськогосподарські культури поділяють на такі групи: зернові і зернобобові, технічні, картопля і овоче-баштанні, кормові та сидеральні культури.

Аналізуючи структуру зрушення посівних площ, обчислюють частку посівів однорічних культур або їх груп у загальній площі всіх посівів. У кожному господарстві структуру посівних площ визначають залежно від його грунтово - кліматичних умов, спеціалізації, забезпеченням основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами, від розміщення господарства щодо заводів з переробки сільськогосподарської сировини.

38.Урожайність - це збір продукції з одиниці площі. При аналізі врожайності сільськогосподарських культур оцінюють рівень врожайності, досягнутий у господарстві, визначають тенденції її зміни. Для цього використовують порівняння фактичної врожайності з плановою, показниками за попередні роки, а також із середніми даними по району чи області.

Порівняння з даними передового господарства дає можливість встановити, чи є в господарстві невикористані резерви зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Урожайність - це якісний, комплексний показник, який залежить від:

1. Якості грунту;

2. Кліматичних умов;

3. Наявності добрив;

4. Якості і сорти насіння;

5. Строків і способів сівби і збирання;

6. Якості обробки грунту;

7. Дотримання сівозміни;

8. Боротьби з шкідниками та хворобами рослин.

При аналізі врожайності сільськогосподарських культур оцінюють рівень врожайності, досягнутий у господарстві, визначають тенденції її зміни. Для цього використовують порівняння фактичної врожайності з плановою, показниками за попередні роки, а також із середніми даними по району чи області.Порівняння з даними передового господарства дає можливість встановити, чи є в господарстві невикористані резерви зростання врожайності сільськогосподарських культур.На рівень врожайності сільськогосподарських культур впливають багато причини, основні з яких становлять сутність інтенсивної технології обробітку сільськогосподарських культур. Інтенсивна технологія в рослинництві - це сукупність агротехнічних і організаційно-економічних заходів, а також соціальних умов, спрямованих на зростання врожайності сільськогосподарських культур і підвищення якості продукції. Основні елементи виробництва продукції рослинництва за інтенсивною технологією і, отже, причини, що впливають на рівень врожайності сільськогосподарських культур, - своєчасне і правильне внесення добрив, що забезпечують рослини в оптимальних розмірах необхідними елементами живлення, забезпеченість насінням, застосування високоякісного посівного матеріалу, сортів інтенсивного типу; ступінь прийнятих сівозмін; виконання окремих агротехнічних заходів і всього комплексу робіт в цілому, застосування прогресивних, високоефективних заходів; дотримання кращих агротехнічних термінів виконання сільськогосподарських робіт, їх повнота і якість; механізація основних робіт, застосування високопродуктивних машин і знарядь, що забезпечують високу якість робіт; облік метеорологічних особливостей року; використання прогресивних форм організації праці, принципів матеріальної зацікавленості працівників у зростанні врожайності і підвищенні якості продукції, а також створення сприятливих соціальних умов для працівників.

39.Аналіз виконання окремих агротехнічних заходів можна проводити як за їх комплексом, так і з деталізацією по окремих культурах. Найважливішими з них є нагромадження і внесення добрив, обробіток посівів проти шкідників і хвороб гербіцидами та регуляторами росту, виконання комплексу технологічних робіт тощо.

Способи аналізу зазначених заходів можуть бути різні. Так, при аналізі використання добрив потрібно вивчити виконання плану їх надходження і внесення під окремі культури, порівняти норми внесення в господарстві, що аналізується, із середніми даними і даними кращих господарств.Основні агротехнічні заходи, що забезпечують виконання плану урожайності, передбачаються у технологічних картах вирощування культур. За потреби можна порівняти фактичні показники технології вирощування культур з плановими. Для цього використовують такі основні показники: відсоток площі посіву культури по попередниках, передбачених прийнятою сівозміною; норма висіву насіння на 1 га; кількість внесених на 1 га посівної площі добрив — органічних — у тоннах, мінеральних — у центнерах, у тому числі окремо азотних, фосфорних і калійних добрив; обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах (або нормозмінах) на 1 га площіпосіву культури; кратність міжрядкового обробітку на 1 га площі посіву культури; тривалість збирання врожаю в днях тощо.

Особливо корисними можуть бути результати порівнянь показників звичайної та інтенсивної технологій вирощування культур. Наприклад, інтенсивна технологія вирощування зернових культур включає комплексну концентрацію добрив, пестицидів, регуляторів росту рослин, нових технологічних засобів та інших виробничих ресурсів, меліорацію (за потреби).

