Бригадно-лабораторна

Історично першою загальною формою навчання була індивідуальна. Суть її в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально. Наприклад ремісник брав собі учня, який жив у його будинку і навчався ремесла.

Які ж можливості індивідуальної форми навчання використано в сучасній школі?

Сьогодні прикладом індивідуальної форми навчання слугує репетиторство.

Індивідуальна форма навчання має очевидні переваги: забезпечує можливості для індивідуалізації змісту і темпу навчання, здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами навчальної діяльності учня. Водночас індивідуальне навчання має ряд недоліків, за що вже у ХVІ ст. його різко критикують: неекономність, обмеженість співробітництва з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації учня, формування вміння працювати в колективі.

Саме тому, в епоху середньовіччя (ХVІ ст.) значення індивідуального навчання неухильно спадає і поступається місцем індивідуально-груповій формі. Суть цієї форми полягає в тому, що заняття вчитель проводив вже з цілою групою дітей. Учні були різного віку і з різним рівнем підготовки, тому навчальна діяльність, як і раніше, мала індивідуальний характер. Учитель спілкувався з кожним учнем окремо, по черзі перевіряв засвоєння знань, пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Тому індивідуально-групова форма навчання була також недосконалою і не задовольняла потреби суспільства.

Бурхливий розвиток в епоху Відродження наук, виробництва, мистецтва викликав потребу в значній кількості письменних людей. У цьому контексті очевидною стає непридатність індивідуального та індивідуально-групового навчання для задоволення запитів суспільства. У зв’язку з цим, пошук нових аналогів щодо організації навчання сприяв виникненню групової форми навчання. Принципово новим у ній було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Запровадив таку форму навчання в одній із гімназій страсбурзький педагог Йоганес Штурм, а теоретично обґрунтував і популяризував її Я.Коменський, спираючись на досвід навчання чеських братів, братських шкіл України і Білорусії, а також на власну практику. Згодом цю форму організації навчання почали називати класно-урочною системою.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Я.Коменський вважав:

• клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

• твердо визначений час занять;

• послідовне чергування занять і перерв;

• одночасну роботу учителя з усім класом.

На думку Я.Коменського, «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю». До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчання треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для будь-якого числа учнів (навіть 300 учнів). Звичайно, у цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу». Коменський пропонував поділити всіх учнів на десятки і доручити заняття під керівництвом учителя кращим учням.

Класно-урочна система має низку переваг порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас ця форма має деякі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

Критичні висловлювання на адресу класно-урочної системи стали основою численних пошуків і вчених педагогів, і вчителів-практиків, з одного боку, і з іншого – шляхів удосконалення класно-урочної системи.

Першу спробу модернізації зробили в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. англійський священик А.Белл і вчитель Дж.Ланкастер, використавши ідею Я.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших. Нова модифікована форма навчання отримала назву белл-ланкастерська система взаємного навчання і була використана авторами в Англії та Індії. Суть тієї системи полягала в тому, що старші учні спочатку вивчали матеріал під керівництвом учителя, а потім, отримавши відповідну інструкцію, займалися із молодшими, передаючи їм одержані знання. Свого часу цю систему подекуди запроваджували у вітчизняній школі: вона виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів, але значного поширення не набула, оскільки не забезпечувала необхідної підготовки дітей.

Які ж можливості Белл-ланкастерської системи використано в сучасній українській школі?

Педагогічна практика студентів.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. особливо актуальним стає питання індивідуалізації навчання учнів з урахуванням особливостей їх розумового розвитку. З’являються і відповідні форми вибіркового навчання. В США була заснована так звана батавська система, яка пропонувала розділити навчальний час на дві частини. Перша – це урочна робота з класом в цілому, а друга – індивідуальні заняття з учнями, які не встигають і відчувають труднощі в засвоєнні матеріалу, або бажають поглибити свої знання.

Одночасно з батавською, але у Європі виникла мангеймська система, названа так за найменуванням міста Мангейм, де вона вперше була застосована. Її автором був німецький педагог Йозеф-Антон Зіккінгер. Він запропонував при збереженні класно-урочної системи організації навчання об’єднувати учнів у класи не за віком, а на основі їх здібностей, створюючи класи для слабких, середніх та сильних.

Відбір до класів відбувався на основі результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та результатів екзаменів. Зіккінгер вважав, що в залежності від успіхів учнів вони зможуть переходити від однієї послідовності класів до іншої, але цього майже не відбувалося, оскільки система не давала можливості слабким учням досягати високого рівня.

Мангеймська система навчання мала багато прихильників, особливо в Німеччині, Франції, Росії, США та ін. країнах світу. Елементи цієї системи збереглися і сьогодні в практиці роботи сучасної школи в Австралії, США та Англії. Однак концепція виявилася неспроможною для широкого використання на практиці.

Які ж можливості мангеймської системи використано в сучасній українській школі?

Єдиним елементом мангеймської системи, що є прийнятним особливостям сучасності, є так зване спеціалізоване навчання. В реальній педагогічній дійсності воно втілюється у вигляді спеціалізованих шкіл чи класів для обдарованих дітей, розподіл класу на підгрупи для вивчення іноземної мови.

