Питання до самоконтролю

1. Що таке оптимізація взаємовідносин суспільства та природи?

2. Чим відрізняється оптимальність від оптимізації?

3. Наведіть приклади шляхів гармонізації взаємодії людини та природного довкілля.

4. Які Ви знаєте еколого-економічні та етичні принципи гармонійної взаємодії людини та природи?

5. Чому духовний занепад людства є одним з основних факторів виникнення різних екологічних проблем і розвитку глобальної екологічної кризи?

6. Наведіть докази єдності людини і природи.

7. Що таке ноосфера в уявленні В.І. Вернадського та сучасних учених?

8. Опишіть основні моделі оптимальної взаємодії людського суспільства і біосфери.

9. У чому полягає сталий розвиток людства?

10. Обґрунтуйте основні принципи екологічних норм неруйнівної поведінки людини в біосфері.

11. Розкрийте завдання та шляхи здійснення екологічної освіти і виховання підростаючого покоління.

Питання до підсумкового контролю (заліку) з предмету «Соціоекологія»

1. Передумови виникнення соціоекології.

2. Предмет, методи і завдання соціальної екології.

3. Етапи розвитку соціоекології.

4. Взаємозв’язок соціоекології з іншими галузями знань.

5. Закони соціальної екології.

6. Взаємодія суспільства та природи в їх історичному розвитку.

7. Підходи до періодизації етапів взаємодії суспільства та природи.

8. Характеристика періодів розвитку соціоекосистеми.

9. Середовище існування людини.

10. Людина з точки зору законів еволюції.

11. Екологічні ніші людини.

12. Чисельність людства.

13. Сучасний антропогенез і якість людей.

14. Потреби людей.

15. Науково-технічний прогрес і проблеми екології.

16. Джерела екологічної кризи ХХ століття та її вплив на біосферу.

17. Забруднення атмосфери.

18. Забруднення ґрунту.

19. Забруднення світового океану та континентальних вод.

20. Живі організми в умовах антропогенного стресу.

21. Територіальні аспекти антропогенного забруднення навколишнього середовища; стан навколишнього середовища України.

22. Інфраструктура міст.

23. Енергетичні системи міст.

24. Екологія міського транспорту.

25. Екологічне середовище в містах: мезо та мікро клімат; рослини і тварини в місті.

26. Людина в міському середовищі; медична екологія.

27. Утилізація та знешкодження відходів, очисні споруди.

28. Еколого-економічні та етичні принципи гармонійної взаємодії людини та природи.

29. Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери.

30. Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері.

Словник термінів і понять

Аерозолі — зважені в газоподібному середовищі частини твердих (дим) або рідких (туман) речовин.

Акліматизація — форма адаптації, пристосування організму до нових або змінених умов існування.

Антропогенна діяльність - діяльність людини у навколишньому природному середовищі.

Антропогенні фактори — форми діяльності людського суспільства, які приводять до зміни природи як середовища життя інших видів, чи безпосередньо відбиваються на їхньому житті.

Антропоекосистема — однорідно заселений простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям.

Антропологія — наука про походження і еволюцію людини, утворення людських рас.

Ареал — область поширення будь-якої систематичної групи організмів.

Атмосфера — газоподібна оболонка Землі, утворена із суміші різних газів, водяної пари і твердих часточок.

Аутекологія — розділ екології, що вивчає вплив різних факторів середовища на життєдіяльність окремих видів живих організмів.

Біогеоценоз — складна природна система, що об'єднує на основі обміну речовин і енергії сукупність живих організмів з неживими компонентами на певній території земної поверхні.

Біомаса — виражена в одиницях маси або енергії кількість живої речовини певних організмів на одиницю площі чи об'єму.

Біосфера — область поширення життя на Землі, склад, структура і енергетика якої визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів; охоплює верхню населену організмами частину літосфери, гідросферу і тропосферу.

Біота — сукупність живих організмів, що населяють визначений район у певний відрізок часу.

Вибух екологічний — масове розмноження виду в регіоні, куди він був завезений випадково і де відсутні його природні вороги.

Викид аварійний — надходження забруднюючих речовин в навколишнє середовище в результаті порушення технологічного процесу або аварії.

Відвали— насипи, що утворюються в результаті розміщення відходів на спеціально відведених площах.

Відходи — невикористані залишки продуктів виробництва, побуту, транспорту у місцях їхнього утворення, що мають реальну або потенційну цінність як продукт для інших галузей або регенерації (відновлення).

Гармонізація — неперервний процес досягнення динамічної рівноваги.

