1.2. Професійне самовизначення особистості як динаміний процес

Постановка проблеми. Для вітчизняних вчених-дослідників серед актуальних проблем у галузі психології праці та професійного навчання існує багато невирішених завдань щодо підготовки та адаптації громадян до професійної діяльності. Ці завдання наскрізь пронизує проблема професійного самовизначення особистості на всіх етапах її професіоналізації (в широкому смислі). В умовах соціально-економічної кризи, яку переживає наша країна, цілком очевидним є факт невизначеності більшості підлітків, юнаків та молодих людей у завтрашньому професійному житті: дехто лише починає обирати майбутню професію, а інші продовжують визначатись як суб'єкти професійного навчання чи трудової діяльності, щоразу приймаючи нові рішення у реалізації потенційних можливостей в стрімко змінюваних соціальних умовах.

Вітчизняна психологія має великий досвід у галузі теорії професійного самовизначення. Це наукові праці, в яких досліджено професійне самовизначення у підлітковому та юнацькому віці [1-6]; роботи з проблем формування професійної придатності, профвідбору і профконсультування [7-8], з дослідження професійного розвитку та професійної типології особистості [9-10].

З вітчизняними дослідженнями професійного самовизначення перегукуються деякі роботи зарубіжних вчених у галузі професійного розвитку [11], теорія потреб [12], погляди Е.Еріксона щодо розвитку психосоціальної ідентичності особистості [13].

Професійне самовизначення - це одна з ключових проблем психології професійного становлення особистості, у якій воно розглядається як найбільш значущий компонент професійного розвитку людини та як критерій одного з етапів даного процесу [14]. В свою чергу, професійне становлення - це тривалий, багатоплановий і дуже рухливий процес, який є складовою частиною загального розвитку особистості (наприклад, [5], [15]) і включає чотири основні етапи: формування професійних намірів, професійне навчання, професійна адаптація і часткова чи повна реалізація особистості в трудовій діяльності. Відповідно до цих етапів визначаються рівні професійного самовизначення [4, с 51] та його етапи [14].

Процес професійного самовизначення полягає не тільки у виборі майбутньої професії в підлітковому віці, але й у постійному пошуці смислів конкретної професійної діяльності, в усвідомленні себе як суб'єкта цієї діяльності, мотиваційна готовність до якої формується протягом професійного навчання [4, с 52-53], [8, с. 14], [1, с. 58-59].

Переважна більшість вчених пов'язують професійне самовизначення з підлітковим та юнацьким віком, розглядаючи його, як найважливіше новоутворення для даних періодів розвитку особистості [16], [7], [17]. Є. Клімов уводить навіть спеціальний термін “стадія оптації” - період, коли відбувається “підготовка дожиття, до праці, свідоме і відповідальне планування, вибір професійного шляху” [17, с 58-59]. Але при цьому вчений зазначає, що поняття “оптант” не є вказівкою на підлітковий вік людини, оскільки проблема планування і вибору професійного шляху може виникнути у людини в будь-якому віці.

Зазначимо, що поняття “вибір професії” та “професійне самовизначення” не тотожні. Т. Кудрявцев та В. Шегурова вважають, що “вибір професії - це лише показник того, що процес професійного самовизначення переходить у нову фазу свого розвитку” [4, с 52-53]. Так, у наш час більшість підлітків ще до закінчення школи роблять свій перший професійний вибір, від якого залежить їхнє подальше ставлення до праці. Це означає, що вибір професії є одним із найскладніших періодів у житті людини: він пов'язаний з переходом від однієї системи соціальних зв'язків у дитячому віці, до іншої, яка певною мірою характеризує вже дорослу людину, з необхідністю усвідомити відповідність власних можливостей вимогам обраної професії, з пубертатними зрушеннями у розвитку особистості, зі зміною соціальних ролей, тощо. На жаль, обрана професія не завжди співпадає з інтересами, бажаннями та прагненнями особистості до вступу у навчальний заклад (як правило, в підлітковому віці) та в процесі фахової підготовки і у трудовій діяльності (тобто в юнацькому та зрілому віці). Це, на нашу думку, пов'язано з тим, що сучасний абітурієнт часто керується у своєму виборі випадковими обставинами та ситуаціями, цілями інших людей, що призводить до втрати особистісного смислу у подальшому навчанні та роботі.

С. Крягжде вважає, що на початковому етапі професійне самовизначення має подвійний характер: здійснюється або вибір конкретної професії, або вибір тільки її рангу, професійної школи, тобто соціальний вибір. Вчений підкреслює, що якщо конкретне професійне самовизначення ще не сформувалось, то особистість керується узагальненим варіантом, відкладаючи на майбутнє його конкретизацію. Окрім того, на думку С. Крягдже, соціальне самовизначення являє собою обмеження себе визначеним колом професій. Це якісно більш низький рівень професійного самовизначення [18]. Однак таке трактування не є загальноприйнятим.

Так, Ф. Філіппов підкреслює самостійну значущість соціальної орієнтації на відповідні види праці у процесі формування життєвого плану особистості, тобто її самовизначення. Очевидно, що мова йде не тільки про орієнтацію на характер праці, але й про більш широку і особистісно значущу орієнтацію на певне місце, рівень у системі соціальних відносин, тобто на певний соціальний статус [19].

Є. Клімов вважає що професійне самовизначення не є простим “самообмеженням” або добровільним входженням у професійну обмеженість: це завжди активний пошук можливостей для власного професійного розвитку [2, с 40].

В. Бодров, розглядаючи розвиток особистості як суб'єкта праці, зазначає, що професійне самовизначення не закінчується фактом одержання диплома про професійну освіту або, навіть, диплома про присвоєння вченого ступеня. Він вважає, що для особистості, особливо творчої, професійне самовизначення після названих формальних подій тільки починається. У зв'язку з цим В.Бодров визначає такі етапи розвитку професіонала після одержання професійної освіти:

1. Професійна адаптації (від 19-21 до 24-27 років).

