16. Аналіз використання фонду робочого часу.

Система показників, що характеризують повноту використання персоналу на підприємстві. Порядок визначення надпланових цілоденних, внутрізмінних і непродуктивних втрат робочого часу. (Жєктивні і суб'єктивні причини утворення їх. Визначення резервів випуску продукції за рахунок скорочення втрат робочого часу.

Повноту використання персоналу можна оцінити за кількістю днів і годин, які відпрацював один працівник за аналізований період, а також за ступенем використання оронду робочого часу. Такий аналіз проводять для кожної категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємству

Фонд робочого часу (фрч) залежить від чисельності робітників {чр), кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік (д), і середньої тривалості робочого дня (Т)Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного І планового балансу робочого часу. Вони можуть бути зумовлені об'єктивними і суб'єктивними обставинами, непередбаченими планом: додатковими відпусками з дозволу адміністрації, захворюваннями робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність устаткування, машин, механізмів, через те, що немає роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т. д. Кожний вид втрат аналізують детально, особливо ті, що залежать від підприємства. Зменшення втрат робочого часу з причин, які залежать від трудового колективу, є резервом збільшення виробництва продукції, що не потребує додаткових капітальних вкладень і дає змогу швидко одержати віддачу.

Вивчивши втрати робочого часу, необхідно визначити непродуктивні витрати праці, які складаються із витрат робочого часу внаслідок виготовлення забракованої продукції й усунення браку, а також у зв'язку з відхиленнями від технологічного процесу. Для визначення їхньої величини використовують дані про втрати від браку (журнал-ордер № 10). Втрати робочого часу у зв'язку з відхиленням від нормальних умов роботи розраховують діленням суми доплат через цю причину на середню зарплату за 1 год. На цьому підприємстві таких доплат ве було. Скорочення втрат робочого часу - один із резервів збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ВРЧ) з вини підприємства помножити на плановий середньогодинний виробіток продукції

Однак треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення обсягу виробництва продукції, оскільки їх може бути компенсовано підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому в аналізі використання трудових ресурсів велику увагу приділяють вивченню показників продуктивності праці.

17. Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник - обернений середньогодинному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукції - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Між змінами загальної трудомісткості і середньогодинного виробітку є обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи приросту середньогодинного виробітку.

Слід мати на увазі, що зміни в рівні трудомісткості не завжди оцінюють однозначно. Іноді трудомісткість зростає при значній частці знову освоюваної продукції або поліпшення її якості. Щоб домогтися підвищення якості, надійності і конкурентоспроможності продукції, потрібні додаткові витрати праці і коштів. Однак виграш від збільшення обсягу продажів, вищих цін, як правило, перекриває програш від підвищення трудомісткості виробів. Тому взаємозв'язок трудомісткості продукції і її якості, собівартості, обсягу продажів і прибутку має бути постійно в центрі уваги аналітиків.

18. Як економічна категорія продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили і в загальному випадку відображає кількість споживчої вартості, створеної за одиницю часу (виробіток) або витрати робочого часу на виробництво одиниці споживчої вартості (трудомісткість). На практиці продуктивність праці, зазвичай, визначається як виробництво продукції в розрахунку на одного працівника основної діяльності.

Зростання продуктивності праці, за інших рівних умов, сприяє покращенню всіх техніко-економічних і фінансових показників діяльності підприємства.

Продуктивність праці вимірюється у:

— натуральних вимірниках — використовується для підприємств з однорідною продукцією, тобто там, де виробляється один вид продукції або близьких за споживчою вартістю різнойменних видів продукції;

— трудових вимірниках — використовується для оцінки трудомісткості окремих видів продукції;

— вартісних — найпоширеніші, придатні для оцінки продуктивності праці на будь-якому підприємстві.

Використання вартісних вимірників продуктивності праці передбачає оцінку обсягу продукції за різні періоди у порівнянних цінах.

Виробіток як показник продуктивності праці визначається за формулою:

де W— продуктивність праці (середній виробіток); Q — обсяг виготовленої продукції; Т — витрати часу на виробництво продукції.

