2. Гарантії діяльності народних депутатів України.

У зв‘язку з надзвичайною важливістю та актуальністю проблематики, пов‘язаною з статусом депутата, є проблема гарантій діяльності.

Гарантії депутатської діяльності – це умови і засоби, що безпосередньо і реально забезпечують безперешкодне і ефективне здійснення своєї діяльності.

Їх поділяють на дві основні групи: нормативно – правові та організаційно – правові гарантії.

Нормативно – правові – це норми Конституції України, Закону України „Про статус народного депутата України”, регламенту тощо.

Організаційно – правові гарантії – це необхідні умови, що забезпечують особам, обраним у Верховній Раді України, сприятливий режим діяльності для безперешкодного і ефективного здійснення їхніх прав і обов‘язків. Організаційні гарантії слід розглядати як систему, основними елементами якої є соціальні, матеріальні гарантії та депутатська недоторканість та процесуальні гарантії (способи і правові засоби, що забезпечують процедуру депутатської діяльності - ст. 18,19, 28 Закону України „Про статус народного депутата України”, право мати помічників).

До соціальних гарантій належить безкоштовне забезпечення медичним обслуговуванням, путівками, соціально – побутове забезпечення, належні житлові умови.

До матеріальних гарантій належить щомісячний посадовий оклад та надбавки до нього., право депутата на транспортне забезпеченя (стю 23).

Гарантії здійснення своїх повноважень народними депутатами України викликають нині в українському суспільстві багато дискусій. Задля максимально ефективного їх законодавчого регламентування доречним вбачається порівняльний аналіз відповідних гарантій та законодавчих норм, що діють у європейських країнах, зокрема в Італії, Польщі та Угорщині.

Характеристика гарантій здійснення повноважень парламентаріями саме цих європейських країн, на наш погляд, є досить актуальними сьогодні.

Забезпечення гарантування непорушності повноважень народних депутатів

України є одним із найважливіших принципів належної організації діяльності Верховної Ради, рівень реалізації якого великою мірою визначає ефективність здійснення нею представницької, законодавчої, установчої та контрольної функцій єдиного органу законодавчої влади держави. Відповідно до реалій сьогодення, враховуючи політичні, економічні, соціальні умови, можна виокремлювати три аспекти гарантування непорушності повноважень народних депутатів України.

1. Принципи діяльності народного депутата України. Чітке встановлення принципів депутатського мандата, їх нормативної регламентації, беззастережної реалізації та дотримання в діяльності народних депутатів України є однією з необхідних передумов непорушності їхнього конституційно-правового статусу. Вільний депутатський мандат передбачає, що депутат не повинен бути зв'язаний наказами виборців, а має діяти в парламенті на основі своїх переконань в інтересах усього народу[2]. Попри абсолютну конструктивність вільного представницького мандата народних депутатів України, можна, однак, стверджувати необхідність посилення конституційної та інших видів відповідальності народних депутатів для створення розумного балансу їхніх прав і обов'язків, гарантій і відповідальності, гармонізації конституційно-правового статусу народного депутата в цілому. 2. Реалізація гарантій діяльності народних депутатів України як елемента конституційно-правового статусу народного депутата України, зокрема нормативно-правових гарантій та організаційно-правових гарантій. До організаційно-правових гарантій належать процесуальні гарантії, що у свою чергу поділяються на:

— гарантії, що забезпечують сприятливі умови для багатосторонньої діяльності депутата у Верховній Раді України та окрузі: права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України детально регламентовані у ст. 11 Закону України «Про статус народного депутата України»; право законодавчої ініціативи народного депутата України (ст. 12 вказаного Закону України); право народних депутатів України об'єднуватися в депутатські фракції (групи) зафіксоване в ст. 13 зазначеного Закону України; права народного депутата України в органах Верховної Ради України визначені у ст. 14 Закону України «Про статус народного депутата України»; право народного депутата України на депутатський запит (ст. 15 вказаного Закону України); право народного депутата України на депутатське звернення (ст. 16 зазначеного Закону України);

— гарантії безперешкодного досягнення цілей і завдань депутатської роботи у взаємовідносинах їх з державними й громадськими органами, організаціями й посадовими особами (детально права народного депутата України у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав визначені ст. 17 Закону України «Про статус народного депутата України»; заходи для забезпечення народному депутатові України умов для виконання депутатських повноважень визначені ст. 28 Закону України «Про статус народного депутата України»);

— інформаційні гарантії: права народного депутата України у взаємовідносинах із засобами масової інформації (ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України»; права народного депутата України на забезпечення інформацією та на її використання (ст. 19 Закону України «Про статус народного депутата України»).