Геоекологія — розділ екології, що вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах (на суші і в океані, в тундрі, тайзі і в тропіках, у горах і пустелях тощо); дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів.

Гідросфера — переривчаста водна оболонка Землі, що розташована між атмосферою й земною корою (літосферою) і до якої входять океани, моря, озера, водосховища, ріки та болота, льодовики і підземні води.

Глобальний — той, що відноситься до території усієї Земної кулі, всесвітній; всесторонній, універсальний.

Ґрунт — верхній шар земної кори, що утворився під впливом природних факторів (клімат, рослинні й тваринні організми, рельєф, геологічні відклади) і є самостійним природним утворенням.

Деградація середовища — погіршення природного середовища проживання людини, занепад соціальних і природних умов.

Дезактивація — видалення радіоактивного забруднення з поверхні предметів.

Демекологія — розділ екології, що вивчає властивості, типи, особливості життєдіяльності та структуру популяцій.

Демографія — суспільна наука, що вивчає населення і закономірності його відтворення.

Дірка озонова — великий простір в озоновому шарі планети зі значним (до 50%) зниженням вмісту озону

Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість шкідливого агента, проникнення якого в організм не має негативного впливу.

Дощ кислотний — дощ (сніг), підкислений (рН нижче 5,6) розчиненими в атмосферній волозі промисловими викидами.

Екологізація виробництва — виробництво екологічно безпечної продукції за мінімальних витрат природних ресурсів (сировини, енергії, палива та інших матеріалів) з утворенням мінімальної кількості неутилізовуваних та розсіюваних відходів, які не порушують функціонування природних екосистем.

Екологічна безпека — стан навколишнього природного середовища, що забезпечує збалансований вплив різних факторів і при цьому не порушує функціонування екосистем, здатність біосфери до саморегулювання та не створює небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна культура — це сукупність духовних і матеріальних цінностей, створених у процесі розвитку цивілізації, що орієнтуються не тільки на задоволення всебічних потреб людини, а й на збереження, відновлення та покращення якісних і кількісних показників природного середовища.

Екологічна ніша — загальна сума всіх вимог організму до умов існування, включаючи зайнятий ним простір, функціональну роль у співтоваристві (наприклад, трофічний статус) і його толерантність щодо факторів середовища: температури, вологості, кислотності, складу ґрунту та ін. Е. н. — місце виду в екосистемі, зумовлене його біотичним потенціалом і сукупністю факторів зовнішнього середовища, до яких він пристосований.

Екологічна свідомість – це сукупність екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи «суспільство – природа», ставлення до природи, а також діяльність людини у навколишньому природному середовищі.

Екологічний паспорт — документ, що містить основні відомості про екологічний стан і безпеку об'єкта.

Екологія людини — міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людей з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров'я населення.

Екосистема — єдиний природний або природно-антропогенний комплекс, утворений живими організмами та середовищем їх існування, в якому живі й неживі компоненти поєднані між собою причинно-наслідковими зв'язками, обміном речовин, розподілом потоку енергії.

Експертиза екологічна — визначення відповідності нормам (стандартам) стану навколишнього середовища, а також потенційної господарської діяльності людини, яка впливає на нього і його компоненти.

Електромагнітні хвилі — електромагнітне поле, що поширюється у просторі зі швидкістю, залежною від властивостей середовища

Ерозія — руйнування ґрунту, гірських порід водними потоками і вітром з порушенням їх цілісності.

Забруднення — внесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, не характерних для нього речовин, явищ, об'єктів будь-якої природи, які шкідливо впливають на живі організми.

Забрудник — будь-який фізичний агент, хімічна речовина або біологічний вид (переважно мікроорганізми), які потрапляють у навколишнє середовище або утворюються в ньому в кількостях, що виходять за межі звичайного та зумовлюють забруднення середовища.

Здоров'я — процес збереження і розвиток психічних, фізіологічних і біологічних здатностей людини, її оптимальної працездатності, соціальної зайнятості за максимальної тривалості життя.

Індекс людського розвитку (ІЛР) — усереднений інтегрований показник, який характеризує набуття людиною якісних ознак (тривалості життя, рівня освіти і реального ВВП на душу населення).

Інтенсивність сонячної радіації — кількість тепла, яку отримує земна поверхня за 1 хв. на 1 см².

Іонізуюче випромінювання — потоки часточок і квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких через речовину зумовлює іонізацію і збудження її атомів або молекул.

Канцероген — хімічна речовина, вплив якої на організм людини за певних умов спричиняє розвиток злоякісних новоутворень.

Канцерогенність — властивість факторів навколишнього середовища зумовлювати виникнення захворювання на рак.

