Розділ 2 сучасний стан біогеоцинозу зони відчуження

2.1. Природно-географічні особливості Зони відчуження

Зона відчуження і зона безумовного (обов'язкового) відселення розташована на півночі Київ­ської області, переважно у міжріччі річок Уж і Прип'ять. Загальна площа ЗВіЗБ(О)В сягає близько 2600 км² [3]. Зона відчуження займає центральну частину Українського Полісся (підзона Київського Полісся) і представляє собою заболочену Поліську низину Східноєвропейської рівнини. Ґрунтовий покрив характеризується вираженою «строкатістю», зональні типи ґрунтів – дерново-підзолисті різного механічного складу й різного ступеня оглеєності, а також болотні - займають більше 95% площі. Характер рельєфу і високий рівень ґрунтових вод обумовлює заболочування значних площ, і лише завдяки розвинутій мережі меліоративних каналів власне болота займають не більше 2-3 % загальної площі. Клімат Зони помірно-континентальний, з теплим, вологим літом і м'якою зимою.

На території ЗВіЗБ(О)В тече велика річка Прип'ять, а також ряд малих – Уж, Словечна, Сахан та ін. Заплава річки Прип'ять має численні протоки та стариці. Заплави малих річок осушені, а русла спрямлені. А на південному-сході вона межує з Київським водосховищем. У самому центрі ЗВіЗБ(О)В розташоване велике штучне озеро - водойма-охолоджувач Чорнобильської АЕС, загальною площею водного дзеркала близько 22 км². Крім того, на теренах Зони є чимала кількість інших, дрібних озерець льодовикового походження, і - кі­лька озерець штучного походження.

Характерною рисою ЗВіЗБ(О)В є наявність покинутих населених пунктів (до 70), включаючи міста Прип'ять, Чорнобиль і Чорнобиль-2, а також - кількох промислових територій (в тому чи­слі проммайданчик ЧАЕС). Нині лише близько 15 з них має обмежене населення, і, перш за все, це - м. Чорнобиль і кілька сіл на півдні і заході Зони. По суті, всі колишні населені пункти слід називати селищами і городищами, тобто такими природно-територіальними комплекса­ми (ПТК), де свого часу жили люди, але нині залишилися лише кинуті будівлі, конструкції та комунікації [1].

Щоб забезпечити особливий режим території, вона обнесена кордоном, периметр якого складає загалом 439,2 км. Кордон обладнаний чотирма контрольно-пропускними пунктами та трьома контрольно-дозиметричними пунктами. У ЗВіЗБ(О)В розташовані 12 мостів (10 автошляхових, 1 залізничний та 1 шляхопровід).

Вся ця велика Зона умовно розділена на кілька менших, площа котрих визначена їх віддаленістю від Чорнобильської АЕС. Встановлено, що найбільш небезпечною є 10-кілометрова зона, наступний рубіж – 30 км. Межі встановлювалися не «по циркулю», а відповідно до рельєфу місцевості, даних радіаційної розвідки та розташування населених пунктів.

Діяльність у ЗВіЗБ(О)В регламентується законами України, постановами Уряду, приписами контролюючих та наглядових органів. Загальна координація життєдіяльності підприємств, що працюють тут, покладена на Адміністрацію зони відчуження.

Наразі життя ЗВіЗБ(О)В підпорядковане двом головним завданням: безпечна експлуатація об'єкта «Укриття» та спорудження нового безпечного конфайнменту [3].

За останніми дослідженнями на території Зони зросла чисель­ність більшості видів, а також з'явилися нові. Склалися виключно сприятливі стартові умови після усунення основного конкурента дикоростучої флори та дикої фауни — людини разом з культурними рослинами та свійськими тваринами. Можна описати цю ситуацію як декомпресію екологічних ніш: звільнилося багато ніш, які, згідно з принципом «обов'язкового їх заповнення», зайняли дикі форми.

Швидке і помітне зростання чисельності диких тварин відбувалося внаслідок низки сприятливих обставин:

• Зона відчуження розташована на перехресті Поліського та Дніпровського екологічних коридорів України;

• знаходиться поблизу споконвічних резерватів дикої фауни, з яких могла відбуватися певна міграція тварин в привабливі угіддя Зони;

• деякі види перелітних птахів і кажанів під час регу­лярних сезонних міграцій також могли зупинитися тут;

• Дніпровсь­ка система великих водосховищ, яка впродовж останніх трьох десятиліть «постачає» чимало видів риб та птахів у Прип'ятське пониззя;

• природно високий репродуктивний потенціал тварин;

• наявність екотопів, що створилися на місці занедбаних населених пунктів (як сільського, так і міського типу) та агроландшафту; Упродовж усього часу після аварії в таких ПТК відбувалося поступове руйнування буді­вель, конструкцій, комунікацій, і разом з тим — інтенсивна трансформація ґрунтово-рослинних ком­плексів на колишніх городах, клумбах, у садах і скверах. Такі змінені ПТК стали дуже привабливими для тварин. Тут були і багаті кормові ресурси, і захисні умови, і місця для гнізд і лігв. Нині в населених пунктах (особливо там, де зовсім немає людей) живуть або регулярно перебувають прак­тично всі види хребетних, для яких там взагалі існують відповідні умови [1].