8. Суб’єкти конституційно-правових відносин

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб'єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи І організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ - громадяни України всіх національностей. Наступним колективним суб'єктом конституційного права є територіальна громада. Самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади формуються безпосередньо народом {шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру. Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так ст. 7 Конституції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Самостійними суб'єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб'єкти мають собі на меті представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктивізуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України, ст. 106 - Президента України і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин - це нормативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносину сфері конституційних правовідносин. Юридичний конституційний обов'язок має три основні форми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших учасників конституційно-правових відносин; б) здійснення конкретних дій чи дотримання конкретної поведінки; в) обмеження в правах особистого, майнового чи організаційного характеру (заходів юридичної відповідальності).

9. Конституційно-правова відповідальність

Юридична відповідальність в конституційному праві - це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного національного законодавства. Юридичній відповідальності в конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: наявність позитивного і негативного аспектів; наявність правопорушення; соціальна небезпека діяння та його наслідків; винність суб'єкта правопорушення; наявність норми права, що передбачає юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність у конституційному праві передбачає як пряму відповідальність, види і міра якої визначається конституційним правом (конституційно-правова відповідальність), так і опосередковану (бланкетну) відповідальність, види і міра якої визначається іншими галузями права (адміністративно-правова, кримінально-правова). У комплексі конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення конституційно-правових норм є системою, механізмом юридичної відповідальності в конституційному праві України.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності належать:

1. Конституційно-правова відповідальність має конституюючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.

2. Конституційно-правова відповідальність відповідно до особливостей предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в державі.

3. Конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності.

4. Специфічність підстав конституційно-правової відповідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юридичний факт конституційного делікту, а проспективної - юридичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

5. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування).

6. Конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм що регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм, конституційного права України.

7. Конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

9. Джерелами конституційно-правової відповідальності е не лише норми Конституції України, але й всі інші конституційно-правові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного законодавства.

10. Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми її реалізації. В окремих випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

10. Санкції у Конституційному праві

Санкція є обов’язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності; в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій:

1. скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8) Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України… можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

2. призупинення дії актів державних органів; (нижче)

3. визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;

4. дострокове припинення повноважень органів державної влади; (нижче)

5. дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) ВР України може висловити недовіру Ген. Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

6. позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;

7. процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

Відповідальність народного депутата: (ст. 81 чч. 3,4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв’язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

11. Принцип суверенності, незалежності України

Стаття 1 Конституції України має основоположне значення для визначення концептуальних засад становлення і розвитку української державності. Порівняно з Декларацією про держав­ний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною націо­нальною державою, ст. 1 Конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні засади, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, пра­вова держава. Тим самим вона суттєво розвиває і збагачує осно­ви конституційного ладу України, надає їм системного, узгодже­ного характеру.

У Конституції Україна передусім характеризується як суве­ренна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави, як неза­лежної і суверенної, стало вираженням волі Українського наро­ду, реалізацією ним свого права на самовизначення. В демокра­тичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади. Тому наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації орга­нами державної влади покладених на них завдань і функцій.

Державний суверенітет України означає верховенство дер­жавної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни і її не­залежність від будь-якої іншої влади за її межами. Конкретиза­ція змісту цього положення здійснена передусім у Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний сувере­нітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність вла­ди республіки в межах її території та незалежність і рівноправ­ність у зовнішніх зносинах, а також низці статей Конституції. Так, ст. 2 вказує, що суверенітет України поширюється на всю її тери­торію; ст. 5 визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст. 9 передбачає, що міжнародні договори можуть вважа­тися частиною національного законодавства лише після їх рати­фікації Верховною Радою України; ст. 17 прямо забороняє розта­шування іноземних військових баз на території України; ст. 17, ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 79, п. 23 ст. 85, ч. 2 ст. 102, ч. З ст. 104, п. 1 ст. 116 визначають роль і обов'язки народу і вищих органів державної влади України в забезпеченні її суверенітету і незалежності, і, на­решті, ч. 1 ст. 157 забороняє внесення змін до Конституції, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України.