Катастрофа екологічна — порушення екологічної рівноваги в природних живих системах, яке зазвичай виникає в результаті прямої або опосередкованої дії антропогенної діяльності; необоротний характер змін, що відбулися в екосистемах чи біосфері.

Ксенобіотики — чужорідні речовини, які проникають в організм людини і спричинюють патологічну дію.

Криза екологічна — ситуація, яка виникає в природних екосистемах у результаті порушення рівноваги під дією стихійних природних явищ або в результаті антропогенних факторів (вирубування лісів, забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів та ін.).

Ландшафт — конкретна територія, однорідна за походженням, історією розвитку і неподільна за зональними і азональними ознакам, що характеризується спільним географічним фундаментом, однотипністю рельєфу і клімату, одноманітністю гідротермічних умов, ґрунтів і біоценозів та певною структурою; основна одиниця фізико-географічного районування.

Літосфера — верхня тверда оболонка Землі, обмежена зверху атмосферою, гідросферою, а знизу — астеносферою.

Медична екологія — комплексний напрям медико-біологічної науки, що вивчає питання екології, пов'язані з морфологічними і генетичними формами адаптації людини до природно-антропологічного середовища.

Міграція техногенна — переміщення на великі відстані сировини, продуктів виробництва, відходів.

Мікрокомпоненти — хімічні елементи, вміст яких вимірюється сотими долями відсотка.

Місто — це антропогенна екосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення, яке знаходиться на його території.

Моніторинг — система спостережень, оцінювання і прогнозування змін стану біосфери або її компонентів внаслідок дії антропогенних впливів.

Моніторинг довкілля — спостереження за станом довкілля, яке оточує людину, і попередження про критичні ситуації, шкідливі або небезпечні для її здоров'я.

Навантаження антропогенне — сукупність прямого і непрямого впливу людей і їх господарств на природу або на її окремі екологічні компоненти.

Навколишнє середовище (довкілля) — сукупність матеріальних сил і явищ середовища, його речовина і простір, діяльність людини, що контактує з неживими і живими істотами; сукупність абіотичних, біотичних і соціальних середовищ, які впливають на людину.

Народонаселення — сукупність людей, що мешкають на значній території з урахуванням расово-етнічного і статево-вікового складу.

Нітрати — солі азотної кислоти, що широко використовуються в промисловості і сільському господарстві.

Ноосфера — за В. Вернадським — новий етап еволюції біосфери, на якому розумна людська діяльність є головним чинником еволюції біосфери.

Озон — модифікація кисню (0₃), яка має високу біологічну і хімічну активність, синій колір і різкий запах.

Оптимізація соціоекосистем — це створення в них таких оптимальних функціональних структур, які могли б забезпечити гармонійне поєднання антропогенних та природних компонентів та збереження динамічної рівноваги цих компонентів на основі речовинно-енергетичного балансу.

Охорона навколишнього середовища — комплекс наукових, організаційно-технічних і правових заходів з раціонального використання, відтворення і зберігання природних ресурсів.

Охоронні природні території — території, в межах яких забезпечується їх охорона від традиційного господарського використання, підтримання природного стану для збереження екологічної рівноваги та використання в наукових, навчально-просвітницьких і культурно-естетичних цілях.

Парниковий ефект — поступове потепління клімату на нашій планеті в результаті збільшення концентрації в атмосфері антропогенних домішок (оксиду карбону (IV), метану, оксиду нітрогену (II), азоту, озону, фреонів), які, пропускаючи сонячні промені, перешкоджають проходженню довгохвильового теплового випромінювання із земної поверхні.

Пестициди — хімічні препарати для захисту рослин від бур'янів (гербіциди), шкідників (інсектициди та інші), захворювань (фунгіциди).

Популяція — сукупність особин одного виду, які живуть разом більш-менш тривалий час, займають певну територію (популяційний ареал), вільно схрещуються між собою і відносно ізольовані від інших популяцій виду.

Потреби людини — потреба або нестача в будь-чому, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальних груп і суспільства в цілому; або стан особини, що створюється потребою в об'єктах, які необхідні для її існування та розвитку і є джерелом її активності.

Природокористування — сфера суспільно-виробничої діяльності людини, спрямована на задоволення різноманітних потреб; теорія і практика раціонального використання людиною природних ресурсів.

Радіоекологія — розділ екології, що вивчає реакцію живих організмів і біологічних систем на вплив іонізуючого випромінювання.

Резистентність — стійкість організму (популяції, біоценозу) до впливу різноманітних факторів (хвороб, паразитів, пестицидів та ін.).

Рекреація — відновлення здоров'я і працездатності завдяки відпочинку на лоні природи.

