4. Школа поведінкових наук (наука про поведінку, біхевіористська школа, 1950 р. І до нашого часу)
На відміну від школи людських стосунків, яка зосередила свою увагу на методах налагодження міжособистісних стосунків, наука про поведінку прагнула надати допомогу працівникові у розумінні власних можливостей. Основою методу цієї науки було підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зростання активності кожного індивіда.
Дуглас Мак-Грегор висунув теорію „X-Y”, яка відображає два основних підходи до управління:
1. Теорія „Х” заснована на використанні методу „батога і пряника”, тобто методів заохочення і покарання. Вона доводить, що людина від природи лінива, прагне працювати якомога менше, не любить відповідальності, думає тільки про себе, внутрішньо чинить опір змінам, позбавлена амбіцій і віддає перевагу, щоб її спрямовували.
2. Теорія „Y” зосереджує увагу на тому, що люди вважають роботу такою ж природною, як сон чи відпочинок; людина завжди здатна взяти на себе відповідальність; вона може підпорядковувати свої цілі завданням організації; цікаві та нові завдання людина виконує з інтересом.
Тобто завдання управління полягає у створенні умов, за яких би людина могла задовольнити свої бажання, самостійно працювати. Більш доцільним є управління за кінцевими результатами. Першочергову увагу керівник повинен приділяти моральному клімату в трудовому колективі.
Микола Туган-Барановський (1865-1919) – український вчений одним із перших розробив теорію потреб. Він виокремив 5 груп потреб:
Фізіологічні.
Статеві.
Симптоматичні інстинкти.
Альтруїстичні.
Практичні.
Абрахам Маслоу – медик, психолог. Згідно з його теорією всі потреби утворюють їєрархічну структуру (піраміда потреб Маслоу):
5
.
Самовираження (самореалізація, реалізація
своїх можливостей, самовдосконалення).
4. Поваги (повага з боку оточуючих, визнання, самоповага).
3. Соціальні потреби (потреба відчувати причетність до подій, почуття незалежності, підтримка, прихильність).
2. Безпеки, захищеності, впевненості в майбутньому (захист від фізичної та психологічної небезпеки, від навколишнього середовища).
1. Фізіологічні (потреби в їжі, повітрі, воді, сексі, сні, помешканні, теплі).
Всі потреби утворюють ієрархічну структуру, в якій діє основне правило: наступний ступінь мотиваційної структури має значення лише тоді, коли попередні ступені пройдено. Тобто діють принципи: хліб важливий для того, хто його не має; ситого хлібом не привабити.
Роберт Блейк і Джейн Мутон сформували теорію балансу між виробничими та соціальними потребами. Вони запропонували для опису керівництва „гратку менеджменту”. Вони дійшли висновку, що будь-який результат досягається у силовому полі між виробництвом і людиною. По кожній „силовій лінії” ними було виділено 9 градацій, що дозволило визначити 5 типів поведінки.
Увага до людини
1.9 |
|
|
|
|
|
|
|
9.9 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
5.5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1.1 |
|
|
|
|
|
|
|
9.1 |
Увага до виробництва
1.9 – у центрі управління – людські відносини. Інтерес виробництва розглядяється як щось вторинне;
9.9 – однаково висока увага як до людини, так і до виробництва. Найвищі результати за максимального врахування інтересів людей;
1.1 – мінімальна увага до людини і виробництва;
9.1 – у центрі управління – інтереси організації, людина на другому плані;
5.5 – задовільні результати, середня задоволеність роботою, обережність у пошуках нового.
Ренсіс Лайкерт зробив спробу поєднати проблеми рентабельності організації та людських стосунків. Саме Лайкерта вважають родоначальником партисипативного менеджменту (менеджмент заснований на широкій участі персоналу організації в процесі управління).