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування культури на всіх етапах її росту і розвитку, що означає: розміщення культури по кращих попередниках; застосування сортів інтенсивного типу, які позитивно реагують на високий агрофон, стійкі до полягання, мають з високу якість зерна; оптимальне забезпечення культури елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту у ґрунті на різних стадіях розвитку культури; дробове внесення добрив (азотних) згідно з даними діагностики ґрунту і рослин; застосування інтегрованої системи захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; регулювання росту рослин ретардантами; якісне виконання усіх технологічних прийомів, що сприяють захисту ґрунту від ерозії, нагромадженню вологи, створенню інших сприятливих умов росту рослин.

Виконання зазначених заходів потребує належного контролю за технологією виробництва, тому впровадження інтенсивних технологій виробництва зумовлює посилення ролі аналізу в підвищенні урожайності культур.

40.Оперативний аналіз виробничої програми в рослинництві розпочинають з перевірки виконання робіт з приготування і передпосівного обробітку ґрунту, посіву, саджанню сільськогосподарських культур.Важливою особливістю оперативного аналізу виконання плану агротехнічних заходів є поопераційне вивчення дотримання прийнятої агротехніки, виявлення причин відхилень і розробка заходів щодо їх усунення. Поопераційний аналіз проводять не менше одного разу після завершення певної технологічної операції. Однак більш ефективнішим є щоденний поопераційний аналіз.

Об’єктом операційного аналізу є технологічна операція або інший агротехнічний захід за місцем їх здійснення у бригаді, ланці, на місці роботи окремого агрегату і виконавця. Таким чином, забезпечується оперативний аналітичний вплив на виконання змінних норм виробітку, підвищення якості і дотримання строків робіт, поліпшення використання техніки.Результати операційного аналізу використовують в оперативному управлінні для розробки рішень щодо коригування застосування агротехніки, розв’язання проблем, які виникли.

41.Завданнями аналізу тваринництва є:

• Аналітична оцінка дослідження рівня виробництва;

• Вивчення складу та структури поголів’я;

• Аналітична продуктивність тварин;

• Вивчення факторів,що впливають на виробництво продукції;

Джерела інформації:

• Баланс;

• Примітка до річної фін.звітності;

• Додаток до річної звітності,інформація за сегментами(6 форма);

• Форма 50с-г;

• Реалізація річної продукції.

При проведенні аналізу необхідно враховувати:

1. Виробництво продукції,значною мірою залежить від біологічних особливостей тварини;

2. Розвиток даної галузі тісно пов'язаний з розвитком рослинництва.

42-43.Основним завданням аналізу виробництва продукції тваринництва є пошук можливостей нарощування виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості.Джерелами аналізу є: форма статистичної звітності № 50 с.г. “Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств”, дані бухгалтерського обліку, нормативно-довідкова література.Тваринництво складається з окремих галузей, які в різних господарствах мають неоднакове значення. В процесі господарської діяльності виділяють основні з них, які і визначають напрям розвитку тваринництва в господарстві.Валова продукція тваринництва складається з продукції, яку одержують у процесі господарського використання тварин, птиці і бджіл (молоко, вовна, яйця, мед), продукції вирощування та відгодівля (приплід, приріст маси, рої), побічної продукції (гній). За рівнем виконання плану виробництва валової продукції оцінюють загальний стан тваринництва.Успішне виконання плану виробництва валової продукції господарством і його виробничими підрозділами залежить від багатьох факторів: поголів’я тварин за видами, статево-віковими і виробничими групами, забезпеченості тварин приміщеннями і кормами відповідно до зоотехнічних норм, раціонів і повноцінності їх, рівня продуктивності тварин, інше.План виробництва валової продукції можна виконати і при деякому відхиленні ряду факторів але за обов’язкової компенсації іншими (наприклад, зменшення поголів’я відповідних груп за рахунок підвищення продуктивності тварин цих груп або навпаки). Останнє не завжди бажане – виконання плану за рахунок збільшення поголів’я при зниженні продуктивності тварин обов’язково призведе до підвищення собівартості продукції, оскільки додаткове поголів’я потребує більших порівняно з планом витрат.

44. Стан і розвиток тваринництва значною мірою визначається складом і кількістю худоби, птиці та інших сільськогосподарських тварин. Тому дані про кількість і склад поголів’я сільськогосподарських тварин мають важливе значення для оцінки стану і розвитку тваринництва, характеристики процесу їх відтворення і продуктивності, визначення розмірів окремих видів продукції тваринництва та його виробничого напряму, розрахунків потреб кормів, тваринницьких приміщень, робочої сили, засобів механізації тощо, а також для проведення міжнародних порівнянь. 

У статистиці облік кількості тварин ведуть у головах диференційовано за видами, віком, статтю, виробничо-економічним призначенням, господарським використанням і породами. 

До основних видів сільськогосподарських тварин належать: велика рогата худоба, свині, вівці, кози і коні. Крім того, обліковують птицю, кролів, хутрових звірів, бджіл, службових собак тощо. Слід відзначити, що при статистичному обліку великої рогатої худоби, як правило, наводяться два показники: вся велика рогата худоба, в т. ч. корови. 

45. Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогосподарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці.

До основних показників продуктивності, що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві — надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві — кількість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчарстві — настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві — кількість яєць на середньорічну курку-несучку.

Важливість обґрунтованого планування продуктивності тварин полягає в тому, що від неї безпосередньо залежить багато інших показників виробничо-фінансової діяльності господарства: обсяг виробництва продукції, поголів’я худоби і птиці, рівень оплати праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції.

46. У тваринництві, на відміну від рослинництва, продукція надходить більш-менш рівномірно впродовж року. Це дає змогу проводити економічний аналіз виконання плану виробництва тваринницької продукції за кожний місяць та інші періоди року в помісячному розрізі.

При аналізі виробничої програми з тваринництва важливо систематично контролювати виконання плану з показниками обороту поголів’я тварин та його продуктивності. Методика такого контролю хоч і нескладна, проте досі її застосовували переважно для річного аналізу виконання виробничої програми. Упродовж року в практиці господарства контроль виконання виробничої програми тваринництва часто обмежується щоденним зведеннями про хід виробництва молока, яєць та продаж продукції державі. Не менш важливим є підсумковий аналіз виробництва у тваринництві, який проводять наприкінці кожного місяця.

Виконання виробничої програми тваринництва аналізують за кожною обліковою групою тварин з деталізацією загальногоспо-дарських показників по відділках, фермах та інших виробничих підрозділах.

47. Собівартість сільськогосподарської продукції визначається і аналізується по закінченні року. Аналіз доцільно розпочинати із загального оцінювання рівня собівартості всієї продукції господарства.

Собівартість товарної продукції. Кінцевим показником собівартості виробленої і реалізованої продукції є її повна собівар-тість, тобто таке її значення, яке використовується у розрахунках підприємства з державою та іншими покупцями і від якого зале-жить рентабельність і прибуток підприємства.

При загальному оцінюванні собівартості товарної продукції підприємства використовують показник витрат на 1 грн виручки від реалізації, який розглядається при аналізі як результат впливу насамперед трьох факторів: 1) обсягу і структури продукції з урахуванням каналів реалізації; 2) реалізаційних цін; 3) повної собівартості окремих видів продукції. Тому при аналізі важливо виявити величину зміни зазначеного показника внаслідок дії кожного з факторів. Для цього визначають умовні показники виручки і повної собівартості за фактичного обсягу реалізації продукції у планових цінах

За потреби аналізують повну собівартість одиниці окремих видів реалізованої продукції. Цей показник визначають як відношення загальної повної собівартості до кількості реалізованої продукції відповідного виду. Він залежить від виробничої собівартості та витрат з реалізації. Крім того, важливо проаналізувати повну собівартість одиниці продукції не лише в натурі, а й у заліковій вазі з урахуванням її якості

48. Під собівартістю продукції розуміють витрати на її виробництво, виражені у грошовій формі. Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва сільськогосподарських угідь, машин, механізмів та інших основних засобів, матеріальних і трудових вироб¬ничих ресурсів.

Собівартість продукції відображують показниками величини витрат на всю продукцію, на одиницю продукції фізичної ваги, на 1 тис. грн валової продукції.

При аналізі собівартості виробництва продукції господарства доцільно застосовувати такі показники:

1. Виробнича, у тому числі й технологічна, собівартість оди-ниці окремого виду продукції по галузях господарства.

2. Показники загального рівня витрат на одиницю вартості ва-лової продукції по господарству в цілому, виробничих підрозді-лах, галузях (рослинництву і тваринництву).

3. Повна собівартість одиниці окремого виду реалізованої продукції.

4. Показники загального рівня витрат на одиницю вартості то-варної продукції по господарству в цілому, виробничих підрозді-лах, галузях (рослинництву і тваринництву).

5. Показники загального рівня матеріальних витрат на одини-цю вартості валової продукції орендних підрозділів, фермерських господарств тощо.

6. Цехова собівартість окремих видів продукції орендних під-розділів і фермерських господарств.

Джерелами даних для аналізу є форми річного звіту № 2 «Звіт про фінансові результати», форма № 50-с-г І «Виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції». Через відсутність у річному звіті даних про витрати по статтях і видах продукції останні беруть для аналізу з аналітичного обліку витрат по рахунку № 23 та інших.

49. Собівартість сільськогосподарської продукції визначається і аналізується по закінченні року. Аналіз доцільно розпочинати із загального оцінювання рівня собівартості всієї продукції господарства.

Собівартість товарної продукції. Кінцевим показником собівартості виробленої і реалізованої продукції є її повна собівартість, тобто такий її значення, яке використовується у розрахунках підприємства з державою та іншими покупцями і від якого залежить рентабельність і прибуток підприємства.

