Тема 3. Бухгалтерський баланс

1. Поняття про бухгалтерський баланс, його значення і використання в управлінні.

2. Структура балансу, зміст і оцінка окремих статей.

3. Зміни в балансі під впливом господарських операцій..

1. Поняття про бухгалтерський баланс, його значення і використання в управлінні.

Для оперативного управління підприємством необхідні відомості про ресурси, що є у нього. Тобто необхідно знати якими засобами володіє підприємство на певну дату і з яких джерел ці засоби поступають.

Всі ці відомості можливо отримати з бухгалтерського балансу, де всі господарські засоби (активи) і їх джерела економічно згруповані і представлені в єдиному грошовому вимірнику на певну дату.

Згідно П(С)БО-1, баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги до визначення і розкриття його статей визначаються П(С)БО-2 “Баланс”. Норми цього положення застосовуються до балансів підприємств, організацій і інших юридичних осіб всіх форм власності, окрім банків і бюджетних установ. Для малих підприємств може передбачатися скорочена форма балансу. Для материнських підприємств передбачено складання консолідованого балансу, згідно П(С) БО-20 “Консолідована фінансова звітність”.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. У міжнародній практиці датою балансу є дата закінчення фінансового року, яка може не співпадати з календарним. В Україні традиційно бухгалтерську звітність складали на початок нового календарного року. Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, календарний рік залишається звітним періодом для складання фінансової звітності, але передбачається складання балансу підприємства станом на кінець останнього дня звітного періоду (місяця, кварталу, року).

Як одна з форм звітності, баланс включає заголовок, розділи і статті.

В заголовку даються:

• назва підприємства, його організаційно-правова форма і місцезнаходження;

• назва звіту;

• дата, станом на яку складений звіт;

• валюта, в якій складений звіт і рівень її точності;

• коди, передбачені чинним законодавством.

Баланс дає інформацію про наявність у підприємства ресурсів і прийнятих ним зобов'язань. Ресурси або активи підприємства забезпечуються зобов'язаннями і капіталом власників, тому в основі балансу лежить рівняння:

Активи = Зобов'язання + Власний капітал.

Звідси, Власний капітал = Активи – Зобов'язання.

Таким чином, власний капітал – це частка власників в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Представлене співвідношення є основним балансововим рівнянням.

Типова форма звітності “Баланс” (Ф-1) наведена в Додатку Б.

2.Структура балансу, зміст і оцінка окремих статей.

За своєю будовою баланс є двосторонньою таблицею, де ліва частина (“Актив”) – показує склад і розміщення господарських засобів (активів), а права частина (“Пасив”) – відображає джерела формування цих засобів, серед яких власний капітал і зобов'язання, і їх цільове призначення.

Суми активів і пасивів балансу повинні бути рівні. Ця рівність обумовлена тим, що і в “Активі” і в “Пасиві” балансу відбиті одні й ті ж самі засоби, але згруповані за різними ознаками:

• в „ Активі” – за складом і розміщенням;

• в „Пасиві” – за джерелами формування і цільовим призначенням.

Структура балансу відповідно до П(С) БО-2 представлена в таблиці 2.

Таблиця 2

Структура балансу

Баланс
Актив	Пасив
Необоротні активи Оборотні активи Витрати майбутніх періодів	Власний капітал Забезпечення майбутніх витрат і платежів Довгострокові зобов'язання Поточні зобов'язання Доходи майбутніх періодів

Згідно П(С)БО-2 “Баланс” активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Актив вiдображається у балансi за умови, що:

• його вартiсть може бути достовiрно визначена;

• очікується отримання в майбутньому економiчних вигод, пов’язаних з його використанням.

Витрати на придбання і створення активу, які не відповідають умовам визнання активом, не можуть бути відображені в „Балансі” і повинні бути віднесені до складу витрат звітного періоду з відображенням в „Звіті про фінансові результати”.

Наприклад. Підприємство придбало в банку строком на 3 роки депозитний сертифікат під 20% річних за 100 тис. грн., класифікуючи його як довгострокові фінансові інвестиції. 31.12.2009 р. були отримані відсотки в сумі 20 тис.грн., а в липні 2010 р. банк оголошено банкрутом. Маловірогідно, що ці фінансові інструменти приведуть до збільшення економічних вигод підприємства в майбутньому, тому їх не можна класифікувати як актив, а слід списати на витрати звітного періоду.

Активи повинні визнаватися і відображатися в балансі в грошовому вимірнику з використанням конкретних методів оцінки, які наведені далі.

Методи оцінки вартості активів:

Iсторична собiвартість – сума сплачених грошових коштiв або їх еквiвалентiв, або справедлива вартiсть компенсацiї на момент придбання активу.