На початку ХХ ст. в Європі та США було апробовано багато систем навчання, спрямованих на забезпечення індивідуальної активної самостійної навчальної роботи школярів. Найбільш радикальною з них була система індивідуалізованого навчання. Що вперше застосувалася вчителькою Е.Паркхерст в м. Дальтон (штат Массачусетс).

Ця система ввійшла в історію школи під назвою Дальтон-план. Її часто називають лабораторною або системою майстерень.

Е.Паркхерст гостро критикувала класно-урочну систему. «Робота в нав’язаному темпі, - відмічала вона, - це неволя, це позбавлення учня свободи працювати у відповідності зі своїми здібностями».

Тому педагогічне кредо автора системи Дальтон-план полягало в наступному: успіх навчальної діяльності залежить від пристосування темпу роботи в школі до можливостей учня, його здібностей; традиційна організація навчання, в якій переважає діяльність викладання замінюється організацією, де центральною є самостійна діяльність учнів, а функції вчителя зводяться лише до тактичної організації цієї діяльності. Класи замінилися лабораторіями або майстернями, уроки, а також пояснення нового матеріалу відмінялися. Учень працював в лабораторії індивідуально на основі отриманого від учителя завдання і при необхідності звертався до нього за допомогою.

Дальтон-план отримав високу оцінку відомих американських педагогів – подружжя Дьюї та швидко став розповсюджуватися в практиці роботи шкіл багатьох країн. Але прижитися йому не судилося в жодній країні світу.

Так, в СРСР у 20-ті роки використовували модифікацію Дальтон-плану – бригадно-лабораторну форму навчання. Відмінність полягала в тому, що навчальні завдання виконувала група (бригада) учнів. Учитель, даючи бригадні завдання, вказував термін його виконання і обов’язків мінімум роботи для кожного учня. Учні працювали самостійно або спільно у лабораторіях, а звітували всією групою. Незабаром виявилося, що така організація навчання призводить до погіршення знань і зниження відповідальності учнів за результати своєї діяльності. Їм було не під силу самостійно засвоювати матеріал без допомоги вчителя. Все це й обумовило у 1932 р. відмову від існування в СРСР цієї системи організації навчання.

Чи означає це, що Дальтон-план був позбавлений переваг? Ні! Він мав декілька очевидних переваг: дозволяв пристосувати темп навчання до індивідуальних можливостей учнів, виховував у школярів ініціативу, самостійність і відповідальність. Однак така форма навчання не виправдала себе через переоцінку самостійності учнів і недостатню керованість навчального процесу, зниження виховної ролі вчителя, дефіцит спілкування тощо, відсутністю систематичного оволодіння знань, адже як справедливо стверджував у свій час К.Ушинський, – пуста голова не думає. Все це обумовило те, що Дальтон-план не набув великої популярності, а згодом зовсім був відкинутий.

Які ж можливості Дальтон-плану використання в сучасній українській школі?

Лабораторні заняття у школі та у вузах

Відгоміни пропаганди Дальтон-плану почали з’являтися у 50-60-х рр. ХХ ст. у вигляді плану Трампа, розробленого професором Ллойдом Трампом. Суть плану полягав у стимулюванні індивідуального навчання за допомогою поєднання індивідуальної роботи, роботи з групами учнів по 10-15 осіб та лекційних занять для великих груп учнів від 100 до 1500 осіб з використанням сучасних ТЗН. Навчальний час розподілявся у такій пропорції: 40% - заняття у великих аудиторіях, 20 % - семінарські заняття у малих групах; 40 % - індивідуальна робота.

План Трампа отримав широке визнання в США завдяки активній рекламі. Але за цим планом працює в наш час невелика кількість експериментальних шкіл. Масові ж школи використовують у своїй роботі лише окремі елементи цього плану: навчання бригадою вчителів, заняття у великій аудиторії, організація самостійної роботи учнів у кабінеті.

Які ж можливості плану Трампа використано в сучасній українській школі?

Лекції, семінари та самостійна робота студентів у сучасному вигляді.

На Заході в розвиток плану Трампа доповнюють «неградуйовані класи»: учень з одного предмету може навчатися за програмою п’ятого класу, а з другого предмету бути в третьому класі. Є проекти й експерименти створення «відкритих шкіл»: навчання здійснюється в навчальних центрах з бібліотеками, майстернями, що сприяє руйнуванню самого інституту «школа».

Серед різних форм навчання у США слід звернути увагу на проекти (індивідуальна чи групова форма, коли учні збирають інформацію, аналізують її організовують виставки), контракти (угода між учнем і педагогом, що містить основні напрями самостійної роботи і передбачає поглиблення знань з обраної дисципліни), навчальні центри за інтересами, наукові дослідження та ін.

Отже, історія дидактики знає чимало досить цікавих і оригінальних форм організації навчання, які покликані замінити класно-урочну. Однак, попри всі її недоліки, вона поки що залишається найбільш поширеною.