При загальному оцінюванні собівартості товарної продукції підприємства використовують показник витрат на 1 грн виручки від реалізації, який розглядається при аналізі як результат впливу насамперед трьох факторів: 1) обсягу і структури продукції з урахуванням каналів реалізації; 2) реалізаційних цін; 3) повної собівартості окремих видів продукції. Тому при аналізі важливо виявити величину зміни зазначеного показника внаслідок дії кожного з факторів. Для цього визначають умовні показники виручки і повної собівартості за фактичного обсягу реалізації продукції у планових цінах

50. Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість — це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції. Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість — це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

51. Собівартість продукції є найважливішим показником економічну ефективність її виробництва. У ньому відбиваються усі сторони господарську діяльність, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від його рівня залежать фінансові результати підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансове становище господарюючих суб'єктів.

Особливої актуальності проблема зниження собівартості стоїть у умовах ринкових відносин. Пошук резервів зниження собівартості допомагає багатьом господарствам підвищити свою конкурентоспроможність, уникнути банкрутства й вижити за умов ринкової економіки. Важливу роль цьому відіграє аналіз господарську діяльність підприємства.

Основними завданнями аналізу собівартості продукції рослинництва є:

1. здійснення контролю над виконанням плану зниження собівартості продукції;

2. вивчення впливу чинників зміну її;

3. виявлення резервів зниження собівартості продукції;

4. розробка заходів, вкладених у освоєння виявлених резервів.

52. Собівартість 1 ц приросту живої маси визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається, виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.

Собівартість і ц живої маси худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості одного центнера живої маси обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалі30вана, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася на підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не змінюється.

53. Накладні витрати — це витрати на управління та обслуговування виробництва і збут продукції, які впливають на фінансовий результат діяльності підприємства. їх визначають за сукупністю різних ознак, наприклад:

• вони не відносяться безпосередньо на виробництво конкретних видів продукції, а розподіляються (загальновиробничі) на собівартість продукції спеціальними методами;

• вони виникають поза основним виробництвом і зміни у виробничій програмі не призводять до зміни цих витрат;

• вони впливають на фінансовий результат операційної діяльності;

• частина з них залежить від обсягу виробленої та проданої продукції, хоча їх зміна не прямо пропорційна (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, позавиробничі та ін.); друга їх частина практично не залежить від обсягу випуску і продажу продукції, а визначається політикою вищої адміністрації підприємства (амортизаційні відрахування, орендна плата, рентні платежі тощо).

Особливість управління накладними витратами полягає переважно не в досягненні їх економії, а у пошуку та визначенні їх оптимального рівня для кожного окремого підприємства. Надмірне скорочення накладних витрат призводить до негативних наслідків: зменшення мотивації управлінського персоналу, рівня автоматизації та комп'ютеризації їхньої роботи, зниження якості обслуговування виробництва тощо.

54. Фінансовий стан підприємства – це сукупність економічних параметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчасне проведення розрахункових операцій, платоспроможність.

Першочергові завдання аналізу фінансового стану:

— виявлення забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами і перевірка їх цільового використання;

— оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

— визначення платоспроможності підприємства і ліквідності балансу;

— оцінка дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

— оцінка ефективності використання капіталу;

— оцінка оборотності капіталу;

— оцінка ділової активності підприємства;

— своєчасне виявлення і усунення недоліків у фінансовій діяльності, пошук резервів і можливостей економного, раціонального використання фінансових ресурсів та розробка конкретних заходів щодо втілення їх у виробничий процес.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність: —- 4Баланс", Ф № 1;

— "Звіт про фінансові результати", Ф № 2;

— "Звіт про рух грошових коштів", Ф № 3;

— "Звіт про власний капітал", Ф№ 4.

55. Фінансовий стан підприємства – це сукупність економічних параметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчасне проведення розрахункових операцій, платоспроможність.

Слід розрізняти поняття "фінансовий аналіз" і "аналіз фінансового стану".Фінансовий аналіз більш широке поняття, оскільки воно включає нарівні з аналізом фінансового стану ще і аналіз формування і розподілу прибутку, окремі елементи аналізу собівартості продукції, аналіз грошових потоків тощо.

Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники:— платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позичкових коштів;— прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;— ділової активності — характеризує кругообіг засобів підприємства;— фінансової стійкості — характеризує співвідношення власних і залучених коштів.

Відносні показники оцінки фінансового стану підприємства необхідно порівнювати з:— аналогічними даними за попередній період;— аналогічними даними інших підприємств;— загальновизнаними нормами;— кращими зразками.

56. Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерела його утворення, а також причини їх зміни.

За даними балансу (ф.1) визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу — валюта балансу) і сума джерел утворення (підсумок пасиву балансу) цього майна на певну звітну дату.

