6.5. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Зростання курсу означає ослаблення національної валюти (деваль­вацію), а його зниження - зміцнення національної валюти (ревальва­цію).

Відповідно до чинних в окремих країнах нормативів курси інозем­них валют встановлюються їх котируванням.

Котирування - це визначення курсу іноземної валюти.

Визначення офіційного валютного курсу та управління ним, що як правило здійснюється центральним банком, є важливим елементом економічної політики країни.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спромож­ність валюти виражається як сума товарів і послуг, що їх можна придбати на певну грошову одиницю.

На динаміку валютного курсу впливають різноманітні внутріш­ньо- та зовнішньоекономічні фактори, що можуть призвести до його значних коливань. Вирізняють чинники макроекономічного характе­ру та кон'юнктурні.

До макроекономічних чинників відносять:

- темп приросту ВВП; обсяг грошової маси; темп інфляції;

- рівень облікової ставки центрального банку;

- стан платіжного балансу країни;

- збалансованість державного бюджету;

- стан державної заборгованості та ін.

До кон'юнктурних чинників відносять:

- інфляційні очікування;

- обсяг спекуляцій на валютному ринку;

- стабільність уряду;

- ступінь втручання центрального банку у функціонування валют­ного ринку;

- ситуація на інших секторах фінансового ринку;

- політичний тиск із боку національних суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності.

Вплив названих факторів обумовлює необхідність здійснювати особливу державну політику щодо забезпечення вартості національ­ної валюти як усередині країни, так і на міжнародних ринках. Уза­гальненою характеристикою державного підходу до національної валюти є режим валютного курсу, що практикується органами гро­шово-кредитного регулювання економіки (табл.).

У виборі режиму курсоутворення центральні банки використо­вують різні підходи. В економічній теорії виділяють два основні типи режимів курсу національної валюти: фіксований та пла­ваючий.

Таблиця

Режими валютних курсів

Режим валютного курсу	Характеристика	Примітки
Вільно плаваю­чий	Повна свобода для ринкових сил	Теоретично можливий, однак на практиці в довгостроковому плані застосовується рідко. Як правило, центральний банк на­магається проводити інтер­венції
Керований пла­ваючий	Центральний банк проводить інтервенції, але тільки з метою підтримки рівноваги	Часто застосовується. Проблема полягає в тім, що центральний банк може не знати, чи є зміна курсу короткостроковим коли­ванням, чи довгостроковою тенденцією
«Повзуча при­в'язка»	Центральний банк проводить інтервенції для досягнення пев­них цілей у сфері кон­трольованого коригу­вання курсу	Використовується досить часто, але дає позитивний результат тільки тоді, коли дії ринку від­повідають прогнозам централь­ного банку щодо динаміки руху валютного курсу

Фіксований курс у рамках валют­ного коридору		Можливі коливання в рамках допустимих меж. Центральний банк проводить інтер­венції для того, щоб не дати змоги курсові вийти за встановлені межі	Застосовується в Європейській валютній системі: валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15%. Якщо курс на­ближається до верхньої або нижньої межі, то перед цент­ральним банком постають такі самі можливості й пробле­ми, як у системі фіксованого курсу
Фіксований курс із можливими відхиленнями		Фіксується (в разі по­треби за участю цент­рального банку) на довгостроковий тер­мін із урахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, як­що порушується рів­новага або спостеріга­ється значний вплив на курс з боку ринку	Характерний для Бреттон-Вуд-ської валютної системи (допус­тимі межі коливання становили 1% в будь-який бік від уста­новленого паритету відносно долара). Широко використо­вувався в 1945-1972 рр., коли МВФ повинен був визначати випадки фундаментального від­хилення від рівноваги. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенцій такий режим може бути надто дорогим
Курс, фіксований центральним бан­ком		Жорсткіший порівня­но з фіксованим кур­сом з можливими від­хиленнями	Метою є фіксація на невизначе-ний термін, проте вона не га­рантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення. В іншому випад­ку буде потрібно проводити значні інтервенції. Сьогодні практично не застосовується. Фіксація на довгостроковий пе­ріод використовувалася тоді, коли капітал був об'єктом конт­ролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.)
Курс, фіксований валютною радою, або золотий стан­дарт	Грошова маса (готівка плюс кошти на рахун­ках у банках) має бути повністю покрита іно­земною валютою (або золотом) за фіксова­ним курсом		Жорстка дисципліна, що забез­печує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який відповідно через арбітраж наближається до ринкового значення курсу. Одначе запро­вадження такого курсу може впливати на економіку, наприк­лад на банки, виробництво або ціни, що може зумовити полі­тичний тиск, направлений на зміну курсу або на повну відмо­ву від системи валютної ради
Єдина валюта	Відмова від націо­нальної незалежної валюти та введення нової єдиної валюти для групи країн		При цьому може виникнути пи­тання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково незалежною, чи повністю під­падає під вплив інших країн. У січні 1999 р. введено єдину європейську валюту - євро. По­літика передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошо­во-кредитного регулювання

Нині існує кілька типів фіксації курсу:

- прив'язка його до кошика валют;

- прив'язка до однієї валюти;

- поступова девальвація курсу в межах валютного коридору тощо.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

- сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;

- сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;

- зіставлення рівнів і структури цін в окремих країнах;

- перерозподіл національного продукту між окремими країнами.

Однією з основних функцій центрального банку на валютному ринку є встановлення офіційних курсів національної валюти до іно­земних валют. В Україні порядок установлення офіційного курсу гривні до іноземних валют регулюється Положенням про встанов­лення офіційного курсу гривні до іноземних валют і курсу банків­ських металів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 496.

Національний банк України установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових і тимчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів. Офіційний курс гривні до іноземних валют і банківських металів встановлюється:

> щоденно - для вільно конвертованих валют (1-ша група Кла­сифікатора іноземних валют та банківських металів, для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партне­рами України, і для банківських металів;

• один раз на місяць - для інших іноземних валют;

• один раз на місяць повторно - для спеціальних прав запози­чення.

Політика курсоутворення НБУ протягом 1992-1998 років була побудована в основному на встановленні фіксованого курсу національної грошової одиниці у різних його типах. У 1992 році в Україні встановилася множинність валютних курсів. У серпні-листопаді 1993 року був запроваджений «фіксований» валютний курс карбованця. Протягом грудня 1993-вересня 1994 – період «регульованого» курсу карбованця. З жовтня 1994 по липень 1995 років був період «зближення» валютних курсів. І лише у кінці 1995- на початку 1996 років була досягнута відповідна стабільність валютного курсу.

Орієнтація політики курсоутворення НБУ на підтримання валютного коридору сформувала механізм ринкового встановлення курсу національної валюти. Головним інструментом формування ефективного валютного курсу протягом 1996-1998 років залишилися валютні інтервенції, які здійснював НБУ.

Враховуючи світовий досвід з курсоутворення, фіксований курс гривні у межах валютного коридору був чи не найоптимальнішим режимом курсоутворення протягом 1996-1998 рр. Проте, зважаючи на значні негативні тенденції на світових фінансових ринках і не прогнозованість майбутньої ситуації в Україні після фінансової кризи, НБУ, починаючи з березня 1999р., відмовився від практики проведення валютного коридору і встановив найліберальніший режим курсоутворення – плаваючий валютний курс, що визначався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку як середньозважена величина. Такий режим курсоутворення діє і на сьогодні.