1.2.Сучасний стан заповідної справи

Із здобуттям Україною незалежності в перші ж роки було прийнято ряд важливих законів в галузі заповідної справи. Так, в 1992 році був прийнятий Закон України «Про природно-заповідний фонд України», який визначав сучасну класифікацію заповідного фонду, було введено нову категорію об'єктів - регіональні ландшафтні парки (РЛП). 22 вересня 1994 року Верховною Радою була прийнята Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники») [4].

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття. Природно-заповідний фонд країни грає велику роль у збереженні біорізноманіття – багатства тваринно-рослинного світу країни. Заповідні території зберігають екологічне здоров’я України, компенсують шкоду, яку людина завдає природі, здійснюючи промислову та господарську діяльність. Сьогодні в Україні 5,4% заповідних територій, але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200 м², а в Україні – лише 570 м².

Згідно цілей розвитку тисячоліття, яких Україна зобов’язалася досягти до 2015 року, країна повинна розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території. Це буде значним кроком уперед у питанні збереження біорізноманіття, адже саме на заповідних територіях зберігаються та розмножуються рідкісні види тварин та рослин.

Проект Програми розвитку ООН в Україні та Глобального Екологічного Фонду «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні» спрямований на збереження біорізноманіття природно-заповідного фонду України.

Завданням проекту є зміцнення фінансової стійкості та інституційного потенціалу системи природоохоронних територій України. Рішенням цього завдання є введення в дію механізмів отримання доходів природоохоронними територіями з метою доповнення бюджетних дотацій, та вдосконалення системи управління природоохоронними територіями [9].

1.3.Структура природно-заповідного фонду України

Природо-заповідний фонд (ПЗФ) можна класифікувати за багатьма різними критеріями. Як мінімум, це можна зробити а) за передбаченою Законом категорією, б) за адміністративним підпорядкуванням, в) за наявністю зонування, г) за наявністю адміністрації. Відповідно до того, хто створює об’єкт ПЗФ, він може бути або місцевого значення (якщо створюються рішенням місцевої ради), або загальнодержавного значення (якщо створюються Указом Президента України). Деякі категорії ПЗФ (біосферні та природні заповідники і національні природні парки) можуть бути лише загальнодержавного значення, а регіональні ландшафтні парки – лише місцевого.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об’єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища) і штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва) (додаток А).

На території природно-заповідного фонду забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню природних територій та об’єктів.

Природні заповідники (ПЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Основними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища (ст. 15).

Біосферні заповідники (БЗ) - природоохоронні, науково-дослідним установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери Землі, забезпечення стабільного та раціонального використання природних ресурсів місцевими жителями, проведення моніторингу природних та антропогенних процесів (ст.17). БЗ мають у своєму складі три функціональні зони: заповідну, що включає території, призначені лише для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів; буферну, що запобігає негативного впливу на заповідну та зону антропогенних ландшафтів яка включає території традиційного землекористування, місць поселення та відпочинку (ст.18).

Національні природні парки (НПП) - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Основні завдання: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів; створення умов для організованого туризму та відпочинку; проведення наукових досліджень природних комплексів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи (ст.20). На території НПП виділяють функціональне зонування: заповідна, зона регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарська зона (ст.21).

Регіональні ландшафтні парки (РЛП) - природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення. На РЛП покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів; створення умов для туризму і відпочинку та сприяння екологічній освітньо-виховній роботі (ст.23). На території РЛП може проводитися зонування, аналогічне як для територій НПП (ст.24).

Заказники - природні території (акваторії), цінні для збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів (ст.25). На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Положення про кожен конкретний заказник готується індивідуально (ст.26). Залежно від основного об’єкту охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Пам'ятки природи (ПП) - окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення (ст.27). На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану (ст.28). Залежно від об’єкту охорони, пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідні урочища (ЗУ) - лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані (ст.29).

Ботанічні сади (БС) створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи (ст.31). У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони: експозиційна, наукова, заповідна, адміністративно-господарська (ст.32).

Дендрологічні парки (ДП) створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання (ст.32). На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів (ст.34).

Зоологічні парки (ЗП) створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі (ст.35). З метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони: експозиційна, наукова, рекреаційна, господарська (ст.36).

Парки-пам'ятки садового-паркового мистецтва (ППСПМ) - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. (ст.37). Забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав’яних газонів. На території ППСПМ може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів (ст.38) [2].

Таким чином, на сьогоднішній день розширення мережі заповідників в Україні є актуальним, оскільки заповідних територій замало – всього 5,4 %, що у 3,9 рази менше ніж у Європі. Створення державного заповідника на території 30-ти км зони перекликається із зобов’язаннями, які взяла на себе Україна до 2015 року – збільшення ПЗФ до 10,4 %.