34

Лекція № 1 Тема: предмет і завдання екології.

П л а н

1. Предмет сучасної екології, історія виникнення. Структура екології.

2. Практична значимість екології. Методи екології.

3. Глобальні проблеми екології.

4. Пріоритети і завдання екології.

Термін “екологія” відомий кожній освіченій людині, тому що про екологію говорять усі: засоби масової інформації – радіо, телебачення, преса. Проблеми, пов”язані з охороною довкілля використовуються у боротьбі за владу під час передвиборчих компаній. Слово екологія на вустах у перших керівників держав світу, оскільки це стає одним із головних завдань державної безпеки.

Становлення екології як науки відноситься до середини ХІХ ст. і пов’язується з ім’ям видатного німецького біолога-дарвініста Ернста Геккеля. У 1866 році Е.Геккель використав термін “екологія” в своїй роботі “Загальна морфологія”. Термін “екологія” походить від грецького “oicos” – дім, помешкання, місце перебування та “logos” – наука. Тобто – це наука про дім, місце існування.

Е.Геккель дав наступне визначення цього терміну: “Під екологією ми розуміємо суму знань, що стосується економіки природи; вивчення сукупності взаємовідносин організмів з оточуючим їх середовищем, як органічним, так і неорганічним…”

Що саме цікаве, ніколи в літературі не підкреслювалася економічна, господарська значимість цього терміну. Завжди використовувалося наступне визначення: “ екологія – це наука про взаємодію живих організмів між собою і оточуючою неорганічною природою”. Тобто не помітили основного. Виявляється, що “економіка” (вміння вести дім, хазяйнувати) та “екологія” (наука про дім) – спільнокореневі слова. Відповідно, який результат нашого господарювання в природі?

Витоки екологічних знань простежуються з давнини. Ще у трактаті Гіппократа “Про повітря, воду і місцевість” (близько 390 р.до н.е) містяться відомості про вплив умов оточуючого середовища на здоров’я людини. Деякі факти і трактування екологічної спрямованості зустрічаються в працях Аристотеля (“Про виникнення тварин” (близько 340 р.до н.е), а також у творах Лукреція (1 ст. до н.е) та Плінія (1 ст.н.е).

В новий час серед попередників Геккеля слід назвати в першу чергу видатних біологів К.Ліннея, Ж-Б. Ламарка, О.Гумбольдта і, звичайно ж,Ч.Дарвіна, усі праці якого мали чітку еволюційно-екологічну спрямованість.

Усі ці вчені накопичили факти, які змусили розглядати взаємостосунки організмів із середовищем існування як особливу і дуже важливу область природознавства.Найбільш чітке оформлення екології як самостійної наукової дисципліни пов’язано з опублікуванням у 1895 р. “Екологічної рослинної географії” Вармінга.

Прийнято вважати, що екологія виникла в надрах біології. На початку, як і будь-яка наука, біологія диференціювалася на окремі дисципліни: мікробіологію, зоологію, ботаніку. Потім з’явилися морфологія, фізіологія, біохімія, які вивчали будову і функції цих організмів. Все далі вглиб клітини, і ось вже з’явилася молекулярна біологія. Але ж не все ж вглиб, треба вміти й узагальнювати! І процес пішов у протилежному напрямку – в бік узагальнення (інтеграції) біологічних знань. На основі їх синтезу і з’явилася на світ наука екологія. Абсолютно не даремно відомий американський еколог Юджин Одум назвав екологію – біологією оточуючого середовища (environmental biology).

До того моменту, доки екологія відображувала лише взаємовідносини живої природи з оточуючим середовищем, вона вважалася чисто біологічною наукою. Але з того самого моменту, коли людина активно (в більшості випадків навіть агресивно) втрутилася в природу, екологія стала стосуватися абсолютної більшості наукових дисциплін.

Увібравши в себе проблеми оточуючого середовища, екологія не тільки використовує досягнення інших розділів біології, але й суміжних з біологією дисциплін – наук про Землю, фізику, хімію, різні інженерні галузі. Крім того, екологія висуває нові вимоги до інформатики і обчислювальної техніки. Екологія також знаходить застосування за межами природничих наук, а саме: економіці, політиці, соціології, етиці, праві тощо. Цей процес проникнення ідей і проблем екології в інші області знань і практики називається екологізацією.

