57. Приорітетні напрями національного навчання і виховання в Україні у контексті створення єдиного європейського освітнього простору.

 ЄОП характеризується спільністю принципів державної політики в сфері освіти, погодженістю державних стандартів і програм, рівними можливостями і волею реалізації прав громадян на одержання освіти в будь-якому навчальному закладі на території СНД. Головним стратегічним завданням розвитку вищої освіти України на сучасному етапі є інтеграція вищої освіти України до європейської освітньої системи в умовах приєднання до Болонського процесу, запобігаючи можливим складнощам і враховуючи перспективи цього прогресивного процесу, узгоджуючи та поєднуючи національні компоненти вищої освіти з вимогами Болонської декларації задля створення єдиної зони європейської вищої освіти.

В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Пріоритетні напрями реформування виховання:

— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

— виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря,

— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

— забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

— формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

59. Проблема критеріїв ефективності національного виховання і навчання учнівської молоді.

Проблемам оцінки ефективності освіти присвячено значну кількість робіт на методологічному, дидактичному і методичному рівнях.

Більшість з них розглядають ефективність освіти - виходячи з витрат на освіту взагалі, вважаючи його як систему освітніх установ, спадкоємних освітніх програм і державних стандартів. Такий підхід виправданий, якщо оцінюється державна чи регіональна система освіти з точки зору витрат на неї грошових коштів.

Якщо підійти до оцінки ефективності освіти з точки зору особистості громадянина, який у процесі цілеспрямованого навчання і виховання в його інтересах, інтересах суспільства і держави, повинен досягти визначених державою освітніх рівнів і стати гідною людиною, то недостатність відомих підходів стає очевидною, особливо якщо мова йде про конкретну систему професійного навчання.У концепції національного виховання, щодо критеріїв ефективності виховної діяльності педагога, сказано так:

-успішне вирішення завдань національного виховання, суттєве покращення всього навчально-виховного процесу, розвиток пізнавальної, трудової активності дітей і молоді безпосередньо пов”язані з удосконаленням підготовки педагогів, їх професійно-педагогічної майстерності, ерудиції і культури;

-логіка професійної діяльності педагога визначає таку послідовність побудови кваліфікаційної характеристики:

· готовність до навчальної роботи з учнями;

· готовність до виховної роботи з вихованцями та взаємодії з батьками і громадськістю;

· готовність до педагогічного спілкування та професійного спілкування.

- готовність педагога будь-якого профілю до навчально-виховної діяльності, педагогічного спілкування і самовдосконалення складається з трьох аспектів:фахово-методичного,психолого-педагогічного та світоглядно-культурологічного.

Ми широко розглядаємо лише психологічний аспект, проте фахово-методичний і світоглядно-культорологічний аспекти також тісно пов”язані з вирішенням завдань безперервного національного виховання.

Педагог – це професіонал, здатний до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, що володіє прийомами аналізу і самоконтролю, вміє педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання,наслідки ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позиції педагогічної діяльності, щоб не дати ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою.

Педагогічна праця – своєрідна творча діяльність. Учитель чи викладач – вихователь, який, організовуючи навчально-виховну роботу, забов”язаний вміти проектувати розвиток особистості, уявліти, яким повинен стати його виховонець як громадянин незалежноїкраїни.

Педагог має бути винахідливим у створенні виховуючих і навчальних ситуацій у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями своїх учнів. Необхідність швидко реагувати в екстремальних умовах вимагає гнучкості, розуму, кмітливості, винахідливості, емоційно-вольової рухливості.

Суттєве місце в праці педагога відводиться його мовній діяльності. Виклад матеріалу, доведення, переконання, наказ та інші види навчально-виховного впливу вимагають від учителя мистецького володіння словом, уміння точно, дохідливо, емоційно, образно передавати власні думки. Педагогу-майстру притаманні гнучке аналітичне мислення, вміння довести те чи інще положення, переконати учня, зробити складне поняття зрозумілим, дохідливим.

Зазначені якості необхідні всім: і вихователю, і вчителю, і іншим педагогам, в чиїй діяльності переважають виховні завдання.

Психолого-педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності передбачає:

· високий рівень сформованості національної самосвідомості, знання національної психології і характеру нарроду, його культурно-історичних традицій морально-етичної спадщини, історії і сучасного буття;

· втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

· високий рівень професійної підготовки, широкий кругозір і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;

· любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, дотримання педагогічного такту;

· досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

· розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви , оптимізму вміння відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

· мистеціке володіння словом, вміння чітко сформулювати та точно, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.