2 .Практична значимість екології.

Практична значимість екології перш за все полягає в тому, що вона може і повинна здійснювати науковий контроль природокористування. Природокористування – це головна частина ресурсної бази економіки. Маються на увазі не тільки природні біоресурси, але й земля, вода, повітря, сонячне світло, агроресурси, надра, тощо. Екологічний контроль за раціональним використанням ресурсів недостатній, тому існують серйозні протиріччя між економічними інтересами і екологічними вимогами.

Екологією зараз дуже часто називають охорону оточуючого середовища. Це невірно. Екологія не потрібна для прибирання вулиць, облаштування сміттєзвалищ, хлорування води, встановлення пилоочисного обладнання, затримання бракон’єрів тощо. Це організаційні і технічні проблеми. Екологія потрібна раніше – для комплексного обґрунтування середовищезахисних і природоохоронних заходів. Тобто розділи прикладної екології і практика охорони оточуючого середовища тісно пов”язані між собою, але це не одне й те саме.

Охорону оточуючого середовища часто ототожнюють з охороною природи. Це теж помилка. По відношенню до сучасної людини вони далеко не співпадають, тому що в її середовищі міститься дуже багато штучних, неприродних компонентів. Середовище, яке оточує людину, все помітніше витісняє природне середовище. Кінцева мета охорони природи і охорони оточуючого середовища однакова: збереження здоров’я і благополуччя людини. Але підходи до вирішення цієї мети різні:

• охороняти природу – означає регламентувати, обмежувати або забороняти вилучення природних ресурсів, не допускати порушення природних систем;

• охороняти оточуюче середовище – означає не допускати появи в середовищі, де існує людина, шкідливих для її здоров’я агентів (чинників).

Ці підходи співвідносяться по сутності як стратегія і тактика. І завжди слід пам’ятати, що зберегти якість середовища, що оточує людину, неможливо без участі природних екологічних механізмів. Самі найчистіші технології і найдосконаліше середовищезахисне обладнання не врятують нас, якщо буде продовжуватися вирубка лісів, зменшуватися різноманітність біологічних видів, порушуватися кругообіги речовин в природі.

Слід підкреслити, що з екологічної точки зору концепція “охорони” неприйнятна з самого початку, тому що діяльність треба планувати таким чином, щоб передбачити усі несприятливі з екологічної точки зору наслідки. Тоді не потрібно буде щось охороняти.

На протязі історії цивілізації практично усі технічні досягнення людини мали в тій чи іншій степені анти природну спрямованість. Розорювання степів, зведення лісів, осушування боліт, будівництво гребель, каналів, прокладання трубопроводів, викиди в середовище відходів, вибухи, війни і т.д. наносили й наносять природі великої шкоди. Для всього цього людина створила інструментарій – величезний арсенал знарядь, механізмів, машин, зброї, речовин, матеріалів, перетворювачів енергії.

Важко назвати який-небудь сприятливий для живої природи планети результат людської діяльності. Немає жодної ділянки пустелі, яка б назавжди була перетворена людиною у рослинний ландшафт, а протилежних прикладів скільки завгодно. Немає жодної гідроспоруди, котра б без подальшого втручання людини підвищила біопродукційний потенціал річкового басейну. Накопичення антиекологічних помилок більше неприпустиме. А для цього слід зменшити споживання природних ресурсів та відмовитися від споживацької ідеології і практики.

Методи екології.

Методичну основу сучасної екології складають: системний підхід; натурні спостереження; експеримент; моделювання.

Системний підхід лежить в основі більшості екологічних досліджень, тому що будь-який об’єкт екології уявляє собою систему або частину системи. Різноманітність дослідницьких та прикладних екологічних завдань спричиняє застосування в екології значної кількості методів, котрі можна об’єднати в декілька груп.

1. Методи реєстрації і оцінки стану середовища є невід’ємною частиною будь-якого екологічного дослідження. До них належать:

• метеорологічні спостереження;

• вимірювання температури, прозорості, солоності і хімічного складу води;

• визначення фізичних, механічних, фізико-хімічних властивостей грунтів;

• вимірювання освітленості, радіаційного фону;

• визначення хімічного і бактеріального забруднення середовища, тощо.

Еколог вимушений іноді вносити спеціальні зміни в техніку цих вимірювань і проявляти неабияку винахідливість коли, наприклад, треба виміряти температуру в гнізді дикої пташки, або вловити найменші коливання гравітаційного і магнітного полів, за якими деякі тварини відчувають наближення землетрусу.

До цієї ж групи методів слід віднести моніторинг – періодичне або постійне спостереження за станом екологічних об”єктів і за якістю середовища.