2. Методи кількісного обліку організмів та методи оцінки біомаси і продуктив-

ності рослин і тварин лежать в основі вивчення природних угруповань. Для цього використовуються підрахунки особин на контрольних ділянках, в об’ємах води або ґрунту, вилов тварин, спостереження за пересуваннями тварин і т.д. Все це необхідно для оволодіння управлінням екосистемами, для попередження загибелі видів і зниження біопродуктивності екосистем.

3. Дослідження впливу факторів середовища на життєдіяльність організмів

складають найбільш різноманітну групу методів екології. До їх числа входять досить складні і тривалі спостереження в природі. Але частіше використовуються експериментальні підходи, коли в умовах лабораторії вивчається вплив того чи іншого фактору на організм. Таким чином встановлюються оптимальні або граничні умови існування організмів, норми їх реакції на фактори середовища.

4. Методи вивчення взаємостосунків між організмами у багатовидових угру-

пованнях. Тут також важливі натурні спостереження та лабораторні дослідження харчових стосунків; досліди з переносом “міток”, наприклад радіоактивних ізотопів, за допомогою котрих можна визначити, скільки органічної р-ни і енергії переходить від однієї ланки трофічного ланцюга до іншої: від рослин до травоїдних тварин, від травоїдних тварин до хижаків.

5. Методи математичного моделювання набувають останнім часом все більшого

значення в екології. Вони використовуються для управління і прогнозування процесів, явищ тощо.

6. Методи прикладної екології швидко розвиваються. Її засобами є:

• створення геоінформаційних систем (ГІС –технологій) і банків екологічної інформації, які відносяться до різних регіонів, територій, ландшафтів, агросистем, міст;

• комплексний еколого-економічний аналіз стану територій для діагностики і оздоровлення екологічного стану;

• методи інженерно-екологічних пошукувань, необхідних для оптимального розміщення, проектування, будівництва і реконструкції цивільних і господарських об”єктів;

• методи контролю екологічної регламентації господарської діяльності; паспортизація господарських об”єктів, підприємств, територій; екологічна експертиза.

3.Глобальні проблеми екології.

Екологічна проблема виникла з появою людини на Землі. В природний збалансований кругообіг речовин в біосфері залучився фактор господарської діяльності людини, котрий постійно і поступово вносив дисбаланс в оточуюче середовище по мірі свого розвитку. Глибокі перетворення, пов’язані з геноцидом з початку по відношенню до тваринного світу, а потім і рослинного світу, нарешті непомірний тиск на земельні, водні ресурси і атмосферу, сприяли виникненню того комплексу протиріч, що має назву “проблема виживання людства”.

Об’єм антропогенного впливу на оточуюче середовище в ХХ ст. став дуже значним і наблизився до межі стійкості біосфери, а за деякими параметрами і перевищив її. Прикладів цьому багато. Зокрема:

• різке скорочення площі непорушених природних угруповань, їх істотна деградація, зменшення біологічного різноманіття;

• споживання і вилучення людиною відтворюваних природних ресурсів (прісної води, ґрунту, біомаси рослин) досягло критичної швидкості або перевищило темпи їх природного відтворення;

• відходи людського господарювання забруднюють середовище, тому що вони містять багато матеріалів, які не утилізуються в природних кругообігах. Забруднення спричиняє зміни клімату, створює загрозу здоров’ю людей, викликає деградацію ЕС;

• в ХХ ст. скоротилися і продовжують швидко зменшуватися запаси не відновлюваних мінеральних і паливних ресурсів, що створює серйозні економічні проблеми;

• природа відповідає на зростаючий антропогенний тиск часто непередбачуваними змінами, які створюють екологічну небезпеку (виникнення зон посиленого екологічного тиску, екологічних лих, тощо);

• хімічне і радіаційне забруднення середовища прискорює мутації і призводить до виникнення нових біологічних форм, які володіють підвищеною стійкістю, а іноді й небезпечними для людини властивостями;

• зростання чисельності людей на планеті призводить до зниження їх біологічної якості, тобто зростання спадкових захворювань, зниження імунітету.

Світ перебуває в очікуванні нових потрясінь: демографічних, економічних, екологічних. Дослідження екологів (наприклад, американського інституту всесвітньої вахти) підтверджують ці занепокоєння: у 2010 р ( порівняно з 1990 р.) в середньому на 1 людину (з урахуванням зростання народонаселення планети) відбудеться скорочення багатьох життєзабезпечуючих джерел. Зокрема прогнозується зменшення: вилову риби – на 10%; площі орних земель –на 21%; площі зрошуваних земель – на 12%; пасовищ – на 22%; лісів – на 30%.

Тому вже найближче майбутнє людства є досить проблематичним. Наприклад, академік РАН М.Мойсеїв вважає, що існуючі плани дій щодо досягнення стійкого розвитку суспільства можуть дати людству тайм-аут на 30-40 років для відпрацювання стратегії підготовки суспільства до нового витку антропогенезу.

Сучасні екологічні проблеми вийшли за межі окремих країн і є глобальними, що зумовило потребу об’єднати зусилля по охороні НПС. Здійснила цю роботу ООН. Їй також належить роль координатора спільних дій держав у справі забезпечення екологічного “здоров’я” нашої планети.

Початком широкого міжнародного співробітництва є дата 5 червня 1972 року, коли в Стокгольмі відкрилась конференція ООН з проблем навколишнього середовища. Її учасники заявили, що всі країни несуть відповідальність за деградацію довкілля і єдиним виходом з такої ситуації можуть бути спільні скоординовані дії всього світового співтовариства. Стокгольмська конференція прийняла 2 основні документи:

1 – декларацію, в якій були проаналізовані екологічні проблеми, що склалися в результаті нерозумної господарської діяльності людини;

2 – план дій з конкретними рекомендаціями країнам щодо оздоровлення екологічної ситуації.

Увага політичних діячів різних країн привернута до екологічних проблем завдяки роботам Міжнародного інституту життя і виступам ряду крупних вчених, зокрема, видатного океанолога Жана- Іва Кусто, економіста-еколога Стронга, премьєр-міністра Норвегії Брутланд, яка очолила Комісію ООН з охорони оточуючого середовища і розвитку. Виключне значення мала доповідь цієї Комісії “Наше спільне майбутнє”(1987 р.).

У 1992 р. Конференція ООН з оточуючого середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро висунула екологічні проблеми людства на перше місце у “Порядку денному” ХХІ ст.

Значна кількість міжнародних правових норм, розроблених ООН в останні роки, стосується таких елементів природного середовища, які перебувають за межами територій окремих країн і створюють міжнародний простір – Світовий океан, атмосферне повітря, космос.

З ініціативи Міжнародної ради наукових спілок розроблена міжнародна програма “Глобальні зміни”. Чималу роль у розв’язанні глобальних екологічних проблем відіграє інститут всесвітнього спостереження, який щороку друкує узагальнений огляд “Стан світу”. Його використовують експерти ООН, вчені в різних країнах світу для досягнення максимального економічного ефекту у збереженні рівноваги соціально-економічних систем.