1)Основні світові системи нотаріату.

Латинський нотаріат.

Існує дві основні системи нотаріату - латинського і англосаксонського типу. У систему Міжнародного союзу латинського нотаріату, який об’єднує в своєму складі більше 60 нотаріатів всіх континентів (за винятком Австралії), входять з числа найбільш великих нотаріати Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Люксембурга, Нідерландів, Латинської Америки, провінції Квебек (Канада). У переліку нових країн системи латинського нотаріату є і держави Африки. Крім того, в 90-х роках ХХ ст. після реформ в східній Європі нотаріат латинського типу склався в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині і у нас в Україні. Цікаво, що система латинського нотаріату з’явилася і в США, і в Сполученому Королівстві - державах системи загального права. Зокрема, в штаті Флорида і Лондоні діють нотаріуси, що працюють за принципами латинського нотаріату. У 2003 р. до Міжнародного союзу латинського нотаріату приєднався Китай.

Міжнародний союз латинського нотаріату був утворений в 1948 р. в Буенос-Айресі і має на меті сприяти поширенню в світі законодавства країн - членів союзу і знайомству з його інститутами. Міжнародний союз періодично проводить свої конгреси, а також працює через комісії, наприклад по європейським справам і Середземномор’ю.

У системі латинського нотаріату нотаріус виступає, по-перше, як незалежний представник держави, наділеної від імені держави повноваженнями здійснювати нотаріальні дії, по-друге, одночасно несе особисту відповідальність за здійснення нотаріальних дій. Незалежність нотаріуса забезпечує надання угодам сторін «публічної форми і публічної довіри», оскільки нотаріус виконує завдання публічної влади. Контроль за діяльністю нотаріуса здійснюється державою в особі органів юстиції і нотаріальними палатами.

Слід мати на увазі, що у ряді країн латинського нотаріату паралельно існують державний і вільний нотаріат, наприклад, лише державний нотаріат діє в землі Баден Вюртемберг у ФРН і приблизно в половині кантонів Швейцарії. У Португалії нотаріуси також є державними службовцями.
Крім того, в країнах латинського нотаріату організація і система вільного нотаріату відрізняється значною гнучкістю. Наприклад, у ряді земель ФРН допускається поєднання професій адвоката і нотаріуса, коли одна і та ж особа може одночасно виконувати вказані функції. Таке поєднання можливе в землях колишньої Пруссії: для Берліна, Бремена, Гессена, Нижньої Саксонії, частково для Північного Рейну-Вестфалії і Шлезвіг-Гольштейна, а також у ряді кантонів (німецькомовних) Швейцарії. У Франції з 1990 р. для молодих дипломованих фахівців допускається робота нотаріусом по найму в нотаріальній конторі до тих пір, поки вони не стануть самостійними нотаріусами або асоційованими нотаріусами в товариствах нотаріусів.

Життєздатність латинського нотаріату пояснюється його реформуванням разом зі соціально правовими умовами і цивільним обігом, що змінюються. Наприклад, у зв’язку із зміною законодавства нотаріуси Нідерландів і Франції засвідчують угоди про визначення правового положення одностатевих осіб, що проживають спільно (PACS). У Франції Вища рада нотаріату займається дослідженням питань взаємозв’язку електронних засобів передачі інформації і можливостей нотаріату в цій області. Різні й моделі організації нотаріату, наприклад, у Франції нотаріус досить мобільний і активний в своїй діяльності, тоді як у ФРН він більш відповідає традиційній моделі посадової особи.

Англосаксонська модель нотаріату.

Англосаксонська правова модель заснована переважно на судовому прецеденті, через що основна увага приділяється показам свідків як засобу доведення, у тому числі і при дослідженні письмових доказів. Нотаріус в правовій системі і нотаріальні документи (як і інші письмові) не грають тієї ролі, яка відведена їм в країнах латинського нотаріату. Тому будь-які письмові документи в цивільному процесі країн загального права можуть бути спростовані за допомогою свідків.

Основна група професійних юристів в США - це адвокати, які не виконують публічних функцій, а є представниками конкретної сторони. Нотаріуси виконують суто посвідчувальні функції, наприклад, відносно копій, підписів, показів свідків під присягою і т.д. При цьому допускається змішування нотаріальних і адвокатських функцій, наприклад, соліситорами в Англії. Подібна якісна відмінність систем латинського нотаріату і нотаріату в англосаксонській правовій системі відмічалась відомим вченим компаративістом Р. Давидом.

Так, в США організація і порядок діяльності нотаріусів регулюються законодавством штатів. Як правило, нотаріальні функції виконують дві категорії осіб: нотаріуси, що призначаються законодавчими органами штату або вищими посадовими особами штату, а також комісіонери по питаннях встановлення факту.

Тому цілком можна погодитися з Ж. Ф. Пієпу і Ж. Ягром в тому, що в організації і роботі юристів в країнах англосаксонської правової системи більше свободи, але дух системи латинського нотаріату вимагає, щоб укладач угоди не перетворювався на того, хто його оспорюватиме або захищатиме при виникненні розбіжностей між сторонами.

Цікаво при цьому відзначити різну економічну ефективність і вартість різних систем нотаріату і в цілому юридичної інфраструктури для країн системи цивільного і загального права. Так, результати проведених досліджень показали, що витрати в англосаксонській правовій системі, зокрема в США, на утримання судів, зважаючи на нерозвиненість системи нотаріату, перевищують такі ж витрати в континентальних європейських цивільних правових системах приблизно в 3 - 7 разів. У США витрати суспільства на правову допомогу складають 3,0% від сукупного суспільного продукту, тоді як в державах з розвиненою системою нотаріату - приблизно 0,7 - 0,8%. Це пов’язано з договірним ціноутворенням послуг адвокатів на відміну від нотаріальних тарифів, що встановлюються державою.