Далі визначається відхилення за кожним видом майна і джерел його утворення порівнянням даних на кінець і на початок звітного періоду.

Далі вивчають співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності всього майна підприємства та оборотних коштів: а) якщо оборотні кошти збільшилися, а необоротні активи зменшилися, це означає, що на підприємстві спостерігається тенденція прискорення оборотності всього майна підприємства;

б) для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна: відношення вартості оборотних активів до вартості всього майна;

в) коефіцієнт мобільності оборотних активів розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів.

Необхідно також порівняти за даними балансу розмір зміни іммобілізованих активів (необоротні активи) з оборотними коштами.

Далі необхідно проаналізувати складові іммобілізованих активів.

Після загальної оцінки стану майна на підприємстві необхідно також розрахувати показники ефективного використання цього майна.

57. Платоспроможність — означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для своєчасного погашення своїх боргових зобов'язань. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:— наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;— відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом зіставлення наявності І надходження коштів з платежами першої необхідності (податки, розрахунки з органами соціального страхування, пенсійного фонду та інші нарахування, погашення позик, оплата комунальних послуг і послуг сторонніх організацій, оплата праці).

Платоспроможність вимірюється коефіцієнтом платоспроможності, який розраховується як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до суми термінових платежів на певну дату або на наступний період.

Ліквідність — це здатність оборотних засобів перетворюватися у грошові кошти, які необхідні для нормального функціонування підприємства, тобто можливість реалізувати наявні засоби (активи) для сплати у відповідні терміни своїх першочергових зобов'язань (пасивів), а також непередбачуваних боргів.

Ознакою ліквідності є перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями, тобто наявність чистого робочого капіталу (власного оборотного капіталу)

Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність. В той же час ліквідність, характеризує не тільки поточний стан розрахунків, але і перспективу.

58. Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності.

Основні показники фінансової стабільності:

1.Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

2.Коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку – капіталізовано

4. Коефіцієнт структури довгострокових вкладенЬ

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів. Він характеризує структуру капіталу.

6. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів.Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства.

7. Коефіцієнт структури залученого капіталу.

8. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів.

9. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу /розділ 1 пасиву).

10.Коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна.

11. Коефіцієнт окупності відсотків за кредити.Він показує, скільки разів протягом року підприємство заробляє кошти для оплати відсотків і характеризує рівень захищеності кредиторів.

12. Коефіцієнт стабільності економічного зростання розраховують як відношення різниці між чистим прибутком (П) і дивідендами, що їх виплачено акціонерам (ДА), до власного капіталу (ВК).

59. Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в практиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») характеризує поточні активи підприємства.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:

1.За функціональним призначенням у процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.

До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

2.За практикою контролю, планування та управління: нормовані та ненормовані оборотні кошти.

На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.

3.За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.

Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу «Оборотні активи» і 4-м розділом пасиву «Поточні зобов’язання».

4.За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.

5.За рівнем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.

6.Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.

7.Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов’язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями.

Розміри і джерела поповнення власних оборотних коштів щорічно відображаються у фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства — прибуток і обсяг реалізованої продукції — безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.

Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.

Для обґрунтованої оцінки стану оборотних коштів аналізують передовсім їхню динаміку, бо балансові залишки оборотних коштів на кінець року, як правило, є нижчими, ніж на певні поточні дати, оскільки перед складанням кінцевого балансу перевіряється його реальність з допомогою проведення інвентаризації, результатом якої є, як правило, списання різних витрат, не виявлених протягом року. Аналізуючи стан нормованих оборотних коштів на підприємстві, необхідно зазначити, що й перевищення нормативів також негативно впливає на фінансовий стан, оскільки означає «перетягування» коштів із позапланових джерел, призводить до зростання кредиторської заборгованості.

Для ліквідації понаднормативних запасів необхідно скоротити закупівлю тих матеріалів, що є в надлишку, реалізувати непотрібні матеріали, зменшити незавершене виробництво, ужити необхідних заходів для забезпечення відвантаження покупцям усієї готової продукції.

Треба зважати й на те, що за умов перехідного періоду на оборотні кошти і в цілому на весь фінансовий стан підприємства можуть впливати виробничі стосунки між підприємствами акціонерної форми власності і суто приватними підприємствами.

Отже, аналізуючи стан оборотних коштівза умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин.

60. Будь-який бізнес, як відомо, починається з наявності грошей, які перетворюються в ресурси для виробництва. Потім із виробничої форми оборотний капітал перетворюється на товарну, а настадії реалізації — на грошову. Рух оборотного капіталу пов’язаний з такими основними господарськими операціями:

1.закупки, унаслідок яких збільшуються запаси сировини, матеріалів, кредиторської заборгованості;

2.виробництво, яке веде до зростання дебіторської заборгованості і кількості грошей у касі та на поточному рахунку.

