Міжнародна економика

45.Напрямки та форми міграції робочої сили. Історичні етапи розвитку міжнародних міграційних процесів.

Робоча сила – здатність людей до праці, сукупність фізичних і духовних якостей людини, що вона використовує в процесі виробництва необхідних засобів існування. Робоча сила, як явище економічне, це специфічний товар, пропонований її носієм, людиною, в обмін на відповідну компенсацію – заробітну плату.

Трудова міграція населення – сукупність усіх форм територіального переміщення населення, зв'язаного з трудовою діяльністю на території іншої країни, форма експорту й імпорту робочої сили. Трудова міграція громадян одних країн в інші формує світовий ринок робочої сили.

Виділяють внутрішні й зовнішні фактори міграції робочої сили. Вони зв'язані з рівнем економічного розвитку окремих країн, станом міжнародної економіки, рівнем розвитку економічних зв'язків. Вплив справляють політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші фактори. Вирішального значення набувають економічні фактори, зв'язані з масштабами, темпами й структурою нагромадження капіталу, впливом на ці процеси НТР. Вони визначаються співвідношенням і потребами у факторах виробництва, рівнем зайнятості, напрямком та інтенсивністю взаємного переміщення факторів праці й капіталу, змінами в структурі потреб і виробництва. Серед факторів, що стимулюють міжнародну міграцію робочої сили, варто виділити наявність надлишку робочої сили.

Еміграція – виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція – в'їзд робочої сили в приймаючу країну.

Тимчасова міграція – міграція, що передбачає повернення мігранта на батьківщину після певного строку перебування в приймаючій країні. Носить ротаційний характер.

Сезонна міграція – міграція, що передбачає періодичне залучення іноземних робітників для виконання робіт, які носять сезонний характер.

Маятникова міграція – міграція, що передбачає періодичне перетинання мігрантом кордонів країни у випадку, коли він має постійну роботу в іншій країні, але залишається жити на Батьківщині (жителі прикордонних територій, фахівці, що працюють вахтовим методом).

Репатриативна міграція – міграція, що передбачає повернення мігрантів, які виїжджали в іншу країну на постійне проживання назад на Батьківщину.

Заміщаюча міграція – міграція, що передбачає заміщення еміграції національної робочої сили міграцією з менш розвитих країн.

Диференційована міграція – міграція окремих груп населення – етнічних, соціальних, полових, вікових.

За рівнем легалізації міграційні потоки розподіляють на легальні, із частковою легалізацією і нелегальні.

Легальна міграція – міграція робочої сили на контрактній основі з наданням мігрантові повної легалізації.

Напівлегальна міграція – міграція, що передбачає легалізацію перебування на території країни мігрантів і нелегальний (тіньовий) характер трудової діяльності.

Нелегальна міграція – міграція робочої сили в обхід відповідного національного законодавства і міжнародних домовленостей.

Можна виділити кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили.

Початок першого зв'язується з відкриттям і освоєнням американського континенту. Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів з Африканських країн. З ХУ1 до кінця Х1Х ст. за підрахунками дослідників було вивезено близько 12 млн. жителів африканського континенту.

Другий етап зв'язаний із промисловою революцією в Європі в останній третині ХУ111 – середині Х1Х ст. Нагромадження капіталу й зміни в його органічній структурі стало передумовою «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи в Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію.

Третій етап - 80-і рр. Х1Х ст. – початок Першої Світової війни. Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на робочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи. Їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці із сільської місцевості. В цей період основну частку міграційних потоків складають мігранти з Італії та Східної Європи.

Четвертий етап – період між двома світовими війнами. У результаті економічної кризи 1929-1933 р. та виключення СРСР із числа країн - постачальників емігрантів відбувається скорочення масштабів світової міграції, рееміграція з США. Другу Світову війну ознаменовано масовою примусовою міграцієюнаселення завойованих країн на роботи в Германіюю На ці цілі щорічно залучалося 12 - 15 млн. чол.

П'ятий етап – після Другої Світової війни. Відбувається ріст внутрішньоконтинентальної міграції, зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, «втеча мізків», посилення державного регулювання трудової міграції. Серед масових міграційних потоків у цей період можна виділити потоки біженців з В'єтнаму в 1974 – 1975 рр. і з Куби в 1960, 1980 рр. Масовий характер процесу «утечі мізків» у цей період можна проілюструвати на прикладі держав, що утворилися на пострадянському просторі. «На наступний рік після розпаду СРСР, відзначає С.В. Фомішин, - у загальній частці фахівців, що виїхали, було 52 % фахівців в області фізики, обчислювальної математики і програмування, 27 % фахівців в області біології і біотехнології, 12 % хіміків, 9 % представників гуманітарних наук».