Поточна собiвартість – сума грошових коштiв або їх еквiвалентiв, яка була б сплачена в разi придбання такого самого або еквiвалентного активу на поточний момент.

Вартість реалізації - сума грошових коштiв або їх еквiвалентiв, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалiзацiї.

Теперiшня вартість – дисконтована вартiсть майбутнiх чистих надходжень грошових коштiв, якi, як очiкується, має генерувати стаття пiд час звичайної дiяльностi пiдприємства.

Основною оцінкою, яка найчастіше застосовується підприємством для складання фінансової звітності, є історична (фактична) собівартість, яка, як правило, комбінується з іншими видами оцінки. Наприклад, запаси, як правило, відображуються за найменшою з двох оцінок – або за історичною собівартістю або за чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери – за ринковою вартістю; довгострокові зобов'язання дебіторів – за їх теперішньою вартістю.

Деякі підприємства використовують як оцінку активів поточну собівартість, оскільки вважають, що історична собівартість не відображає вплив зміни цін на немонетарні активи.

Довгострокові фінансові інвестиції (ДФІ) враховуються і оцінюються за мірою впливу інвестора на підприємство, акції якого придбані.

1) Якщо інвестор не має істотного впливу на інвестоване підприємство (тобто при володінні менше, ніж 20% акцій, випущених цим підприємством) оцінка інвестицій здійснюється за нижчою з двох оцінок – або за їх історичною собівартістю або за вартістю їх реалізації.

2) Якщо інвестор має істотний вплив на підприємство, але не контролює його діяльність, володіючи від 20% до 50% його власності (дочірні, спільні та асоційовані підприємства) оцінка інвестицій здійснюється за методом участі в капіталі. Згідно цьому методу спочатку інвестиції включаються до балансу за собівартістю, а надалі збільшуються на долю інвестора в чистому прибутку компанії, що інвестується (або зменшуються на долю збитку).

Приклад 1 (Оцінка ДФІ за методом нижчої вартості).

Компанія “А” придбала для тривалого утримання акції компанії “В”на 60000 грн. за ринковою ціною 1 грн. за 1 акцію. Номінальна вартість однієї акції – 0,75 грн. Було сплачено брокерові і за інші послуги Українській фондовій біржі – 420 грн., в т.ч. ПДВ – 70 грн. Загальна кількість акцій, які випущені компанією “В”, – 1000000 шт.

Балансова вартість ДФІ компанії “А” в акції компанії “В” на момент їх придбання дорівнює їх собівартості. Балансова вартість ДФІ = 60000+420–70=60350 грн.

Протягом наступного року акції впали до 0,5 грн. за 1 акцію.

Оскільки компанія “А” не має істотного впливу на компанію “В”, бо її частина складає 6 % (60000/1000000 х 100), то для оцінки цих ДФІ слід використовувати правило нижчої вартості, тобто балансова вартість буде дорівнювати 30000 грн.(0,5 х 60000), тобто буде зменшена на 30350 грн. На цю ж суму слід врахувати нереалізаційні збитки від знецінення ДФІ.

Приклад 2 (Оцінка ДФІ за методом участі в капіталі).

1) 2.01.2008 р. Компанія “А” придбала 25% простих акцій компанії “В” на суму 200 тис. грн. Компанія “В” отримала чистого прибутку протягом 2008 р. – 120 тис. грн. і виплатила 80 тис. грн. дивідендів. Компанія “В” – асоційоване підприємство для компанії “А”. (частина в прибутку) (частина у витратах)

Балансова вартість ДФІ на кінець року = 200000 + (120000·0,25) – (80000·0,25) = 210000 грн.

Одночасно слід визначити дохід від участі в капіталі: 210000 – 200000 = 10000 грн.

2) Наступного року підприємство “В” отримало збиток на суму 60000 грн.

Балансова вартість ДФІ на кінець 2009р.= 210000–(60000·0,25)=195000 грн.

У статті “Збитки від участі в капіталі” в Звіті “Про фінансові результати буде відбитий збиток 15000 грн. (210000 – 195000).

Активи класифiкують на оборотні та необоротні.

Оборотні активи – грошовi кошти та їх еквiваленти, що необмеженi у використаннi, а також iншi активи, призначенi для реалiзацiї чи споживання протягом операцiйного циклу чи дванадцяти мiсяцiв з дати балансу.

Усi iншi активи класифiкують як необоротнi. До їх складу відносять: НМА, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокову дебіторську заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

Зобов’язання вiдображають у балансi за умови, що:

• його оцiнка може бути достовiрно визначена;

• iснує ймовiрнiсть зменшення економiчних вигод у майбутньому внаслiдок його погашення.