2. Система фондів соціального страхування, принципи їх організації, управління ними.

На даний час країни світу використовують три основні системи соціального страхування і формування відповідних фондів.

Перша — формування коштів за рахунок бюджету. При цьому цільові внески чи податки не встановлюються (наприклад, Данія, Австралія, Нова Зеландія, свого часу СРСР). В даному випадку спостерігається вищий рівень звичайного, насамперед, особистого прибуткового оподаткування.

Друга — формування коштів соціального страхування за рахунок цільових надходжень — спеціальних податків та внесків (насамперед це країни Пів­нічної Америки та Європейського Союзу). При цьому податковий тягар може в різних пропорціях розподілятися між роботодавцями та працівниками. В Європі, наприклад, переважають платежі роботодавців (до 2/3), а в окремих країнах (Нідерланди, Греція, Швейцарія) встановлено принцип рівної відповідальності (по 50%).

Третя система передбачає створення недержавних пенсійних фондів, які виступають в ролі додаткового (крім обов'язкового державного) соціального страхування.

У системі державного соціального страхування роль страхо­вика виконує держава, яка бере на себе зобов'язання щодо ство­рення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які допов­нюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальника­ми є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахо­ваними — працівники підприємств і організацій, а з деяких ви­плат і непрацюючі громадяни.

Система соціального страхування, включаючи пенсійне, склалася в СРСР ще в період непу, проте згодом була деформована, втратила основні ознаки страхових відносин та фактично перетворилась в елемент податкової системи, а в 30-ті роки повністю злилась з державним бюджетом, що і стало підставою визначення такої форми страхування як соціального забезпечення, яке в соціальне-економічній системі централізованого планування було монопольною організаційно-правовою формою соціального захисту і здійснювалось за рахунок Державного бюджету. Страхові внески підприємств не носили страхового характеру та не базувались на оцінці соціальних ризиків. «Одержавлення» пенсійного страхування було наслідком того, що основним власником засобів виробництва і, отже, роботодавцем виступала держава, а тому економічна та фінансова відповідальність щодо забезпечення соціальних ризиків лежала на ній. Закономірним було і об'єднання коштів пенсійного страхування з Державним бюджетом створення таким чином єдиної страхової бази для всіх видів ризику.

Ринкова трансформація суспільства призвела до запровадження недержавних соціальних фогдів. Однак в Україні основу соціального страхування становлять державні фонди.

Згідно статті 46 Конституції України завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів передбачаються законами з окремих видів загально­обов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

• фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

• покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щороку встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України.

Цільові державні фонди - це сукупність фінансових ре­сурсів, які знаходяться у розпорядженні держави або місце­вих органів управління та мають цільове призначення.

Функції між цільовими фондами державного соціального стра­хування чітко розмежовані. Цільові фонди виступають одним із методів перерозподілу на­ціонального доходу і виконують два важливих завдання:

• забезпечують додатковими коштами пріоритетні сфери економіки;

• розширюють коло соціальних послуг населенню.

Необхідність функціонування цільових державних фондів обу­мовлюється такими причинами:

• бюджет, через незакріпленість більшої частини доходів, зу­мовлює дефіцитне фінансування окремих статей видатків. Цільові фонди забезпечують цільове спрямування та використан­ня коштів;

• швидкі зміни в економічному житті зумовлюють необ­хідність прийняття оперативних рішень у сфері перерозподілу фінансових ресурсів. Таку оперативність забезпечити через бюджет досить важко, оскільки останній приймається у формі За­кону і підлягає парламентському контролю. Цільові фонди фор­муються виконавчими органами і є більш прийнятними для вико­нання вказаних завдань;

• наявність дефіциту бюджету. За умови активного сальдо кошти того чи іншого цільового фонду можуть використовува­тися на фінансування бюджетного дефіциту;

• багатогранність форм власності й господарювання, що пе­редбачає використання в суспільстві не лише бюджетного ме­ханізму розподілу національного доходу, а й інших його форм.

Цільові державні фонди класифікують за певними ознаками (рис 13.1).

Рис. 13.1. Класифікація цільових державних фондів

Залежно від цільового призначення державні фонди поділя­ються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управлін­ня — на державні і регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилосязавдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціаль­них видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансу­вання. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціону­вання після виконання покладених на них завдань. Для втілен­ня певних економічних програм можуть створюватися позабю­джетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допо­моги країнам Східної Європи.

Джерела формування цільових державних фондів визначають­ся характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела фор­мування коштів державних цільових фондів можуть мати як від­носно стабільний, так і тимчасовий характер.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди мо­жуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв'язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, до­ходи від інвестицій є додатковим джерелом фінансування ви­трат відповідного фонду.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні фор­муються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відді­лення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпоря­дженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов'язки щодо використання фондів, визначені законом.

Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

• відрахування до фондів централізовано визначаються дер­жавою відповідними законами і є власністю держави;

• відрахування до фондів є обов'язковими платежами й мо­жуть стягуватися примусово;

• витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

У західних країнах число таких фондів становить від 30 до 80.

В Україні застосовувалися в різні часи такі цільові фонди (рис. 13.2).

Основні загальнодержавні цільові фонди України

Постійні		Тимчасові

Пенсійний фонд України		Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Фонд загальнообов'язкового соціаль­ного страхування на випадок безробіття		Інноваційний фонд
		Фонд охорони праці
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань		Фонд сприяння конверсії
		Фонд розвитку паливно-енергетично­го комплексу
Фонд соціального захисту інвалідів.		Фонд охорони навколишнього природного середовища

Рис. 13.2. Види цільових державних фондів

В Україні на даний час діють такі основні державні фонди соціального страхування:

• Пенсійний фонд;

• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності;

• Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

• Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

• Фонд соціального захисту інвалідів;

• Фонд охорони навколишнього природного середовища

У різні роки до складу фондів цільового призначення належа­ли, а на сьогодні припинили свою діяльність, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соці­ального захисту населення, фонд розвитку паливно-енергетично­го комплексу, фонд конверсії, фонд охорони праці, державний інноваційний фонд та ін. Основну групу серед цільових фондів становлять фонди державного соціального страхування.