Усі ці операції багато разів повторюються, постійно супроводжуючись грошовими надходженнями і грошовими виплатами.

Для визначення середнього обороту використовується кредитний оборот за поточним рахунком. Аналіз руху грошових коштів за видами діяльності здійснюється за даними форми 3 «Звіт про рух грошових коштів», яка розроблена на основі П(С)БО № 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Грошові потоки — це надходження і вибуття грошей (коштів) та їх еквівалентів.

Грошові кошти — це кошти в касі та на поточному рахунку в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквіваленти коштів — це короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані в певну суму грошей і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3 місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати).

Рух коштів відображається у звіті за трьома видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Непрямий метод передбачає визначення суми чистого надходження (чистої витрати) в результаті операційної діяльності через послідовне коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати. Коригування здійснюється з метою врахування впливу:

1.змін у складі запасів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості;

2.негрошових операцій;

3.доходів і витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Складання звіту про рух коштів згідно з П(С)БО № 4 передбачає використання непрямого методу.

Отже, інформація про рух коштів внаслідок операційної діяльності може бути виконана за даними облікових регістрів або послідовним коригуванням статистичного звіту про фінансові результати.

Аналіз руху коштів передбачає розрахунок передовсім сум надходжень та витрат у розрізі окремих видів діяльності, визначення загального залишку коштів на підприємстві за звітний період, порівняння даних звітного періоду з попереднім, вивчення причин зменшення надходжень і збільшення витрат.

Аналіз руху коштів починається з визначення суми коштів, одержаних у результаті операційної діяльності підприємства .

Після цього провадиться його послідовне коригування на:

— амортизацію необоротних активів (амортизаційні відрахування щодо матеріальних та нематеріальних необоротних активів, які нараховано протягом звітного періоду).

— збільшення (зменшення) забезпечень, тобто на зміни в складі забезпечень наступних витрат і платежів, які не пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю (у графі «надходження» — збільшення, у графі «видаток» — зменшення).

— прибуток від нереалізованих курсових різниць, тобто на прибуток від курсових різниць, що виникає внаслідок перерахунку статей балансу в іноземній валюті.

— збиток (прибуток) від неопераційної діяльності, тобто на збитки і прибутки від володіння (дивіденди, відсотки) фінансовими інвестиціями та від їх реалізації — продаж основних засобів нематеріальних активів та інших довгострокових активів.

— витрати на сплату відсотків, нарахованих протягом звітного періоду.

61. Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Аналіз власне кредиторської заборгованостіпочинається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 «Баланс».Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства.

Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може статися через погіршання стосунків з клієнтами, тобто через зменшення кількості покупців продукції.

Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути наслідком неплатоспроможності покупців.

62. Відомо, що капітал у цілому є сумою коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Поняття «капітал» звичайно асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, і становить вартість майна підприємства.

Підприємство створюється для здійснення підприємницької діяльності і в процесі цієї діяльності використовує як власний капітал, так і позичкові кошти.

Сума власного капіталу підприємства визначається як різниця між вартістю майна та борговими зобов’язаннями.

Далі аналізують уже суто власний капітал, тобто вивчають причини його зміни протягом звітного періоду.

Такий аналіз здійснюється наоснові «Звіту про власний капітал», ф. 4.

Для проведення аналізу необхідно передовсім ознайомитися зі змістом окремих складових власного капіталу і детально вивчити зміст кожної статті форми 4 «Звіт про власний капітал»

Розглянувши зміст статей звіту про власний капітал, необхідно проаналізувати рух власного капіталу підприємства за звітний період, розрахувати та проаналізувати основні показники цього руху .

Коефіцієнт надходження капіталу:

Кн = [Кн1] : [ЗКк2],

де Кн1 — надходження капіталу за звітний період;

ЗКк2 — залишок капіталу на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт використання капіталу:

Кв = [Кв1] : [ЗКн2],

де Кв1 — використання капіталу за звітний період;

ЗКн2 — залишок капіталу на початок звітного періоду.

Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження й використання капіталу.

Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.

Наступним етапом аналізу використання капіталу є аналіз ефективності його використання.

Ефективність капіталу найліпше характеризується його рентабельністю.

Рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Результати аналізу фінансового стану підприємства обов’язково доводяться до відома заінтересованих служб та підрозділів, а також у необхідних випадках — керівництва підприємства для прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення негативних причин, які сприяють погіршанню фінансового стану.

Треба зазначити, що результати проведених аналітичних розрахунків не є єдиним і безумовним критерієм для прийняття управлінських рішень, спрямованих на поліпшення фінансового стану. Треба враховувати ще й інші моменти, які впливають на управлінські рішення, зокрема, особисті якості особи, яка приймає такі рішення, її знання, інтелект, досвід роботи, тобто ті неформальні ознаки, котрі, проте, справляють великий вплив на якість управлінських рішень.

