4. Реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Чинна пенсійна система в Україні породжує значне соціальне напруження, суперечить новим реаліям ринкової економіки. Фінансування пенсійної системи з коштів, що формуються за рахунок податків, призводить до конкуренції потреб пенсійного забезпечення з іншими потребами Державного бюджету і явно не на користь перших, особливо в період економічної кризи.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, так і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.

За сучасних умов в Україні система пенсійного забезпечення потребує глибокої трансформації в напрямі максимальної відповідності вимогам ринкової економіки. Страхова пенсійна система має базуватись на відносинах найманої праці та різних форм власності, на реальній вартості робочої сили.

Створена в Україні система соціального страхування передбачає формування страхових фондів за рахунок цільових внесків підприємств і працівників. Співвідношення між платежами підприємств і працівників складає 94% до 6%, що явно не відповідає встановленим у світі стандартам соціального страхування. Викривлення співвідношення між платежами підприємств та їх працівників на соціальне страхування є першою (однак не головною) відмінністю системи соціального страхування в Україні від загальноприйнятої у світі. Воно пояснюється застарілою колективістською ідеологією та досить сумнівними поясненнями перек­ладання оподаткування на підприємців. Адже внески до фондів соціального страхування просто зменшують можливості підприємства в оплаті праці. Незалежно від того, хто платить внески, це одні і ті ж гроші, джерелом яких виступає отриманий доход підприємства. Перекладання практично всіх платежів на підприємства веде до посилення податкового тиску на обмеженою і відображатися у встановлених мінімальних і максимальних розмірах пенсій.

Третьою відмінністю системи соціального страхування в Україні є дуже високий рівень оподаткування в цій сфері — в цілому 39,5%, а в системі пенсійного забезпечення — 34%, тоді як в розвинутих країнах він складає 18-20%. Тобто, якщо рівень податкових ставок в сфері формування бюджету в цілому співставимий із світовими стандартами (за винятком окремих видів специфічних акцизів), то в системі соціального страхування він майже вдвічі вищий. Чим же пояснюється така суттєва різниця?

В основі розрахунків розмірів ставок податків (внесків) на пенсійне забезпечення лежить встановлена система соціального страхування. В Україні в основі визначення ставки знаходиться співвідношення загальної суми пенсій, яку необхідно виплатити, до фонду оплати праці працюючих. Оскільки для того, щоб виплачувати пенсії на рівні середньої заробітної плати чи прожиткового мінімуму в сучасних умовах необхідно встановити розмір відрахувань вище 100% до фонду оплати праці, то доводиться обмежувати максимальний розмір пенсій, щоб вкластися у 34%. В розвинених країнах розміри внесків на пенсійне забезпечення визначаються виходячи із співвідношення між середньою тривалістю терміну перебування на пенсії і середнім трудовим стажем з врахуванням отримання доходів від інвестування коштів пенсійних фондів. Така система можлива, і в цьому полягає четверта, головна, відмінність української системи пенсійного страхування, завдяки системі персональних пенсійних рахунків.

В існуючому пенсійному забезпеченні принцип страхування реалізується не повною мірою і по суті носить адміністративно-розподільний характер. За рахунок страхових внесків провадяться окремі види виплат, які не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення. Крім цього, не забезпечується тісний зв'язок між трудовим вкладом працівника і розміром його пенсії, а також зацікавленість у формуванні пенсійного бюджету.

На погіршення стану пенсійного забезпечення громадян України негативний вплив справляють: демографічні процеси, наслідками яких є негативне співвідношення чисельності отримувачів пенсій та платників страхових внесків; зменшення чисельності зайнятого населення; несприятливе співвідношення періоду сплати внесків на пенсійне забезпечення і періоду, протягом якого сплачується пенсія; зростання різного роду пільгових і прирівняних до них категорій пенсіонерів.

Всі ці факти обумовлюють необхідність прийняття нормативно-правових актів з питань соціально-економічної реформи. Саме тому економічні перетворення визвали до життя Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які базуються на положеннях Конституції України.

Одним із першочергових завдань фінансової політики України є реформування системи пенсійного забезпечення саме в напрямі введення персональних рахунків. Це дозволить, хоча і не відразу, скоротити рівень оподаткування підприємств. Неможливість відразу вирішити цю задачу пояснюється однією проблемою. Стосовно тих осіб, які тільки приступають до трудової ді­яльності, введення системи персональних рахунків цілком доречне. Однак це не вирішує проблему з нинішніми пенсіонерами і тими, хто наближається до пенсійного віку, адже на їхніх рахунках або нічого немає, або не встигне накопичитися достатня сума. Дана проблема зовсім не може бути перепоною на шляху реформування системи соціального страхування. Вирішення ж її можливе шляхом паралельного існування (не більше 10 років) нині діючої знеособленої системи та персональних рахунків. Введення персональних рахунків дозволить розв'язати проблему неплатежів, а особливо, приховування заробітної плати на підприємствах. Оскільки стан персонального рахунку залежить від заробітної плати, то її приховування прямо веде до зменшення майбутньої пенсії, в чому ніяк не може бути зацікавлений працівник. Крім того, це дасть можливість поступово знизити і загальний рівень внесків на соціальне страхування до загальноприйнятого у світі.

