Прагматична педагогіка Джона Дьюї

Джон Дьюї (1859-1952) виступив як теоретик буржуазної школи, що заперечує будь-яку станову замкнутість і відкритою на всіх щаблях всім. Він сформулював нові принципи і правила навчального процесу, чим і реабілітував політику буржуазії в галузі народної освіти. В основі педагогічних поглядів Дьюї лежала суб'єктивно-ідеалістична філософія прагматизму, теорія вроджених інстинктів і незмінності біологічної природи людини.

Вважаючи дитячі сади установами, де закладається "фундамент всієї наступної шкільного життя", Дьюї організував дослідну роботу і з маленькими дітьми. Спираючись на положення прагматизму і свої уявлення про значення інстинктів у розвитку особистості, Дьюї побудував роботу в дошкільних установах на грі, в школі - на працю, на діяльності дітей. Така організація навчання відповідала головному принципу прагматичної педагогіки - "вчити, роблячи". Адже прагматизм понад усе ставить досвід, визнає критерієм практику. Єдина реальність, за Дьюї, особистий досвід людини. Дьюї чуже поняття суспільної практики; під практикою він мав на увазі лише потреби, прагнення та інтереси індивіда. Дьюї ігнорував необхідність систематичного вивчення навчальних предметів.

Вчитель у школі і вихователька в дитячому садку, вважав Дьюї, не повинні планувати заздалегідь процес роботи з дітьми. "Вчителька має навчати дітей, як користуватися інструментами, як виконувати відомі процеси, але не по якому-небудь заздалегідь складеним планом, а в міру того, як що-небудь потрібно по роботі". Коротко суть своєї методики Дьюї виразив наступними словами: "Виховання ... має спиратися ... на початкове і незалежне існування природжених здібностей; справа йде про їх напрямку, а не про їх створення ".

Розвитку маленьких дітей, вважав Дьюї, найбільш сприяє гра.

Прагматична педагогіка Дьюї стала в США офіційної, вона була покладена в основу роботи шкіл. Її практичні наслідки виявилися дуже негативними. З'ясувалося, що учні шкіл США значно відстають у своїх знаннях від однолітків з європейських країн, внаслідок чого американські педагоги та представники громадськості піддали різкій критиці цю систему. Однак прагматична теорія Джона Дьюї як обгрунтування бездуховності, діляцтва, приватного підприємництва та прагнення будь-що-будь досягти особистого успіху, властивих американського способу думки і життя, продовжує існувати в шкільній практиці в кілька підновлених вигляді, який надали їй послідовники Дьюї.

53. HOMO EDUCATUS На відміну від традиційної освітньої моделі, що базувалася на пріоритеті простого засвоєння і відтворення інформації, головною метою навчання у XXI столітті стає всебічний розвиток людської особистості як абсолютної цінності – Homo educatus. Демократичне спрямування навчання дає людині можливість підготуватися до життя в швидкоплинно змінюваних умовах соціокультурного життя і професійної діяльності. Звідси – значна увага до загального розвитку особистості, її комунікативних здібностей, як то: засвоєння знань, самостійності у прийнятті рішень, критичності та культури мислення, розвитку інформаційних і соціальних навичок. До таких підходів спонукає головна педагогічна ідея сучасності – освіта впродовж життя. Глобальність нової світобудови видозмінила людину як автономний, завершальний світ у собі.

Сучасні освітні системи орієнтовані на формування освіченої людини (Homo educatus). Ця концепція бере початок з ХVІІІ століття. Традиційно, метою вважалося навчання та передача дітям, молоді, дорослим готових знань про світ, які вони могли б у певний час репродукувати і які дозволили б пристосуватися до існуючої дійсності. Продуктом такого формування є скоріше однобічна, ніж повномасштабна людина, людина-об’єкт, ніж людина-суб’єкт, людина із захисною, а не продуктивною діяльністю. "Мета сучасної системи освіти більшою мірою полягає у тому, щоб навчити людей набувати знання у формі "культурної власності", а наприкінці навчання видається документ, який засвідчує, що його власник володіє деяким мінімумом цієї власності. Відмінність між рівнями освіти у середній школі та аспірантурі полягає здебільшого у величині набутої культурної власності, яка приблизно відповідає кількості тієї матеріальної власності, якою ці студенти будуть володіти у майбутньому" (Фромм).