Тільки оптимальне поєднання формалізованих (аналітичних) розрахунків і неформалізованих процедур прийняття управлінських рішень забезпечить підприємству перемогу в боротьбі з конкурентами.

63. Економічний аналіз являє собою процес, побудований на вивченні даних про фінансовий стан підприємства і результатах його діяльності в минулому з метою оцінки майбутніх умов і результатів діяльності. Головною метою економічного аналізу є зниження неминучої невідомості, пов’язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих на майбутнє

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Він залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передусім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу.

Для покращення фінансового стану підприємства потрібно:

реалізувати державну політику з питань управління і контролю за використанням, охороною та відтворенням ресурсів в межах своєї компетенції;

надати пропозиції щодо розробки оптимальних режимів роботи, здійснити контроль за його дотриманням;

поліпшити якість робіт з метою забезпечення єдиної технічної політики;

організовувати і проводити роботу щодо підвищення кваліфікації працівників;

здійснити заходи щодо екологічного оздоровлення об'єктів загальнодержавного значення та догляду за ними;

замовити та виконати науково-дослідні, проектно-вишукувальні, роботи, спрямовані на підвищення експлуатаційної надійності та оздоровлення об'єкта;

виконувати роботи з підвищення надійності технічного стану, вдосконалення і реконструкції об'єктів;

розробляти та подавати пропозиції щодо фінансування робіт на об'єктах;

забезпечити звітність про діяльність за напрямками в установлених строках, обсягах та формах;

створювати комісії для проведення ревізій та перевірок підвідомчих підрозділів.

64. Аналіз фінансового стану — комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів фінансово-господарської діяльності організацій, підприємств, фірм з метою визначення ступеня ефективності використання основних фондів і оборотних коштів для реалізації програм (статутних завдань) організацій, установ, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів підвищення результативності діяльності.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік.

Розрізняють два види аналізу фінансового стану: зовнішній і внутрішній. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

аналіз абсолютних показників прибутку;

аналіз показників рентабельності;

аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

аналіз ефективності використання залученого капіталу;

економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

аналіз майна (капіталу) підприємства;

аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

оцінка ділової активності підприємства;

аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

аналіз кредитоспроможності підприємства;

оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

аналіз власних фінансових ресурсів;

аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

аналіз самоокупності підприємства.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою

тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.

факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу. Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

65. Аналіз фінансового стану — комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів фінансово-господарської діяльності організацій, підприємств, фірм з метою визначення ступеня ефективності використання основних фондів і оборотних коштів для реалізації програм (статутних завдань) організацій, установ, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів підвищення результативності діяльності.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.

66. Будучи підсумковим результатом всієї діяльності підприємства, прибуток просить до для себе пильної уваги. Обставин цього багато: від правильної і повної сплати податків до прийняття більш вірних управлінських рішень. Зрозуміло, не достатньо просто зібрати інформацію про набуту прибутку за кілька періодів, тому що її неодмінно потрібно проаналізувати. Мабуть, саме принципове проводити аналіз складу і динаміки прибутку, на чому ми і зупинимося більш ретельно.

Прибуток підприємства складається з прибутку від реалізації продукції, тобто від основної діяльності, також відмінності інших доходів і витрат. Природно, можна роздільно вчити склад прибутку в розрізі основної та іншої діяльності, але ще зручніше проводити аналіз на базі звіту про прибутки і збитки. Інфи, яка в ньому представлена, досить, щоб провести аналіз складу і динаміки прибутку. З цією метою даний звіт спочатку потрібно вивчити в двох напрямках: вертикальному і горизонтальному.

Вертикальний аналіз являє собою дослідження структури, тому що в процесі його визначають питому вагу окремих характеристик. Зазвичай в якості бази вибирається придбана виручка. Структура визначається за декілька періодів, а потім вивчаються відбуваються в ній конфігурації.

Подальший вид аналізу — горизонтальний. З його найменування зрозуміло, що робиться зіставлення характеристик за кілька періодів. Для цього визначають відносні і абсолютні конфігурації. В якості відносного показника зазвичай вживають коефіцієнти динаміки. За допомогою даного виду аналізу визначаються головні тенденції, притаманні динаміці тих або інших характеристик: як прибутку, так і причин, на неї впливають. Що стосується причин, то аналіз складу і динаміки прибутку вертикальним і горизонтальним методами зазвичай доповнюється проведенням факторного аналізу.

Факторний аналіз динаміки прибутку полягає у виявленні характеристик, що роблять на неї найбільший вплив, також проводиться певна кількісна оцінка даного впливу. Щоб провести факторний аналіз, потрібно скласти математичну модель, якою можна буде змалювати прибуток. Моделі можуть бути дуже різноманітні. Прибуток можна представити як добуток обсягу продажів на різницю ціни і собівартості одиниці.

