10. Засади цивільного права

Загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

11. Функції цивільного права — це напрями впливу цивільно-правових норм на суб'єктів права.

Основні фун-ції:

регулятивна, охоронна, виховна.

Специфічні:

Компенсуючи,уповноважуюча.

12. структура цивільного права — це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.Норма цивільного права — це правило поведінки приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).Підгалузь (розділ) цивільного права — це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).

13. Типологія цп

визначенні типології українського цивільного права необхідно враховувати особливості традиції приватного права в Україні. ці особливості полягають у співіснуванні і одночасному впливі в Україні західної і східної традицій приватного права. Це зумовило ту особливість українського цивільного права, що інститути речового та зобов'язального права мають за основу принципові положення римського права (як правило, в німецькій інтерпретації), в той час як сімейне і частково спадкове право тяжіють ДО східної традиції.

14. Становлення традиції цивільного права в Україні

Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітився, хоча і вельми приблизно, але все ж досить виразний поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі Статутів — Старий, прийнятий у 1529 р., — був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якої входила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди". Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. прийнято другий — Волинський — статут. Дія Волинського статуту поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо. Третій Статут, названий Новим, був прийнятий у 1588 р. Він досить широко регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному праву. На відміну від давньоруського права, де була поширена усна форма договорів, Третій Статут встановлював як загальне правило вимогу письмової форми цивільно-правових угод. У деяких випадках була потрібна реєстрація договору в суді у присутності свідків. Досить детально врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найм, застава тощо, а також відносини спадкування. Значення Статутів визначається не тільки їх змістом, а й тим, що вони вплинули на подальший розвиток законодавства в Україні, Московській державі і Російській імпері.Статути були використані при складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ". "Права, за якими судиться малоросійський народ" — це збірник норм права XVIII ст., складений з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні. У "Правах" значне місце посідають норми цивільного права, які становлять найбільшу за обсягом частину кодексу.Проект не влаштовував царський уряд через помітну відмінність від російського законодавства, І тому кодекс так і не був прийнятий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної Імперської системи законодавства у середині XIX ст. У тому ж XIX ст. зроблено спробу створення ще одного українського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських". Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав малоросійських" можна вважати першим українським цивільним кодексом. "Зібрання прав малоросійських", що складається з трьох частин, було побудоване за інституційною системою. Значну увагу було приділено договірним зобов'язанням, зокрема декларувалася свобода договорів. Укладення угоди за наявності вад волі спричиняло її недійсність. Форма угоди могла бути як письмовою, так і усною. Невиконання зобов'язань призводило до обов'язку боржника компенсувати збитки кредитора. За загальним правилом, відшкодуванню підлягали як прямі збитки, так і неотримані прибутки. З окремих видів договорів найдетальніше регламентувалися купівля-продаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найм. Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними роботами на формування цивільного права України ХУІІ-ХІХ ст. вплинуло також російське законодавство. Зокрема питанням цивільного права присвячений том X Зводу законів Російської Імперії.Протягом останніх 50 років існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в якому передбачалося встановлення уніфікованих норм для всієї території імперії Однак до жовтня 1917 р. законопроектні роботи не були завершені. Надалі цивільне право в Україні продовжувало розвиватися в межах радянського цивільного права.

15. Цивільний кодекс (1922 р.) був прийнятий на основі аналогічного Кодексу РСФРР. Кодекс складався з чотирьох частин і містив 435 статей. Він мав урегульовувати майнові взаємини між громадянами, між ними й державними організаціями та цими організаціями поміж собою. Проте забезпечувався пріоритет загальнодержавних інтересів. Кодекс розрізняв три види власності: державну, кооперативну та приватну. ЦивК УСРР 1922 допускав приватну власність у трьох формах: одноосібна власність фіз. осіб; власність кількох осіб, які не становлять об'єднання (спільну власність); власність приват, юрид. осіб. Затверджувалося виключне право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, будівлі, залізниці, зброю, військове спорядження, телеграфне майно. Об'єкти державної власності повністю виключалися з цивільного обороту. Розділ "Зобов'язальне право" містив норми про зобов'язання з договорів та інших, зазначених у законі, підстав, у тому числі — через безпідставне збагачення й завдання шкоди іншій особі. Розділ "Спадкове право" допускав спадкування згідно із законом і заповітом у межах загальної вартості спадщини не більш як 10 тис. золотих карбованців, Якщо ж вартість спадкового майна була більшою, то поділ або ліквідація перевищуваної частки спадщини здійснювалися на користь держави.

16. ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.

ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назватитакі:

1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пан- дектної системи. В ньому немає норм, шо регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;2) значно розширений перелік зобов'язань. Зявилися розділи про поставку, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна та ін.. Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації — юридичні особи. Держава не згадується спеціально як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування та ін.). ЦК 1963 р. повніше і точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Разом з тим, не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець; немає і самого визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Більш детально регламентована форма правочинів, а також підстави і наслідки визнання їх недійсними. Детальніше врегульовані питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими).Спеціальні норми присвячені регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі тощо. На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як умова відповідальності за порушення зобов'язань, ЦК 1963 р. Встановлюв, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

17. Цивільний кодекс України (ЦКУ) — основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.Цивільний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного праваПобудований за пандектною системою Цивільний кодекс України складається з шести книг,розмежованих за сферою регулювання:та містить 1308 статей..1. Книга перша. Загальні положення. 2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.3. Книга третя. Право власності та інші речові права. 4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності.5. Книга п'ята. Зобов'язальне право. 6. Книга шоста. Спадкове право.

19. цивільне право — це сукупність концепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють цивільні відносини. Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ним суспільних відносин, а цивільне законодавство — як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.