Рекультивація земель — комплекс заходів, спрямованих на відновлення продуктивності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля.

Рекультивація ландшафтів — комплекс робіт, спрямованих на відновлення господарської, медико-біологічної та естетичної цінності порушених ландшафтів.

Рельєф антропогенний — сукупність форм земної поверхні, змінених або створених діяльністю людини, а також впливом ерозії.

Рельєф техногенний — рельєф, створений в результаті виробничої діяльності людини, а також під впливом сучасних технічних засобів.

Ресурси мінеральні — усі складові літосфери, які використовують у господарстві як мінеральну сировину або джерела енергії (добувне паливо, металева і неметалева сировина), належать до вичерпних (невідновлюваних) природних ресурсів.

Ресурси природні — найважливіші компоненти природного середовища, які використовує людство для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства (ресурси тваринного світу, земельні, лісові, водні, рекреаційні, естетичні та ін.).

Ресурсозбереження (ресурсозберігаюча технологія) — виробництво і реалізація кінцевих продуктів з мінімальною витратою речовини та енергії на всіх етапах виробничого циклу (від добування до збуту) і з найменшим впливом на природні екосистеми та людину.

Саморегуляція — властивість біологічних систем автоматично встановлювати і підтримувати фізіологічні та інші біологічні показники на певному, відносно постійному рівні.

Середовище — частина природи, яка оточує живий організм і з якою він безпосередньо взаємодіє.

Середовище виробниче — це середовище, у якому людина здійснює свою трудову діяльність і яке складається з комплексу підприємств, установ і організацій, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Середовище побутове — це середовище проживання людини, яке містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Середовище соціальне — це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем.

Синекологія — екологія угруповань (співтовариств).

Смог — поєднання пилових частинок і крапель туману.

Соціоекологія — це інтегративна наука, що вивчає основні закони та закономірності взаємодії суспільства і природи з метою оптимізації та гармонізації їх взаємодії.

Соціоекосистема — це територіальна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством; стійка сукупність зв’язків між людським суспільством або його окремими, відносно самостійними, частинами та оточуючим природним середовищем

Соціосфера — це саморегульована планетна система, до складу якої належить біосфера, інші охоплені виробничою діяльністю геосфери та прилеглий до Землі Космос і людське суспільство з усіма наслідками його господарської і розумової діяльності.

Теплове випромінювання — електромагнітне випромінювання тіл з температурою, яка перевищує абсолютний нуль; інфрачервоне випромінювання.

Територія рекреаційна — ділянка суші або водної поверхні, призначена для відпочинку людей, відновлення їхнього здоров'я і працездатності.

Техноекологія — розділ екології, який вивчає взаємозв’язки між суспільством і природою, обсяги і наслідки антропогенних впливів на природу і оточуюче людину середовище.

Техносфера — сукупність створених цілеспрямованою діяльністю людини штучних і змінених нею природних об'єктів.

Умови життя — сукупність необхідних для організму умов існування, елементів середовища, з яким він перебуває в нерозривній єдності і без яких не може існувати.

Умови природні — сукупність живих організмів, явищ, тіл природи, що існують незалежно від діяльності людини і впливають на інші живі організми, тіла, явища.

Урбанізація — соціально-демографічний процес, що полягає у збільшенні кількості міського населення.

Урбоекологія — галузь знань, що займається вивченням містоутворення і дослідженням взаємозв'язків людських поселень між собою та з навколишнім природним середовищем у міських екосистемах.

Утилізація відходів — вторинне використання відходів у технологічних або інших корисних цілях.

Фактор соціальний — фактор, який є результатом відносин у людей або соціальної структури.

Фонове забруднення атмосфери — забруднення атмосфери на великій відстані від джерела.

Шкала якості навколишнього середовища (індекс якості середовища) — умовний показник, заснований на реакції людського організму на зовнішні впливи.

Якість води — ступінь відповідності показників якості води потребам людей або технологічним вимогам.

Якість життя — сукупність умов, що забезпечують (або не забезпечують) здоров'я людини, тобто відповідність середовища життя людини її потребам; відповідність середовища життя соціально-психологічним установкам особистості; комплексна характеристика економічних, політичних, соціальних і ідеологічних факторів, що визначають становище людини в суспільстві.

Якість повітря — ступінь відповідності фізико-хімічних і біологічних характеристик повітря потребам людини і технологічним вимогам.

Якість природного ресурсу — ступінь відповідності характеристик природного ресурсу потребам людини і технологічним вимогам.

Якість середовища — ступінь відповідності природних умов потребам людей або інших живих організмів.