Конституційне право

Питання 1 Поняття, предмет і метод Конституційного права України

Конституційне право України (у його першому значенні) -це провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини вла­дарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місце­вого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина. Конституційне право мас свій предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які виникають в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній та регулюються правом. Предметом конституційного права є відносини, які визначають належність до громадянства України, становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи й обов'язки. Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках. Предметом конституційного права України є форми безпосередньої демократії, насамперед вибори, референдум, система органів державної влади, місцевого самоврядування, основи їх організації та функціонування. До предмета конституційного права належить територіальний устрій України метод правового регулювання - сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головними методами конституційно-правового регулювання є методи уповноваження, встановлення і зобов'язання. У цілому для конституційно-правового регулювання суспільних відносин характерним є владпо-імперапшвний метод, оскільки норми конституційного права України регламентують великий обсяг відносин, які базуються на владі та підкоренні, реалізації владними структурами своїх повноважень. Але чимало є і дозвільних норм, які дають можливість суб'єктам державно-правових відносин реалізувати свої права.

2. Види й система джерел Конституційного права України

Джерела конституційного права. Кожна галузь права має свої джерела. Це стосується і конституційного права. Джерела права прийнято розрізняти: а) за матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних зв'язків, форми власності тощо); б) за ідеальним змістом (правова свідомість); в) за юридичним змістом (різні форми, засоби вираження, об'єктивізація правових норм). Тому під джерелами права в юридичному значенні розуміється форма вираження, об'єктивізації державної волі. Основними видами джерел конституційного права у світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу нормативно-правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого самоврядування. Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, доволі широка, а саме: Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, нормативні акти Президента України, постанови урядів України, Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів місцевого самоврядування, регламенти тощо. Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові правові норми загального характеру. Вони мають установчий характер та вищу юридичну силу, стосуються усіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном змісту своїх норм Конституція України суттєво відрізняється від усіх інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в самій Конституції України визначаються багато інших видів джерел цієї галузі національної правової системи. Норми Конституції України стосуються кожного громадянина, усіх суб'єктів суспільних відносин. Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

3. Принципи, структура і функції Конституційного права України

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. рrinsipium - початок, основа) - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання. принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін. Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин. Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України тощо. Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; інші.

Структура Конституції України відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окремо взята конституція. Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин; преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються Із 15 самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України складаються з декількох абзаців, що не нумеруються. а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, Ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції. Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо. За об'єктами впливу норм на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме - політична, економічна, соціальна, культурна (Ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна ідеологічна та зовнішньополітична. Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права такі, як регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна, аксіологічната ряд інших. За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові.

4. Порядок прийняття і зміни до Конституції України

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і включає такі основні положення:

1.    Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи громадян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

2.    Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

3.    Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні засади», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Внесення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

-    проект внесення змін до цих розділів вносить Президент або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

-    за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради;

-    дане рішення повинно бути підтверджене на Всеукраїнському референдумі.

4.    Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

-    законопроект про внесення змін подається до Верховної Ради не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

-    законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в подальшому змін і доповнень до законопроекту; – схвалений простою більшістю законопроект може бути прийнятий тільки на наступній черговій сесії парламенту, при умові, що за нього проголосують не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

5.    Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції, що розглядався Верховною Радою і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

6.    Верховна Рада не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень.

7.    Конституційний суд робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою.

1. Конституційно-правові інститути й норми.

Конституційно-правові норми,їх класифікація. Конституційно-правові норми - це встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки,що регулює суспільні відносини,які становлять предмет конституційного права. Класифікація норм конституційного права - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає нам система (зміст) Конституції України. У відповідності з цим усі норми можна поділити на кілька груп.  Перша група - це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Друга група - це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина.  Третя група - норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.  Четверта група - норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України та місцевого самоврядування.  П'ята група - норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.  За призначенням у механізмі правового регулювання на матеріальні і процесуальні. За терміном дії постійні і тимчасові. За територією дії розрізняють конституційно-правові норми,які діють на території:всієї України, Автономної Республіки Крим, окремих адміністративно – територіальних одиниць.  За характером приписів,що містяться в конституційно-правових нормах,норми поділяються на уповноважуючи,зобов’язуючі і забороняючи. За характером втілених приписів норми конституційного права поділяються на імперативні та диспозитивні.  За функціональною спрямованістю норми конституційного права поділяються на регулятивні та охоронні.

Конституційно-правові інститути – це відповідна система норм конституційного права, які регулюють однорідні та взаємопов’язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу. Вони поділяються на генеральні,основні та субінститути. До генеральних слід віднести: основи конституційного ладу, основи правового статусу особи,основи організації і функціонування органів державної влади,основи організації та діяльності органів місцевого самоврядування. У ієрархії конституційних норм основні інститути належать до другого рівня після генеральних інститутів. До основних належать: інститут парламентаризму, президента, конституційної юстиції, виконавчої влади тощо. Усередині конституційних інститутів ( генеральних і основних) вирізняють відносно самостійні, спеціалізовані утворення – тубінститути, які являють собою досить компактні групи конституційних норм. До них належать ( тубінститутів): основні політичні права і свободи,основні соціально – економічні права, гарантії основних прав і свобод, основні обов’язки громадян.