17. Конституційно-правовий статус людини та громадянина

Правовий статус – це юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві.

Загальний (конституційний) правовий статус – це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається насамперед Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, освіти тощо. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов’язки, які надані й гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять численні суб’єктивні права і обов’язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовідносин, в які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших.

розділі ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”.

Структуру конституційного статусу особи в Україні утворюють такі елементи: 1) громадянство; 2) правосуб’єктність, яка включає в себе правоздатність і дієздатність; 3) основні права і свободи; 4) конституційні обов’язки; 4) правові принципи; 5) гарантії правового статусу людини і громадянина. Основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси і обов’язки. В єдності вони є базою для всіх інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

Конституційні права і свободи – це закріплені в Конституції України і гарантовані державою можливості, які дають кожній людині і громадянину вільно і самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і загальних інтересах.

Конституційний обов’язок – це встановлена державою в інтересах суспільства і людини й закріплена в Конституції необхідність, що визначає кожному громадянину відповідний вид і міру належної поведінки.

Конституційно-правовий статус особи в Україні на сучасному етапі характеризується рядом ознак. - створення сучасної законодавчої бази --- -закладена нова концепція взаємовідносин людини і держави з акцентом на пріоритеті прав особи, оскільки “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” (ст. 3). - конституційний статус людини і громадянина базується на принципах плюралістичної демократії, основи якої закладено в ст. 15 Конституції, згідно з якою “суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”, а “жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”.

18. Конституційно-правовий інститут громадянства

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1,2 та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою правосуб’єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Серед норм, які регулюють відносини громадянства України, визначальними є норми Конституції України. Основне місце серед конституційних норм належить нормам, що визначають принципи громадянства України. Юридичні норми, що регулюють відносини громадянства, прийнято поділяти на такі основні групи:

1) норми Конституції, що визначають основні засади громадянства України,

2) норми Закону про громадянство України, що регулюють на основі Конституції порядок визнання, набуття і припинення громадянства України;

3) норми підзаконних актів, що регулюють процедурні питання порядку визнання, набуття і припинення громадянства України та інші питання, які безпосередньо пов'язані з громадянством (наприклад, порядок отримання свідоцтва про громадянство тощо).

принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких обставин і ознак

принцип єдиного громадянства України

громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави

принцип гуманізму ніхто не може бути позбавлений громадянства, або права змінити громадянство

19. Конституційно-правовий режим іноземців. Апатризм. Інститут притулку.

Конституція України встановила, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами, чи міжнародними договорами України. Їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Більш детально правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців регламентується законами України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р., “Про біженців” від 21 червня 2001 р., “Про імміграцію” від 7 червня 2001 р. Закон “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначає правове становище іноземців в Україні

Правовий статус іноземця в будь-якій країні своєрідний, оскільки складається з таких двох елементів: правового статусу громадянина своєї держави (або статусу особи без громадянства в країні його постійного проживання) і правового статусу іноземця.

Іноземці та особи без громадянства в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов’язками, що і громадяни України, але за деякими винятками.

Згідно із законодавством іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Відповідно Закону України „Про імміграцію” від 7 червня 2001 р. дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Іноземці, які іммігрували на постійне місце проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України.

Разом з тим іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України

Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України (українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження).

Ті особи, яким вже наданий статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Безгромадянство (апатризм) — це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-не-будь держави. У Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 року апатридом іменується особа, яка не розглядається громадянином якоїсь держави в силу її закону. Стан безгромадянства може виникнути з різних причин, наприклад при: а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла добровільно або втратила громадянство своєї держави і не набула громадянства в іншій державі; б) виході з громадянства з метою отримання громадянства іншої держави, що дається через п'ять-десять років; в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого не надає жінці автоматично громадянства чоловіка (США, Франція), а сама жінка має громадянство країни, законодавство якої керується принципом «дружина слідує громадянству чоловіка» (Іспанія); г) у результаті народження від батьків, які втратили громадянство; д) позбавленні громадянства і т.д.

Право притулку — це право держави дозволити в'їзд, проживання на своїй території особі, яку переслідують на її батьківщині або в інших країнах за політичні, наукові, релігійні погляди і діяльність.

Аналіз Основного Закону України свідчить про те, що в ньому констатується наявність інституту права притулку, можливість його надання певним суб'єктам, необхідність більш детального і конкретного законодавчого врегулювання, виключне право Президента України щодо вирішення даного питання. Однак у ч. 2 ст. 64 Конституції зазначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану це право може бути обмежене.

Юридично конституційний інститут права притулку фіксується таким чином: “Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом” (ч. 2 ст. 26 Конституції); “Президент України... приймає рішення... про надання притулку в Україні” (п. 26 ч. 1 ст. 106 Конституції). Ця фіксація є чи не найвужчою за змістом і обсягом серед аналогічних положень, закріплених у конституціях постсоціалістичних країн.

З наведених формулювань випливає: 1) що громадяни нашої держави правом притулку в Україні користуватися не можуть, оскільки передбачена можливість його надання лише іноземцям та особам без громадянства; 2) притулок є територіальним, хоч не виключено, що законом може бути запроваджено і його надання за політичними мотивами; 3) можливість надання притулку не пов'язується (на відміну від інших статей, зокрема ст. 33 Конституції) з перебуванням в Україні на законних підставах; 4) рішення Президента України в контексті п. 26 ч. 1 ст. 106 Конституції не може бути негативним (наприклад, позбавлення права притулку); 5) надання притулку Президентом України має здійснюватися у порядку, встановленому законом, тобто жодного іншого нормативно- правового акта Конституція не передбачає.