2. Розвиток професійних і особистісних якостей фахівця (від 21-27 до 45-50 років).

3. Реалізація професійного потенціалу (від 45-50 до 60-65 років).

4. Спад професійної активності (від 61 - 66 років і до завершення життя) [7, с 22-23].

Динаміку професійного самовизначення ми інтерпретуємо як сукупність поступових змін у структурних компонентах професійного самовизначення особистості на етапах її професійного вибору, фахової підготовки, профадаптації та у професійно-трудовій діяльності. Дані зміни характеризують професійне самовизначення як динамічний процес, який обумовлюється віковими та індивідуальними особливостями особистості, а також соціальними чинниками її праці.

У психологічній науці існує досить багато концепцій і теорій, що описують вікову динаміку професійного самовизначення. Наприклад, у популярній сьогодні теорії компромісу з реальністю за Е. Гінзбергом процес професійного самовизначення триває у три стадії: стадія фантазування, гіпотетична та реалістична стадії [20, с 425-429].

За етапами професійного становлення особистості, про що йшлося попередньо, виділяють етапи професійного самовизначення [14]. Зокрема, це етап формування професійних намірів, який переживають підлітки, цілеспрямована професійна підготовка, характерна для періоду ранньої та зрілої юності, етапи профадаптації та подальшої реалізації особистісного потенціалу у трудовій діяльності.

На етапі формування професійних намірів істотний вплив на динаміку професійного самовизначення особистості має збалансованість чинників, серед яких: життєві перспективи, що реалізовані в уявленнях про майбутні професійні досягнення, минулий досвід особистості, рівень розвитку її спеціальних здібностей, об'єктивні потреби у різних видах праці, зміст освіти, престижність професії чи спеціальності, рівень первинного орієнтування у різних сферах професійної діяльності, тощо. Деякі з них продовжують впливати на професійне самовизначення особистості і на наступних етапах її професійного становлення [4, с 55-56].

У студентські роки у разі невдоволеності професійним майбутнім, яке реально настало для особистості, стимулюється розвиток її рефлексії - усвідомлення свого “Я”. При цьому самоаналіз стає психологічною основою відстроченого професійного самовизначення для багатьох студентів, коли особистість глибоко переживає розчарування у змушено або ж самостійно зробленому виборі учбово-професійного поля. Подолання цієї кризи відкладається на потім, коли виникає необхідність внести певні корективи у професійне життя, зокрема змінити пріоритети щодо напрямку навчання, або ж надати перевагу навчанню чи роботі, залежно від того, як змінились ціннісно-смислові орієнтації та мотивація людини. Більшість студентів, які нібито професійно визначились, але при цьому мали низький рівень активності у виборі професії, починають відчувати психологічний дискомфорт, обумовлений нереалізованими професійними цілями, які були віддаленими на початку навчання.

Згодом, у процесі активного оволодіння професією і входження у трудовий колектив (на етапі профадаптації), а також при повній чи частковій реалізації своїх можливостей в професійній діяльності, специфіка професійного самовизначення особистості багато в чому залежить від особливостей сфери її міжособистісних стосунків на підприємстві, характеру вимог, висунитих до працівника, тощо.

Змістовою характеристикою професійного самовизначення особистості є процес формування її ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності. При цьому стійке позитивне ставлення виступає критерієм завершеності даного процесу. Тому образ “Я” професіонала природно розглядають як об'єктивний показник динаміки професійного самовизначення особистості, зміни у структурі якого досить повно характеризують зміни у ставленні особистості до себе як до професіонала в майбутньому і дійсному. Дані зміни відбуваються на всіх психологічних рівнях: когнітивному, емоційно-мотиваційному і поведінковому [26, с 55].

В. Сафін також неодноразово вказував на правомірність розглядати образ “Я” в якості одного з показників самовизначення особистості, її ставлення до себе [27],[28]. Дана думка простежується у роботах О. Бодальова, І. Кона [29], [ЗО] та у теорії Д. Сьюпера [11].

У процесі професійного становлення особистості інтенсивно змінюються критерії її ставлення до себе. Результати експериментальних досліджень В. Шегурової та Т. Кудрявцева виражають динаміку суб'єктивної еталонної моделі професіонала. Але дана модель не є еквівалентом уявлень особистості щодо професії, оскільки, створюючи її, особистість певним чином виражає в ній себе. В цьому смислі еталонна модель - це своєрідна проекція професійної спрямованості особистості. Тобто в процесі професійної підготовки юнаків зміни індивідуальних еталонних моделей професіоналавиступають показником змін критеріїв ставлення особистості студента до себе як до суб'єкта професійної діяльності. Зміна критеріїв ставлення до себе нерідко виявляється у формі зміни критеріїв обґрунтованості вибору професії як наслідок деякої перебудови мотиваційно-потребнісної сфери в результаті участі молодої особистості в учбово-професійній і професійній діяльності та під впливом соціального середовища. При цьому людина може усвідомлювати зміни, що відбулися з нею, а може, як показують спостереження, і не усвідомлювати їх, розглядаючи свій первинний вибір як випадковий. В обох випадках виникає потреба у переосмисленні цього вибору: людина намагається знайти нові аргументи на доказ правильності вибору професії, які б відповідали новосформованим критеріям, що в одних ситуаціях спрощує, а в інших - ускладнює процес професійного самовизначення. Якщо ці спроби виявляються безуспішними, то індивід або змінює професію, або починає ставитись до себе як до невдахи чи знаходить будь-який інший (окрім професійного) спосіб для самоствердження та самореалізації [4, с 55].