Розділ 3. Дендрологічні парки та парки – пам’ятники садово – паркового мистецтва.

3.1. Дендрологічні парки як об’єкт екологічного туризму.

Дендрологічний парк (Дендропарк, Дендрарій, від грец. déndron — дерево) — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. [8, 165 c.]

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтного парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. [8, 166 c.]

Дендрарій (від греч. δένδρον - Дерево), або арборетум (від лат. arbor - Дерево) – територія, відведена під культивацію у відкритому ґрунті деревних рослин (дерев, чагарників, ліан), що розміщуються по систематичним, географічним, екологічним, декоративним та іншими ознаками.

Зона дендрарію, призначена для громадського відпочинку, називається дендропарком. [22]

Дендрарії мають наукове, навчальне, культурно - просвітницьке або дослідно - виробниче призначення. Зазвичай вони розміщуються при ботанічних садах.

Найбільш багаті колекції деревних порід зібрані в наступних дендропарках:

• Дендрарій ботанічного саду в Кью (поблизу Лондона);

• Арнолд-арборетум Гарвардського університету в Бостоні ( США);

• Арборетум Курник ( Польща);

• Арборетум Нікітського ботанічного саду ( Україна);

• Дендраріум Кишинів ( Молдова);

• Степанаванскій дендропарк ( Вірменія). [8, 170 c.]

Типи дендрарій.

Дендрарії або ділянки дендрарій з вузькою спеціалізацією по певним групам таксонів:

• вирощується бузок – сірінгарій;

• зі спеціалізацією по хвойним – коніферетум або Пінар;

• по тополям – популетум;

• по вербам – саліцетум;

• по чагарникам – фрутіцетум;

• по ліанах – вітіцетум та ін.. [22]

3.2. Парки – пам’ятники садово-паркового мистецтва – важлива категорія заповідних об’єктів.

Парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва – категорія заповідних об'єктів, що визначається Законом України про природно-заповідний фонд України. [12, 56 c.]

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва — це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Згідно із Законом України про ПЗФ (стаття 3), парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва відносяться до групи штучно створених об'єктів ПФЗ. До цієї групи також належать: ботанічні сади, дендрологічні парки і зоологічні парки. За тією ж статтею Закону, "парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення." [12, 56 c.]

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України (стаття 4 ЗУ про ПЗФ). У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться парким – пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання (стаття 4 ЗУ про ПЗФ). Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами. (стаття 5 ЗУ про ПЗФ). [12, 57 c.]

Садово-паркове мистецтво має давню історію. Його виникнення сягає у глиб віків і є ознакою цивілізації, окультурення природного середовища. Садово-паркове мистецтво належить до синтетичних видів мистецтв і є одним з найбільш складних і трудомістких, адже оперує з неживими речами і живими істотами — рослинами. [10, 187 c.]

Як кожна жива істота, парк має народження, етапи становлення, розквіт і смерть. На вигляд парку значно впливають примхи володарів, природні буревії, зміни мод, наявність догляду чи його відсутність, соціальні катастрофи. Дерева мають свій вік існування. Якщо парку пощастить і догляд відбувається на протязі століть, мертві дерева заміняють аналогами.

Поняття «сад» і «парк» недалеко відійшли один від одного і часто бувають замінниками один одного. Але вони мають різні функції і досить самостійні об'єкти людської діяльності. [10, 188 c.]

Сад — переважно сільськогосподарський об'єкт для вирощування і отримання фруктів і ягід.

Парк — переважно мистецький об'єкт з особливим розплануванням, включенням різних архітектурних споруд від малих архітектурних форм (альтанки, павільйони) до палаців, театрів, стадіонів, різних спортивних майданчиків. Частка історичних парків мала у своєму складі і ділянку плодового саду (плодовий сад та город у замку Віландрі, в парку Во ле Віконт, Франція; в парках передмість Санкт-Петербургу; італійський парк 17 ст. в Підгорецькому замку, Україна, мав ділянку виноградника). В сучасних парках від цих настанов зазвичай відходять, а функції плодового саду і парку — розмежовують. [10, 190 c.]

Сади досить швидко перейшли у склад пам'яток. В Стародавній Греції штучно створений сад швидко наблизився до статусу свяченого гаю. Навіть якщо сад не мав статусу свяченого гаю, якась споруда в ньому ставала його візитівкою і надавала статусу пам'ятки. Так вийшло з садами Академії у Афінах. Назва йде від імені міфічного героя Академа. Той допоміг братам — близнюкам Кастору і Поллуксу — визволити з неволі царівну Європу. За легендою Академ був похований саме в цьому саду. Сад Академа обрали своєю резиденцією філософи. Саме тут гуляв і вів диспути разом з учнями і послідовниками філософ Платон (427–347 рр. до н. е.). [27]