Зворотною характеристикою середнього виробітку є трудомісткість:

де t — трудомісткість продукції — витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.В залежності від прийнятої одиниці робочого часу визначають середній годинний, середній денний, середній місячний, середній квартальний і середній річний виробіток.

Перші два показники визначаються тільки для робітників шляхом ділення обсягу продукції відповідно на кількість відпрацьованих людино-годин і людино-днів; решта — шляхом ділення обсягу продукції на середньооблікову чисельність працівників основної діяльності за відповідний період.

Між розглянутими вище середніми показниками існує взаємозв'язок:

де W_о.д — виробіток продукції на одного працівника основної діяльності;Т_р.п — тривалість робочого періоду;Т_р.д — тривалість робочого дня;Ф — середньогодинний виробіток;d — частка робітників в загальній чисельності основного персоналу.

Аналіз продуктивності праці передбачає:

— оцінку виконання плану і динаміки продуктивності праці;

— вивчення впливу факторів на рівень продуктивності праці;

— дослідження впливу продуктивності праці на рівень інших показників;

— виявлення резервів підвищення рівня продуктивності праці.

19. Вихідним моментом для оцінювання і прийняття рішень у галузі кадрового потенціалу є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Варто зауважити, що з переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин набуває щораз більшої ваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, та є конкурентною на ринку праці. Це розширює межі аналітичних досліджень, критеріями оптимізації трудових відносин стають не лише економічні, а й соціальні параметри. Економічні й соціальні гарантії праці, з одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства.

При аналізі кадрового потенціалу вирішують такі завдання:

• оцінюють трудовий потенціал підприємства та його підрозділів;

• визначають ступінь відповідності загальноосвітнього і кваліфікаційного складу кадрів та їх структури до сучасного науково-технічного рівня виробництва і його організації;

• встановлюють рівень забезпеченості виробництва кадрами;

• визначають ступінь обґрунтованості завдань із підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості продукції;

• виявляють резерви підвищення продуктивності праці.

Аналіз чисельності й структури працівників починають з оцінювання їх відповідності трудомісткості виробничої програми та встановлення відхилень фактичної чисельності від розрахункової чи за минулий період. При цьому окремо розглядають склад і структуру персоналу основної діяльності

Варто зазначити, що важливими характеристиками зміни чисельності й структури кадрів є:

а) відносне скорочення приросту чисельності працівників стосовно зростання обсягу виробництва та фінансових результатів господарської діяльності;

б) підвищення частки робітників у складі персоналу основної діяльності як передумова зростання продуктивності його праці.

Аналіз професійного складу кадрів здійснюють шляхом порівняння необхідної та фактичної чисельності робітників за кожною професією. Аналіз використання робочого часу проводять за двома напрямами: виявлення втрат робочого часу і непродуктивне його використання.

Аналіз проводять за даними балансу робочого часу та оперативного табельного обліку.

Для аналізу втрат робочого часу вивчають його баланси за минулий рік, розглядають прогноз і фактичний період звітного року одного середньостатистичного робітника.

Враховуючи те, що зростання продуктивності праці може відбуватися внаслідок реалізації організаційно-технічних заходів, тобто за умови мобілізації чинників її підвищення, цей можливий приріст розраховують за формулою

,де – відносна сумарна економія чисельності працівників під час реалізації Н групи організаційно-технічних заходів, осіб;

– кількість працівників, розрахована, на основі фактичної трудомісткості виробничої програми та базових норм виробітку, осіб.

Таким чином, прогнозний рівень продуктивності праці працівників визначають як

,де – базовий рівень продуктивності праці.

Найдоцільніше аналіз зміни продуктивності праці за техніко-економічними чинниками проводити, оцінюючи середньо-годинний виробіток одного робітника. Для проведення аналізу середньомісячного чи середньорічного виробітку одного робітника необхідно враховувати і використання робочого часу. Зокрема, середньорічний виробіток одного робітника аналізують з урахуванням таких чинників, як:

• зміна кількості відпрацьованих кожним робітником робочих днів за рік;

• зміна середньо-годинного виробітку одного робітника.