Висновок

Вчителі фізкультури, тренери повинні враховувати, що дитячий організм відрізняється незавершеністю формування скелета, слабкістю зв'язкового апарату і мускулатури, нестійкістю нервової системи, тому окремі пошкодження, такі, як переломи кісток, травми суглобово-зв'язкового апарату, можуть призвести до тривалої втрати загальної та спортивної працездатності і важкої психологічної травми, а в ряді випадків і до спортивної чи загальної інвалідності. Спортивні травми - основна причина тимчасової втрати спортивної працездатності і нестійких спортивних результатів, а так само причина незацікавленості школярів до занять фізкультурою. Спортсмен змушений переривати тренування або довгостроково тренуватися зі зниженою навантаженням. При цьому змінюється його реактивність і нервово-психічний стан, порушується властива тренованому організму стійкість адаптаційних механізмів до фізичних навантажень, подовжується період відновлення. На цьому тлі легше виникає перенапруження, розвиваються різні предпатологические та патологічні стани. Особливо небезпечні травми для юних спортсменів, які поєднують напружене навчання зі спортивним удосконаленням. Травми порушують нормальний хід навчального процесу, ускладнюють засвоєння матеріалу, негативно позначаються на успішності, перешкоджають оволодінню руховими навичками за програмою фізичного виховання, технічним і тактичним майстерністю в обраному виді сирота. Отже, при правильній організації техніки безпеки і виконання профілактичних заходів при заняттях фізкультурою і спортом можна знизити число травм до мінімуму. Наприклад, в американському футболі, незважаючи на виражену швидкісно-силову спрямованість і агресивність ігри, важкі травми зустрічаються значно рідше, ніж в інших видах спорту, за рахунок високої культури техніки безпеки. Введення в 1982 р. обов'язкового носіння захисних масок (сіток) для юних хокеїстів значно знизило кількість травм обличчя (різані рани, переломи кісток, носа, удари очного яблука). Поліпшення якості льоду також зіграло позитивну роль у зниженні кількості травм у хокеїстів. Введення в юнацький бокс спеціальних рукавичок і обов'язкове застосування масок у навчально-тренувальному і змагальному процесі, посилення вимог суддівства значно знизило травматизм серед підлітків, які займаються боксом. Профілактика травм у школярів, які займаються фізкультурою і спортом, вимагає великої організаційної роботи і є однією з важливих соціальних: щі дирекції шкіл, тренерсько-викладацького та медичного складу. Підводячи підсумки роботи, варто зазначити, що не завжди причиною травматизму є не компетентність викладача, багато що залежить і від наданих для роботи умов. По-перше, недостатність навчальних площ. У багатьох навчальних закладах педагоги змушені проводити в одному спортивному залі заняття з декількома групами одночасно. Звідси скупченість, неможливість відстежити відразу всіх учнів, підстрахувати їх при виконанні особливо ризикованих вправ, вчасно звернути увагу на їх самопочуття. Багатозначною причиною фізкультурного травматизму є ~ фізичний юс спортзалів, навчальних приміщень, обладнання, інвентарю. Зношені підлоги, протікання, старий інвентар, не пройшли випробування снаряди не забезпечують належної ступеня надійності і безпеки. Третій фактор травмоопасності - низький рівень кваліфікації великої кількості вчителів. І нарешті, причина - медична. Лікарське обслуговування в багатьох навчальних закладах перебуває в незадовільному стані, головним чином через низьку зарплату медичного персоналу, нестачі кадрів. Розподіл учнів за медичними групами для занять фізкультурою своєчасно не вноситься до журналу Таким чином, лише при розкритті всіх вище перечіслітельних пунктів і підведення гіпотези, при вирішенні всіх завдань можна розкрити тему нашої випускної кваліфікованої роботи.