Аналіз складу і динаміки прибутку буде неповним, якщо за ним не підуть певні висновки. Значимість висновків переоцінити важко, тому що на їх базі приймаються управлінські рішення. Проведений аналіз може виявити ряд суворих заморочок, що потребують вирішення. Може бути, потрібно проводити політику більш жорсткого управління витратами, щоб зменшити собівартість продукції, яка погано позначається на прибутку. Не рахуючи того, можуть бути певні недоліки цінової політики, які не сприяють отриманню найбільшої виручки. Може бути, потрібно знаходити методи пониження податкового навантаження: особливі податкові режими, пільги тощо. Іншими словами, потрібно приділити увагу тим факторам, які погано впливають на прибуток, а потім ухвалити рішення, що сприяють ослабленню цього впливу. Причини ж, впливають позитивно, потрібно використовувати більш багато.

67.Аналіз фінансових результатів від реалізації продукції, робіт послуг. Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції і послуг. У процесі аналізу вивчають динаміку, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни її суми. Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів: обсягу реалізації продукції; структури; собівартості і рівня середньореалізаційних цін. Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція е збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку. Структура товарної продукції також може по-різному впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка рентабельніших видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні частки низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться. Собівартість продукції і прибуток перебувають в обернеяо-пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання суми прибутку, і навпаки.Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо-пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає, і навпаки. Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна визначити за методом ланцюгової підстановки.

68.Аналіз реалізаційних цін на продукцію. Завдання визначення ціни реалізації - одна з найскладніших на сьогоднішній день для будь-якого підприємства. Ціна реалізації - це та ціна, по якій ви продаєте свій товар / продукцію / послуги. Вона залежить безпосередньо від багатьох факторів: від стану ринку і середніх цін на аналогічні товари, від собівартості і витрат на виробництво, від купівельної спроможності цільової групи, від кількості конкурентів і вибраної вами конкурентної стратегії. Аналіз ціни: 1)Розрахуйте початкову ціну реалізації за формулою:  Цр = (С + П + А) + ПДВ  Де,  Цр - ціна реалізації,  С - собівартість одиниці продукції / товару  П - планований / бажаний рівень прибутку (рентабельності)  А - акцизний збір (якщо є)  ПДВ - податок на додану стоіомсть  Визначтеся з рівнем доходу і прибутку, які ви хочете отримати в планованому періоді. Встановіть, який обсяг продажів може забезпечити вам даний рівень.

2)Визначте рівень беззбитковості, тобто обсяг реалізації продукції, при якому немає ні збитків, ні прибутку. Це необхідно для того, щоб зрозуміти, нижче якого рівня реалізації вам не можна опускатися. Точка беззбитковості = Сума постійних витрат / (ціна - змінні витрати на одиницю продукції).

3)Вивчіть ринок. Дізнайтеся обсяги продажів товару вашої групи. Дізнайтеся ціни на аналогічні товари, роботи, послуги у ваших конкурентів. Дізнатися, які товари є замінниками товару, який ви проводите. Проведіть маркетингове дослідження очікувань покупців.

4)Зіставте первісну (бажану) ціну реалізації, яка вийшла у вас шляхом розрахунку, з цінами ваших конкурентів або з рівнем очікувань покупців.

5)Відкоригуйте первісну ціну реалізації. Розробіть і встановіть систему знижок. Встановіть різну ціну для різних обсягів реалізації.

Таким чином ви дізнаєтеся оптимальну ціну реалізації для вашого ринку.

69.Аналіз фінансових результатів від інвестиційної та фінансової діяльності.

Основна увага в аналізі інвестиційної діяльності приділяється оцінюванню та діагностиці її фінансових результатів. Поряд з вибором та забезпеченням руху інвестиційних проектів істотним є факторний аналіз резервів прибутку (збитку) інвестиційної діяльності.

Прибуток (збиток) від інвестиційної діяльності утворюється за реальними та фінансовими інвестиціями. Аналізуючи прибуток реальних інвестицій, треба виокремити такі завдання:

• провести оцінку динаміки та структури прибутку реальних інвестицій;

• оцінити виконання плану з прибутку реальних інвестицій;

• здійснити факторний аналіз зміни прибутку реальних інвестицій;

• визначити напрями підвищення прибутковості реальних інвестицій.

Зміна прибутку реальних інвестицій розраховується за впливом таких факторів:

• зміна обсягу інвестування;

• зміна структури інвестицій;

• зміна рентабельності інвестицій.

70.Аналіз показників рентабельності підприємства

До основних показників рентабельності, які використовуються у ході аналізу фінансового стану підприємства, належать:

- Коефіцієнт рентабельності активів; - Коефіцієнт рентабельності власного капіталу; - Коефіцієнт рентабельності діяльності;