6. Редакції Руської правди.
До наших днів дійшло більше ста списків Руської Правди, які можна представити в трьох основних редакціях: Коротка, Велика і Скорочена (позначаються в літературі як КП, ПП і СП). Найдавнішою редакцією (підготовлена не пізніше 1054 р.) є Коротка Правда, що складається з Правди Ярослава (ст. 1 -18), Правди Ярославичів (ст. 19-41), Покон вірний (ст. 42), Уроку мостників (ст. 43 ).Велика редакція, яка виникла не раніше 1113 р. і пов'язана з ім'ям Володимира Мономаха, поділялася на Суд Ярослава (ст. 1-52) і Статут Володимира Мономаха (ст. 53-121). Скорочена редакція з'явилася в середині XV ст. з переробленої Великої редакції. Існуючі в літературі дві протилежних оцінки визнають Руську Правду або офіційним зведенням княжого права діє на Русі (Погодін, Бєляєв, Ланге та ін), або приватним збірником юридичних звичаїв і судової практики (Сергійович, Владимирський-Буданов та ін.)Руська Правда формувалася поступово: спочатку викристалізовувалися окремі її норми (шляхом «притирання» запозичених з візантійського права положень до реальної судової практиці), які потім шляхом відбору були кодифіковані. Коротка редакція Руської Правди складається з двох частин: перша, що включає 17 статей, містить норми про вбивство, побої, про порушення права власності та способи його відновлення, про винагороду за псування чужих речей. У другій частині містяться рішення, прийняті на княжому з'їзді нащадків Ярослава, що доповнюють вже наявні статті нормами су ¬ Дебні мит і витрат.Велика редакція розвиває положення Короткої, вибудовуючи їх у більш струнку систему, і додає до них норми, встановлені законодавством Володимира Мономаха.Поділ Правди на «Суд Ярослава» і «Статут Володимира» досить умовне: з іменами цих князів пов'язані тільки перші статті розділів, інші статті кодексу запозичені з різних епох і джерел, адже в завдання Правди входило зібрати і включити в свій склад різні норми, які кодифікатор вважав за необхідне закріпити.
7). Злочин за Руською Правдою. Види злочинів та покарань.
Злочин на Русі називався “обідою” – тобто діяння, наслідком якого є заподіяна шкода (вчинене “зло”). Спочатку обіда означала будь-яке нанесення матеріальних чи моральних збитків, пізніше – будь-яке порушення закону.
Об’єкт злочину – влада князя, особа, майно, а з ХІ ст. – ще й церква, суспільний мир.
Суб’єкт злочину – всі вільні люди, незалежно від соціального походження. За дії холопа (раба) відповідав його власник.
Суб’єктивна сторона складу злочину. Розрізнялися вбивство навмисне чи з необережності, банкрутство з вини чи без вини позичальника.
Встановлювалося поняття неосудності за віком і станом здоров’я (діти, психічно хворі, каліки), поняття обставин, які включали протиправність діяння. У Х ст. такими обставинами були неспроможність у майновому стані особи, стан необхідної оборони, ХІ-ХІІІ ст. додавалися стан афекту, визначення межі застосування необхідної оборони. Розвивалися поняття стадії вчинення злочину (замах на злочин і закінчений злочин), співучасників злочину (зі складу учасників злочину виділяють пособників і підмовників).
“Руська Правда” визнавала такі види злочинів:
Злочини проти життя. Найтяжчим серед них було вбивство.
Злочини проти здоров’я. Це – нанесення ран, ушкоджень, побоїв.
Злочини проти честі. Йдеться про образу фізичною дією – удар невийнятим з піхов мечем, батогом, долонею, посягання на бороду чи вуса чоловіка.
Майнові злочини. Це – крадіжка, пограбування, розбійний напад з метою оволодінням майном, підпал рухомого і нерухомого майна.
Злочини проти шлюбу, сім’ї і моралі. До них відносили шлюб між родичами, двоєжонство тощо.
Злочини, що підлягали суду князя чи спільному суду князя і церкви. Це – викрадення нареченої, зґвалтування, підпал церковних будівель тощо.
Злочини проти держави. Йдеться про заколот, повстання проти князя.
Система покарань на Русі була досить простою і порівняно м’якою. У Х ст. метою покарань були відшкодування збитків потерпілому або його сім’ї, відплата злочинцю та попередження злочинної діяльності, в ХІ-ХІІ ст. додаються спокутування гріхів, поповнення державної скарбниці, захист прав суспільства, держави, церкви, особи і сім’ї. Проте зникає така мета покарання, як відплата злочинцю (помста).