Необхідність реформування системи соціального страхування в Україні в цілому загальновизнана. Рівень пенсійного забезпечення настільки мізерний, що навряд чи хтось спроможний це заперечити. Однак шляхи і методи реформування можуть бути різними. При цьому неможливо розглядати як реальні дії спроби латати діри в Пенсійному фонді надзвичайними методами шляхом поборів і контрибуцій, як це було зроблено в 1998 р. Не може і не повинна ця сфера функціонувати в надзвичайному режимі. При цьому саме накопичувальна система персональних рахунків найнадійніша, стабільна та ефективна. На сьогодні проблема полягає у то­му, як перейти до даної системи.

Проблеми переходу України до накопичувальної системи пенсійного страхування можна розділити на дві групи. Перша охоплює організаційні питання ринку фінансових послуг — хто візьме на себе повноваження щодо створення пенсійних фондів та функції інвестиційних керуючих коштами даних фондів? Друга стосується механізму впровадження накопичувальної системи для різних вікових груп населення. Розглянемо суть даних проблем та можливі варіанти їх вирішення.

При накопичувальній системі пенсійного страхування існує одна дуже складна проблема — забезпечення збереження коштів на персональних рахунках. Це стосується як забезпечення надійності пенсійних фондів, які не мають права на банкрутство, оскільки воно фактично буде означати банкрутство майбутніх пенсіонерів, так і надійного захисту коштів фондів від знецінення внаслідок інфляції чи з інших причин. Тільки за наявності реальних гарантій подібна система має право на існування. Так, при нинішній солідарній системі в Україні рівень пенсійного забезпечення внаслідок економічної та фінансової кризи значно знизився. Але подібна система все-таки дозволяє його підтримувати хоча б на мінімальному рівні. А банкрутство пенсійних фондів буде означати повну втрату пенсій.

Водночас слід відзначити, що ринковій економіці завжди об'єктивно притаманний певний ризик, однак існує розгалужена випробувана на практиці система хеджування цих ризиків і в її надійності велику роль відіграє ринок фінансових послуг.

Першим напрямом хеджування будь-яких ризиків є їх елемінування, тобто розкладання на окремі частини на основі теорії портфелю. Практичною основою цього виступає наявність на ринку декількох суб'єктів, які подають дані послуги, тобто в Україні повинен функціонувати не один державний Пенсійний фонд, а сукупність таких фондів. Певний досвід створення подібних фондів вже є, але це надто малопотужні фонди, які до того ж не дають основного — надійних гарантій. Крім того почала формуватися система відомчих пенсійних фондів, але знову ж таки, їх надійність залежить від фінансового стану відповідних структур. В даний час найдоцільніше з врахуванням вже накопиченого досвіду законодавче розділити сфери державного та недержавного пенсійного страхування. Пенсійний фонд України повинен охоплювати обов'язкове пенсійне страхування, а недержавні фонди — додаткове добровільне. Водночас, державне пенсійне забезпечення повинне здійснюватися на мінімальному рівні.

Хеджування ризику інфляції цілком можливе шляхом прив'язки коштів пенсійних фондів до стабільної валюти, наприклад, долара США чи євро. Це також необхідне з метою забезпечення ефективності використання коштів пенсійних фондів. Згідно з пропозиціями німецьких вчених стосовно залучення на період становлення фінансового ринку України і переходу до накопичувальної системи пенсійного страхування іноземних інвестиційних керуючих пенсійними фондами. Тільки це може забезпечити відповідну довіру до системи пенсійного страхування, заснованої на персональних рахунках і створить надійну опору для функціонування пенсійних фондів.

Механізм впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування слід ув'язувати з віком і трудовим стажем громадян. При цьому можливе і доцільне виділення таких категорій громадян: пенсіонери, особи, що мають більше та менше половини необхідного трудового стажу. Забезпечення пенсіонерів має бути передане до Державного бюджету з передачею відповідної частини доходів Пенсійного фонду. Усім працюючим громадянам слід відкрити персональні рахунки. Особам, які тільки починають трудову діяльність, чи мають менше половини трудового стажу, слід формувати кошти на них за рахунок відрахувань підприємств і особистих внесків у пропорції 60%:40%. Для осіб, які мають більше половини трудового стажу, і за термін, який залишився до виходу на пенсію, не зможуть накопичити достатню суму коштів, слід встановити три джерела формування персональних рахунків: відрахування підприємств, особисті внески, перерахування з бюджету. При цьому питома вага бюджетних асигнувань повинна складати від 10 до 40% залежно від терміну, який залишився до виходу на пенсію. Запропонована схема не ідеальна, ні з точки зору соціальної справедливості, ні з позиції фінансового забезпечення. Але в тій ситуації, в якій перебуває Україна, взагалі навряд чи можливий справедливий з усіх точок зору шлях. При цьому очевидно, що реформа пенсійного страхування є об'єктивною потребою і чим більше її відтягувати в часі, тим більше буде накопичуватися проблем. Реформа буде вимагати і додаткових витрат, оскільки на певний період фактично впроваджується подвійне страхування — і пенсіонерів, і працюючих. Саме тому пропонується перевести пенсіонерів на державне забезпечення (фактично так воно і є) за рахунок бюджету, а не Пенсійного фонду. Реформа вимагатиме багато зусиль, але без неї не­можливий подальший шлях України до ринкових перетворень і забезпечення достатніх стимулів та передумов для економічного зростання.