20 Лекції з курсу «Фінанси»

Тема 13. Соціальні позабюджетні фонди.

1. Сутність і суспільне призначення соціального страхування, його необхідність.

2. Система фондів соціального страхування, принципи їх організації, управління ними.

3. Пенсійне страхування і його організація. Джерела формування доходів і напрями видатків Пенсійного фонду України.

4. Реформування пенсійного забезпечення в Україні.

5. Джерела формування та напрями використання фондів з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві, соціального захисту інвалідів.

6. Медичне страхування у системі соціального страхування: сутність і можливості запровадження в Україні.

Ключові терміни: Пенсійний фонд України, бюджет Пенсійного фонду України, Фонд соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціа­льного страхування на випадок безробіття, Фонд соці­ального страхування від нещасних випадків, Фонд захи­сту інвалідів.

1. Сутність і суспільне призначення соціального страхування, його необхідність.

Усі зарубіжні держави на ранніх етапах свого розвитку сповідували ідеологію ліберально-ринкових відносин, і розвиток систем соціального забезпечення відбувався в рамках приватного страхування чи кас взаємодопомоги. Водночас практичні потреби країн з ліберальною ринковою економікою призвели до створення загальнонаціональних форм соціального захисту, які базувались на певному усуспільненні засобів і їх перерозподілі на потреби осіб, які не мають необхідних джерел доходів. Система соціального страхування набула широкого розповсюдження у світі і в цілому достатньо висвітлена в літературі.

Теоретичні основи соціального страхування були предметом дослідження багатьох вчених, однак щодо визначення змісту даного поняття суттєвих розбіжностей не має. Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини; одна із основних форм соціального забезпечення, заснована на застосуванні страхового методу, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність, а також охорони їхнього здоров'я; це форма організації здійснення застрахованими громадянами права на соціальне забезпечення і т. ін. Термін «соціальне страхування» пов'язують з проблемою фінансового забезпечення соціальних виплат.

Характерною рисою соціального страхування є фінансування соціальних виплат за рахунок внесків. Таким чином, під соціальним забезпеченням слід розуміти процес соціального захисту населення, а під соціальним страхуванням - одну з форм здійснення цього процесу. Форма соціального страхування є домінуючою в країнах ринкової економіки. Причому в одних країнах метод страхування носить нагромаджувальний характер, а в інших - солідарний.

Соціальне страхування має обов'язковий і добровільний характер. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій - у разі повної чи часткової втрати працездатності, та допомоги - у разі тимчасової втрати працездатності та у зв'язку з безробіттям.

Система соціального страхування буває двох видів: державна і недержавна (формування недержавних та відомчих пенсійних фондів).

Державне соціальне страхування є обов'язковим. Воно має за мету забезпечення соціальних інтересів всього населення країни і окремих груп громадян, чия професійна діяльність пов'язана з особливо небезпечними умовами праці.

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо за­безпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

• наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

• наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у випадках хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

• формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриман­ням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

• забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

• скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непра­цюючих громадян;

• сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, незалучених до трудового процесу.

Ринкова трансформація суспільства призвела до змін у соціальній сфері: поряд з державними програмами соціального страхування планується запровадження недержавних. Все це впливає і на теоретичне обґрунтування соціального страхування як цивільно-правового інституту. Однак правова природа соціального страхування (юридичний аспект) як інституту цивільного права викликає деякі сумніви. Проаналізувавши законодавство щодо правової природи інститутів соціального страхування в праві соціального забезпечення та в цивільному праві, приходимо до висновку, що правова природа цих інститутів не є тотожною.

Соціальне страхування в праві соціального забезпечення має ряд своїх істотних відмінностей, які полягають у такому:

— імперативному характері соціального страхування: умови та порядок його здійснення передбачені законом і не можуть бути змінені угодою сторін;

• обов'язковій участі громадян в системі соціального страхування;

• наявності спеціальних суб'єктів: страховиками виступають страхові фонди, кошти яких спрямовані на цільове використання; страхувальниками є роботодавці та працівники або особи, які здійснюють індивідуальну трудову діяльність: солідарній відповідальності учасників незалежно або опосередковано залежно від індивідуальної участі кожного зокрема. Сутність державного соціального страхування полягає в розподілі соціального ризику між роботодавцями, найманими працівниками та іншими суб'єктами обов'язкового соціального страхування. Принцип солідарної відповідальності у пенсійній системі полягає також в тому, що активна частина населення фінансує не власні майбутні пенсійні виплати, а пенсії, які виплачуються попередньому поколінню працівників — сьогод­нішнім пенсіонерам; деперсоніфікації страхової суми, яка не виступає об'єктом приватної власності учасника, а тому за умови його смерті чи не настання страхового соціального ризику використовується іншими учасниками фонду; державній гарантії виконання соціальних грошових зобов'язань спеціальних фондів;

• періодичності та систематичності в переважній більшості, а не одноразовості виплат соціальних страхових відшкодувань; як правило, співвідносності розміру соціального страхового відшкодування і середньої заробітної плати учасника.

Наведені аргументи дозволяють стверджувати про особливість інституту соціального страхування в праві соціального забезпечення.