Екологізація, з одного боку, дає можливість різним дисциплінам вирішувати чисто практичні завдання, а з іншого, сприяє тому, що багато галузей сучасної науки відмовляються від подальшої диференціації (природа не знає факультетів і кафедр) і прагнуть досягти синтезу, в тому числі, між природничими і гуманітарними науками.

Екологія перетворилася із часткового розділу біології, знайомого лише вузькому колу спеціалістів, у комплекс фундаментальних і прикладних дисциплін, котрий Микола Реймерс (1992 р.) назвав мегаекологією, тобто “великою екологією”. На даному етапі більш широко використовується термін макроекологія. На рис. 1.1. відображені складові макроекології.

Е К О Л О Г І Я

Загальна екологія: теоретична екологія, математична екологія, моделювання екологічних систем і процесів.

Зв’язки: теоретична біологія, загальна теорія систем, математика, кібернетика.

Прикладна екологія: екологічні аспекти виробництва, промислу, комунального господарства; інженерна екологія(будівництво, промисловість, енергетика, транспорт, ергономіка); сільськогосподарська екологія; заповідні об’экти.

Зв’язки: галузі господарства, ресурси, економіка природокористування.

Рис. 1.1. Структура сучасної екології

Не усі вчені згідні з таким розширеним розумінням екології. Деякі наполягають на збереженні традиційного предмета екології (біоекології), а усю проблематику, пов’язану з природокористуванням, охороною природи визначають як додаток до екології – так звану науку про ОС. Такий розподіл переважає і в іноземній літературі, де поняття ecology (екологія) та environmental science (наука про оточуюче середовище) не співпадають по змісту. Але ці науки кожна по окремості не відображають усієї сукупності і гостроти сучасних екологічних проблем.

І справа тут полягає не тільки в різних термінах, а в тому, що в сучасній екології, науці про оточуюче середовище, зіштовхуються дві системи поглядів, два різних підходи до проблеми взаємовідносин ЛЮДИНИ і ПРИРОДИ.

1. Згідно 1-му підходу ці взаємовідносини будуються за правилами, котрі встановлює сама людина. Тобто людина оволодіває законами природи і підкорює їх своїм інтересам, спираючись на свій розум, соціальну організацію, техніку і т.д. Тому людина вважає себе вільною від тиску сил, котрі діють в живій природі.

Таким чином, людське суспільство і жива природа розглядаються як 2 різні системи. Внутрішні зв’язки в кожній з цих систем сильніші, ніж зв’язки між ними. Проблеми ОС розглядаються виключно як наслідки неправильного ведення господарства, його надмірної ресурсоємності і відходності. Але їх можна позбутися шляхом модернізації виробництва. Вважається, що закони природи не можуть і не повинні заважати економічному росту, НТП. А жива природа в силу своєї витривалості начебто може пристосуватися до діяльності людини на планеті і перейти на новий рівень організації і функціонування.

Цей підхід називається антропоцентричним або технологічним, тобто таким, що ставить людину, її технології, її “владу над природою” в центр екологічних проблем. Цей підхід більш притаманний багатьом політикам, економістам, господарникам, інженерам.

2. Згідно 2-го підходу людина як біологічний вид в значній степені залишається під контролем головних екологічних законів і у взаємостосунках із природою вимушена приймати її умови.Розвиток людського суспільства розглядається як частина еволюції природи. Людське суспільство залежить від стану живої природи, підкоряється її законам. А виникнення проблем середовища, що оточує людину, обумовлено антропогенним тиском на нього, тобто діяльністю людини. Цих проблем не можливо позбутися лише технологічними засобами.

Це – біоцентричний або екоцентричний підхід. Він ставить в центр екологічних проблем витривалість живої природи і залежність від неї людського суспільства. Він характерний для професійних екологів. На відміну від антропоцентризму екоцентризм виходить із уявлення про об’єктивне існування єдиної системи, в котрій усі живі організми планети Земля – бактерії, рослини, тварини, включаючи і людей, з їх ресурсами, господарством, технікою і культурою – взаємодіють між собою і оточуючим середовищем.

Нажаль, поки що більшість людей схиляються до антропоцентричної точки зору, тому що вона є простішою, оптимістичнішою. Проте, зараз вже існують вагомі аргументи на користь екоцентризму, відкидати котрі не можна.

Таким чином, розширення предмету екології призвело до виникнення ряду нових визначень. Так в „Екологічному енциклопедичному словнику” (1999) екологія визначається як :

• “ наука про різні аспекти взаємодії організмів між собою і з ОС”

• “система наукових знань про взаємостосунки суспільства і природи”