Маржиналістська та структуралістська теорії економічного зростання

Маржиналістським називають підхід неокласичної школи, який ґрунтується на ідеї граничної продуктивності різних факторів виробництва. Це дає змогу визначити граничний внесок капіталу, праці, землі у валовий внутрішній продукт. Якщо за умов незмінності інших факторів один з факторів економічного зростання збільшиться на 1%, то зміна ВВП на певний відсоток буде визначати внесок цього фактора в економічне зростання. Відома неокласична інтерпретація економічного зростання належить Едварду Денісону, який розподіляв усі фактори економічного зростання на дві групи: фізичні (праця, капітал) та всі інші, що пов'язані зі зростанням продуктивності.

Структуралістський підхід до аналізу факторів економічного зростання виник як критична реакція на інтерпретацію Денісона. Маржиналістський підхід виходить з того, що всі фактори зростання діють паралельно і в одному напрямку. Але імовірність такої дії невисока, що визнавав і сам Денісон.

Економічне зростання може бути нестабільним, що пояснюється структурою економіки. Структуралісти обґрунтували існування безпосереднього зв'язку між структурою економіки і темпами економічного зростання. Таку логіку зв'язків обґрунтував Інгмар Свеннісон, вважаючи, що зростання може бути спричинене зміною структури споживання, галузевої структури тощо.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

3. Модель економічного зростання р.Солоу.

Неокласична модель була започаткована Робертом Солоу, якому в 1987 році було присуджено Нобелівську премію за вклад в теорію економічного зростання. Його модель показує, як три основні фактори пропозиції – капітал, праця і НТП впливають на зростання обсягів виробництва.

В моделі Р.Солоу пропозиція товарів і послуг описується за допомогою відомої уже нам виробничої функції. Але беруться до уваги лише капітал і праця: У = F ( K, L ). Фактор землі випущений через його невелике значення в економічних системах, що характеризуються високим технічним рівнем і тому об’єм випуску залежить лише від використання трудових ресурсів і виробничих потужностей. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них. Обсяг капіталу є ключовим визначником обсягу продукції, який виробляє економіка в будь-який момент.

Економісти наголошують на потребі підвищення капіталоозброєності, що означає процес, за яким розмір капіталу на працівника з перебігом часу збільшується. Як результат, обсяг продукції на одного зайнятого різко збільшився у сільському господарстві, транспорті, банківській справі тощо. Капіталоозброєність (запаси капіталу на одного працюючого) може змінюватись з кількох причин, а саме:

• інвестиції збільшують обсяг капіталу на працівника;

• фізичне і моральне зношення капіталу зменшує його обсяг на працівника;

• збільшення чисельності працівників зменшує обсяг капіталу на одного зайнятого.

Це означає, що на обсяг капіталу впливають два чинники: інвестиції та зношення капіталу (амортизація). Якщо величина інвестицій дорівнює величині амортизації, то обсяг капіталу на працівника не змінюватиметься тому, що ці дві сили точно зрівноважують одна одну. Такий обсяг капіталу є стаціонарним. Стаціонарний обсяг капіталу означає довгострокову рівновагу економіки. Якщо обсяг капіталу менший за стаціонарний, то це означає, що інвестиції перевищують амортизацію, тому капітал зростатиме (зростатиме і обсяг виробництва) доти, доки не досягне стаціонарного стану. Якщо обсяг капіталу перевищує його стаціонарний рівень тоді інвестиції менші за амортизацію: капітал вибуває у більших розмірах, ніж відшкодовується. Обсяг капіталу зменшуватиметься і прямуватиме до свого стаціонарного рівня.

Модель Солоу показує, що ключовим визначником стаціонарного обсягу є рівень заощаджень. Якщо рівень заощаджень в країні високий, то економіка матиме високий обсяг капіталу і високий рівень виробництва і навпаки. Цей висновок проливає світло на низку запитань, пов’язаних із фіскальною політикою. Згадайте, дефіцитний державний бюджет може зменшувати національні заощадження і витісняти інвестиції. Але треба пам’ятати, що вищий рівень заощаджень прискорює економічне зростання, але не вічно, а тільки доти, доки економіка не досягне нового стаціонарного стану.

Уявімо собі і такий момент. Нехай в деякій країні рівень заощадження становить 100%. Але якщо люди всі гроші заощаджують і нічого не споживають, то що в цьому доброго? Це означає, що мають бути якісь оптимальні розміри нагромадження капіталу з позиції добробуту населення. Треба вибрати такий стаціонарний стан капіталу, який би поєднувався з найвищим рівнем споживання.

Такий стаціонарний обсяг капіталу. Який максимізує споживання називають золотим рівнем нагромадження капіталу.

Як висновок – підвищення капіталоозброєності відбувається, коли основний капітал зростає швидше, ніж робоча сила. Ріст капіталоозброєності сприяє росту продуктивності праці, але продуктивність праці як важливий фактор економічного зростання залежить від інших факторів.

За відсутності технологічних змін підвищення капіталоозброєності забезпечує зростання обсягу виробництва, граничного продукту праці та заробітної плати і одночасно призводить до падіння доходу на капітал і послідовного зменшення ставки проценту, тому єдиним джерелом довгострокового економічного зростання доходу на одного працюючого, а відповідно і рівня споживання, є науково-технічний процес.

Тепер у модель Солоу введемо НТП – третє джерело економічного зростання.

Повернемося до виробничої функції, яку записували так:

Y = F ( K, L )

Її можна записати так:

Y = F ( K, L х Е ),

де Е – дещо абстрактна змінна, яку назвемо ефективність праці, яка залежить від поліпшення наявної технології та техніки і обсягу знань. Згадаймо запровадження на початку ХХ століття конвеєра, а в кінці ХХ століття – комп’ютерна революція. Член L х E визначає кількість ефективних робітників і підвищення ефективності праці (Е); за своєю суттю означає збільшення робочої сили, або ж це можна назвати трудозберігаючою технологією. Дослідження показали, що як тільки економіка досягла стаціонарного стану, темпи зростання обсягу продукції на працівника залежать лише від темпу науково-технічного прогресу. Тільки НТП може пояснити безперервне підвищення рівня життя, яке нині простежується в багатьох країнах світу.