До організаційно-правових гарантій належать і соціальні гарантії: гарантії трудових прав; житлові гарантії; гарантії медичного обслуговування; побутового забезпечення; державне страхування життя і здоров'я депутата; звільнення від призову до служби в армії; матеріальні гарантії.

Реалізація депутатської (парламентської) недоторканності, котра об'єднує індемнітет (невід-повідальність) та імунітет парламентаріїв, є основною гарантією недоторканності повноважень народних депутатів України.

Депутатський індемнітет та імунітет (лат. indemnitas — захист від шкоди, забезпечення збереження, лат. — immunitas — звільнення від повинності, недоторканність), що становлять депутатську недоторканність, — один з основних елементів конституційно-правового статусу члена будь-якого парламенту, його привілей. Призначення депутатського індемнітету та імунітету — забезпечити ефективність діяльності парламентаря з метою максимальної реалізації ним своїх повноважень. На основі депутатського імунітету члени парламенту користуються захистом представницького органу від арешту та деяких інших процесуальних дій, пов'язаних з обмеженням особистих прав і свобод, а також від судового переслідування на підставі порушення-кримінальної справи. Зміст та обсяг депутатського імунітету в різних країнах неоднаковий, але ніде він не має абсолютного характеру. Щодо цього Україна є унікальною державою, адже в жодній із демократичних країн немає такого обсягу депутатської недоторканності. Загальною світовою тенденцією в розвитку інституту депутатського імунітету є його поступове обмеження. Ця тенденція об'єктивно має знайти відображення в Конституції й у законодавстві України.

Депутатський індемнітет - невідповідальність депутата за висловлювання у парламенті, результати голосування, законопроекти, та інші підготовлені народним депутатом документи. Цей привілей поширюється на всю парламентську діяльність депутата як під час депутатських повноважень, так і після їх закінчення. Парламентським індемнітетом користуються парламентарі більшості країн.

Депутатський імунітет - депутат не може бути притягнений до кримінальної відповідальності без згоди парламенту. Недоторканність депутатів гарантується конституціями більшості країн. У деяких країнах депутат може бути заарештований без згоди парламенту на місці скоєння злочину або при скоєнні тяжкого злочину, а у таких країнах як Індія та Індонезія депутат не може бути позбавлений недоторканності ні за яких обставин.

Статус недоторканості народних депутатів України є абсолютним. Практично будь-яке порушення громадського порядку народним депутатом залишається без покарання. Стаття 80 Конституції України з цього приводу проголошує, що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Таким чином, у статті йде мова про два привілеї недоторканності - імунітет та індемнітет, якими користуються народні депутати України. У народного депутата не можна проводити обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, житлового чи службового приміщення, вести нагляд за кореспонденцією, прослуховувати телефонні розмови.

Після закінчення терміну повноважень депутат може бути притягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності за порушення, що сталися в період виконання депутатських обов'язків тільки за згодою Верховної Ради. Кримінальну справу щодо народного депутата може порушити лише Генеральний прокурор України. Він вносить до Верховної Ради подання, яка розглядає його не пізніше одного місяця. Верховна Рада приймає рішення двома третинами голосів депутатів від конституційного складу і у триденний строк повідомляє про нього Генерального прокурора.

Проблема недоторканності народних депутатів України постійно дискутується у пресі, а також народними депутатами у Верховній Раді України. Досить часто вона обговорюється без грунтовного аналізу проблеми.

Мотивуючи свої виступи, громадяни України у засобах масової інформації, як правило, стверджують, що "право недоторканності депутатів" не зафіксовано в конституціях більшості країн або передбачає зовсім інші ознаки цього привілею. Насправді, право недоторканності депутатів зафіксоване у різній формі у конституціях переважної більшості країн. Щоправда, ознаки цього привілею різні. У багатьох країнах імунітет депутата не діє поза межами парламенту, в момент скоєння злочину, а в ряді країн він діє завжди. У переважній більшості країн депутати позбавляються імунітету на пленарному засіданні простою або кваліфікованою більшістю голосів. Проте є і простіші процедури. Так, у Великій Британії члени Палати громад можуть бути позбавлені імунітету за рішенням спікера.

Народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Положення частини першої статті 80 Конституції України, за яким народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, та відповідне положення частини першої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Положення частини третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України треба розуміти так, що затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і як адміністративно-процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення частини третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно арешту народного депутата України треба розуміти так, що арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід і арешт як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення можуть бути застосовані до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення частини другої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України у контексті положень частини третьої статті 80 Конституції України треба розуміти так, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою Верховної Ради України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Положення частини першої статті 26 Закону України "Про статус народного депутата України" про те, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України, треба розуміти так, що визначені Конституцією і законами України повноваження народного депутата України не можуть бути обмежені діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань. Обмеження повноважень народного депутата України можуть встановлюватись виключно Конституцією і законами України.