12. Поняття, ознаки, види множинності злочинів

Множинність злочинів - це вчинення особою самостійно або у співучасті двох або більше умисних злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину, за жодне з яких особа не притягалась до кримін. відповідальності або вчинення нового умисного злочину особою, яка має непогашену судимість за раніше вчинений злочин. Вчинені злочини повинні відноситись до категорії умисних злочинів і повинно тягнути настання кримінально-правових наслідків. Не може утворювати множинне діяння, за яке: закінчились строки давності притягнення до кримін. відповідальності; закінчились строки давності виконання обвинувального вироку; погашена або знята судимість; звільнено від кримін. відповідальності за актом амністії або помилування; а також на підставі статей 45, 46, 47, 48. Види множинності злочинів визначені КК, це: повторність злочинів (вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.); сукупність злочинів (вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.); рецидив злочинів (вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин).

«Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримін. відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом» (ст.35). Як правило, вчинення злочину в ситуації М. утворює кваліфікований склад злочину Суспільно небезпечна поведінка особи, що в поєднанні з іншими обставинами утворює фактичні склади двох або більше злочинів, з кримінально-правової точки зору не може розглядатись як одиничний злочин. Необхідність відмежування множинності злочинів від одиничного злочину виникає, зокрема, при вчиненні: а) складного злочину, напр., розбою; б) складеного злочину, напр., бандитизму; в) злочину, юридичний склад якого передбачає кілька альтернативних діянь, напр., носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів або іншої холодної зброї без відповідного дозволу; г) злочину, юридичний склад якого включає, крім основних, і так звані "похідні" наслідки, напр., умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого; д) продовжуваного злочину, напр., викрадення телевізора шляхом винесення працівником радіозаводу протягом кількох днів окремих його частин і деталей; є) триваючого злочину, напр., незаконного зберігання вогнепальної зброї. На перший погляд, у всіх цих випадках особа вчиняє кілька злочинів. Але в силу своєї внутрішньої єдності з позиції законодавця, відповідні фактичні склади втрачають своє самостійне значення, оскільки вони передбачені юридичним складом певного одиничного злочину як окремі елементи, ознаки чи епізоди.

13.Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння, - це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за заподіяну шкоду. У науці такі вчинки - необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння пов'язане з ризиком (виправданий ризик), виконання спеціального завдання з попередженням чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. - називаються обставинами, що виключають злочинність діяння (розділ VIII Загальної частини КК).

Зазначені обставини характеризуються низкою загальних ознак:

1.Всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії або бездіяльності;

2.Зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (напр., позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства);

3.Вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди;

4.Ці обставини суспільно корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави (водночас це не виключає того, що в ряді випадків такі вчинки можуть і не бути суспільне корисними: напр., заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності). У цьому разі вони визнаються соціальне допустимими;

5.Вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

14.Необхідна оборона та умови її правомірності.

До таких діянь, які за своїми зовнішніми ознаками збігаються з ознаками того чи іншого злочину, але вважаються правомірними, відносять необхідну оборону.

Відповідно до ст. 36 ККУ необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення, якщо при цьому не було допущено меж необхідної оборони.

Умовами правомірності необхідної оборони, що належать до захисту, є: наявність небезпеки, завдання шкоди інтересам особи, яка нападає, можливість захисту як своїх, так і сторонніх (чужих) індивідуальних або колективних інтересів, співмірність захисту та нападу, суспільна небезпечність.