1.4. Мотиваційні механізми професійної адаптації особистості

Вплив Болонського процесу на інтеграцію України в європейську спільноту зумовив необхідність підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно адаптуватися до соціально-професійних змін.

У психологічній літературі професійна адаптація розглядається як єдність чотирьох етапів: 1) підготовка молоді до праці під час навчання у загальноосвітній школі; 2) вибір професії; 3) професійна підготовка; 4) початок трудової діяльності; 5) самостійна трудова діяльність [2, с. 27]. У вузькому значенні поняття „професійна адаптація” може розглядатися як визначення одного із структурних елементів цього цілісного процесу.

Криза професійного становлення завжди пов’язана з професійною адаптацією, успішність якої визначають як внутрішні умови (внутрішній психологічний світ особистості), так і соціальні обставини (зовнішнє середовище).

На нашу думку, саме мотиваційні механізми значною мірою визначають результативність адаптації молодої людини до змін умов її діяльності на початкових етапах професійного становлення. Їх сутність полягає у якісній зміні системи „індивід як суб’єкт діяльності – професійне середовище”.

Мотиваційний механізм адаптації особистості ми визначаємо як складне психічне утворення, яке включає в себе внутрішні чинники адаптації; функціонально-процесуальний компонент; систему стійких професійних знань, умінь і навичок, що відповідають вимогам діяльності; особистісно-мотиваційні властивості як диспозиційні явища; психоемоційний компонент, пов'язаний з особливостями реагування людини на критичну ситуацію через її перцептивно-когнітивну оцінку нових умов діяльності; індивідуальну систему ставлень до професійно-фахового середовища; поведінковий компонент.

Мотиваційний механізм адаптації „досягнення” особистості до нових умов діяльності визначено нами як складне психічне утворення, котре забезпечує ефективну взаємодію індивіда і професійно-фахового середовища, результатом якого є досягнення відповідності психологічного змісту саморегуляції поведінки особистості очікуванням професійного оточення. При цьому в мотиваційному механізмі (у процесуальному плані) можна виокремити три етапи: 1) співвіднесення особистістю суб’єктивного осмислення і розуміння кризової ситуації і своїх можливостей її подолання з об’єктивними вимогами соціального середовища; 2) ефективне вирішення проблем, обумовлених даною ситуацією на основі навичок та вмінь мотиваційно спрямовувати реалізацію успішного професійного майбутнього; 3) застосування досвіду успішного вирішення професійних проблем в нових соціальних ситуаціях.

Малоефективними мотиваційними механізмами пристосування особистості до нових умов діяльності ми вважаємо механізми „уникнення” та „конфлікту досягнення – уникнення”. На нашу думку, мотиваційний механізм „уникнення” пов'язаний з відмовою від повноцінної професійної і особистісної самореалізації, з пасивністю і безініціативністю на поведінковому рівні, із звинувачувальним реагуванням на соціальні зміни в діяльності та з відмовою від віднайдення ефективних рішень професійних труднощів. Мотиваційний механізм „конфлікту досягнення – уникнення” визначаємо як сукупність передумов виникнення і одночасного існування двох мотиваційних тенденцій – спонукання і уникнення стосовно реалізації певної мети. Конкуренція між двома потребами, мотивами чи цілями зумовлює взаємодію двох шляхів пристосування до змін в соціальному середовищі – активного вирішення проблем в діяльності і їх уникнення.

Ситуація кризи професійного становлення актуалізує мотиваційний механізм адаптації особистості через внутрішні (мотиваційні) чинники адаптації. Ці чинники як сукупність передумов чи умов, що визначають ефективність взаємодії особистості як суб’єкта діяльності із соціальним, зокрема – професійним середовищем на етапі професійної підготовки, являють собою основний компонент мотиваційного механізму адаптації. Він забезпечує процес професійного становлення людини на всіх етапах її професіоналізації у процесі соціалізації, визначаючи вибір ефективних способів подолання професійних труднощів в умовах кризи професійного становлення; впливає на формування професійної мотиваційної спрямованості, задоволення значущих потреб та усвідомлення причин своєї цілеспрямованої активності; і, зрештою, є засобом подолання ситуацій криз професійного становлення.

Висновок до розділу

Отже, професійне самовизначення не зводиться до одномоментного акту вибору професії і не закінчується завершенням професійної підготовки за обраною спеціальністю: воно триває протягом всього професійного життя і має специфіку у своїй динаміці. Після обрання професії, професійне самовизначення продовжує розвиватись у процесі освітньої підготовки, тобто на ранніх стадіях професіоналізації особистості. До того, як вона не сформує адекватного та повного уявлення про себе як суб'єкта професійної діяльності, про успішність процесу професійного самовизначення говорити досить важко.

І все ж головні засоби психологічного забезпечення професійної адаптації – психологічне просвітництво, що озброює людину засобами самооптимізації, індивідуальне психологічне консультування і різноманітні форми психологічного тренінгу.